ЗАГІН ЩЕТИНОХВОСТКИ (THYSANURA)

Серед комах багато таких, у яких немає крил. Буває, що в комах немає навіть зачатків крил, особливо в різних паразитів (воші, пухоеди, блохи). Однак вивчення внутрішньої будови й розвитку таких комах і порівняння їх з іншими, крилатими комахами переконує в тім, що вони походять від якихось крилатих форм, що вони втратили крила в процесі еволюції, пристосувавшись до якихось спеціальних умов життя, що сделали крила непотрібними.
Вивчення щетинохвосток показує інше: виявляється, це такі комахи, у яких немає ні найменших ознак зникнення крил, крил немає не тільки в них, але не було й у їхніх предків. Тому вони й виділяються в групу первичнобескрилих і можуть розглядатися як примітивні комахи, що зберегли багато тих чорт, які були властиві й многоножкообразним предкам цього великого класу.
Щетинохвостки характеризуються тим, що в них більш-менш веретеновидное тіло (табл. 13, 17, 18). На голові перебувають фасеточние ока, між якими розташовуються три простих вічка. Вусики в них довгі, нитковидні. На грудних сегментах – добре розвинені ноги, що закінчуються 2 коготками. Груди плавно переходять у сужающееся кзади 11-члениковое черевце, на кінці якого перебуває пара довгих членистих церков і між ними ще більш довга хвостова нитка (мал. 130).
На черевних сегментах у щетинохвосток перебувають нерозчленовані придатки, що займають таке ж положення, як грудні кінцівки. На ці грифельки щетинохвостки опираються при русі; грифельки – діючі рудименти ніг заднього відділу тулуба.
Спинна поверхня тіла щетинохвосток покрита ніжними тонкими лусочками, що надають щетинохвосткам сріблистий блиск. У цих лусочках є непроникний для випару шар, і завдяки цьому щетинохвостки можуть перебувати якийсь час у сухій атмосфері, хоча в загальному щетинохвостки – вологолюбні комахи. Цікаво вони відновляють запас води у своєму тілі. У них у підстави грифельков перебувають пухирці, що випинаються, з дуже тонкими покривами. Цими пухирцями щетинохвостки припадають до вологої поверхні скелі, ґрунту й т.п. й усмоктують воду.
Живуть щетинохвостки довго, деякі до 3 років, і линяють не тільки поки ростуть, але й у дорослому стані. Розвиток щетинохвосток проходить без перетворення: з яйця виходить личинка, схожа на доросла комаха, що відрізняється лише меншим числом члеників вусиків п хвостових ниток.
Серед щетинохвосток розрізняється 2 підзагони. Більше примітивні махилиси (підзагін Machiloidea) живуть переважно серед скель і накопичень великих каменів, покритих лишайниками, якими ці комахи й харчуються. Махилиси досить великі комахи, до 1, 5 див довжиною. Більшу частину часу вони ведуть схований спосіб життя, тримаючись між каменями й під ними, але часом, особливо по ранках, коли повітря вологе, вони виходять погрітися на освітлену сонцем поверхня скель.
Махилиси пересуваються або бігаючи, або роблячи стрибки. Стрибають вони на відстань, раз в 10 перевищуючу довжину їхнього тіла. У стрибку беруть участь черевце, що вони різким рухом скорочують, грифельки, які вони при цьому відгинають, і ноги. Вони можуть пересуватися п по поверхні води, плаваючи, як тюлені, і навіть вистрибуючи з води на висоту до 2 див.
Поширені махилиси в підходящих місцях по всій земній кулі, крім самих холодних, у нас на півночі доходять, наприклад, до Фінляндії й Уралу. Багато їх у гірських місцевостях, особливо біля морів (у нас приморський махилис – Machilis maritimus зустрічається на скелях Південного берега Криму). У горах махилиси зустрічаються на висоті до 4000 м, причому цікаво, що північні види, наприклад, представники пологів Lepisraachilis, Dila, що доходять до Фінляндії, в Альпах не тримаються нижче 2000 м.
Цікаво відбувається розмноження в махилисов. У період спарювання самець випускає павутинку, на яку виділяє крапельки насінної рідини, а потім змушує самку стати поруч із павутинкою. Після цього самець в одних видів вусиками, в інших хвостовою ниткою збирає з павутинки крапельки насінної рідини й переносить їх до полового отвору самки. Таким чином, у махнлисов запліднення схоже на запліднення в павуків, а по типі зовнішньо-внутрішнє, як у багатоніжок.
Яйця махилиси відкладають у вологі місця: без доступу води з навколишнього ґрунту яйця не розвиваються.

Многим знайомі в’юнкі чешуйници (підзагін Lepismoidea), деякі види яких, наприклад цукрова чешуйница (Lepisma saccharina, табл. 13, 18), зустрічаються в будинках, у більше сирих місцях. Багато хто бачили це моторне витончене комаха, що відливає сріблом,, що на багатьох язиках навіть називають «срібною рибкою». Веретеновидно сужающееся тіло чешуйници досягає довжини близько 1 див.
Чешуйници — теплолюбні комахи й тримаються в будинках у більше теплих місцях, по там, де можуть знайти вологі вкриття. Вони бояться світла й виходять тільки вночі. Увійшовши в приміщення, де є чешуйници, і вмикати світло, легко побачити їхню панічну втечу.
Чешуйници—вегетарианци, хоча іноді харчуються трупами комах. Вони харчуються гіфами й суперечками грибків, одноклітинними водоростями, у будинках – скупченнями пилу, у якій завжди перебуває що-небудь для них їстівне. Охоче харчуються вони крохмалем клеячи, яким приклеєні шпалери, але можуть харчуватися й клітковиною, наприклад вологим папером, що переварюють за допомогою бактерій, що населяють їхній кишечник. Їжа затримується в кишечнику чешуйниц довго, тижден-дві.
Не треба думати, що чешуйници живуть тільки в будинках. На Південному березі Криму зустрічається гребенчатая чешуйница (Ctenolepisma lineata), що живе в ґрунті на вапнякових схилах. А деякі чешуйници пристосувалися до життя в гніздах мурах, де не тільки харчуються всяким сміттям, але навіть одержують їжу від мурах. Мураха відригає із зоба їжу голодному співчленові свого мурашника, а в цей час «квартирант» – чешуйница мурашина (Atelura formicaria) наближається до мурах і злизує передану краплю, що не викликає протесту в мурах (мал. 131).
Чешуйници досить надійно захищені від висихання лусочками п тому можуть забиратися й у сухі місця, але в періоди своїх частих линянь вони не захищені від втрати води й на цей час забираються в щілині, під камені, у тріщини ґрунту — у такі місця, де повітря насичене водяною парою.
Розмноження чешуйниц — з дуже типовим зовнішньо-внутрішнім заплідненням. Зустрівшись із самкою, самець відкладає на землю грушоподібний сперматофор. Потім він штовхає самку на сперматофор і самка сама підбирає його половими придатками. Цей спосіб запліднення чешуйниц дозволяє зрозуміти походження сперматофорного розмноження в прямокрилих н інших крилатих комах.
Цікаво, що вже в мезозої, у тріасовий період, жили махилиси, дуже схожі на сучасні. А. Г. Кульовим описаний із тріасу Triassomachilis, лише дрібними деталями отличающийся від сучасних. А з пермських відкладень палеозою цей же вчений описав близький до махилисам новий загін викопних комах – однохвосток (Monura), що мали одна середня хвостова нитка, але не мали церков.