ЗАГІН КІСТЯНКИ (LITHOBIOMORPHA)

Кістянки (мал. 95) по зовнішньому вигляді трохи нагадують сколопендр, але мають більше довгі ноги, яких у представників цього загону 15 пар. Більшість кістянок – мешканці лісової підстилки або залишків лугових або степових трав’янистих рослин, що накопичуються на поверхні ґрунту. Глибоко в ґрунт кістянки не зариваються, їхнє тіло сплющене в черевному-спинно-черевному напрямку, як й у всіх членистоногих, що забираються під лежачі на поверхні ґрунту вкриття (злежалі листи, колоди, камені й т.п.).
Більшість кістянок має рудувате або коричнювате фарбування верхньої поверхні тіла. З боків голови в них розташовані очі, кожний з яких представляє скупчення декількох десятків (звичайно близько 40) простих опуклих вічок. Вусики в кістянок довгі, многочлениковие.
Кістянки швидко бігають, і, якщо їх удень витягти на поверхню, вони прагнуть скоріше забратися в яку-небудь щілину. По ночах кістянки в пошуках видобутку виходять на поверхню ґрунту. Їжею їм служать різні дрібні комахи.
Кістянки харчуються не тільки виходячи на поверхню ґрунту, але й сидячи у своїх укриттях, підстерігаючи комах, дрібних павуків і т.д., які, як і вони самі, залучаються вологістю тих щілин і порожнин, у яких сидять ці багатоніжки. Наприклад, під каменями, під якими сидять удень кістянки, можна побачити багато залишків тих комах, які стали жертвами хижака.
Тому що кістянки бувають активні й здатні до руху при більше низьких температурах, чим комахи, роль їх у винищуванні дрібних шкідливих комах буває досить велика. Після перезимівлі, наприклад, кістянки справляються з такими комахами, з якими їм би не подолати в теплу пору року (гусениці листоверток й ін.)- Свій видобуток кістянки, як й інші губоногие, убивають отрутою залозок, що перебувають у ногочелюстях. Але коготки їх ногочелюстей настільки слабкі, що не можуть проколоти шкіру людини, і тому для нас кістянки безпечні.
У період розмноження самці кістянок поплескують самок своїми вусиками, призиваючи випливати за собою. Під каменем або колодою самець кістянки плете павутинну сітку, на яку відкладає сперматофор. Потім він обертається до самки, стосується її вусиків своїми й задкує назад, обмацуючи дорогу подовженими ногами, що волочались, а наступна за ним самка підхоплює сперматофор ніжками, розташованими поруч із половим отвором. Яйця в кістянок відкладаються цілими грудочками, самка сворачивается навколо них, охороняючи від ворогів й очищаючи від забруднення. Крім того, на черевній стороні самки виділяється слиз, що охороняє яйця від втрати води. Вихідних з яєць маленьких кістянок самка перший час теж оберігає. Кістянки виходять із яєць із меншим числом пар ніг, чим у дорослих (усього 7 пара), і тільки в міру росту й линек число пара ніг у них поступово збільшується.
Наша сама звичайна кістянка (Lithobius forficatus) поширена дуже широко й мириться навіть із міськими умовами, зустрічаючись біля фундаментів будинків й у різних сирих місцях.
Різні види й навіть пологи кістянок розрізняти буває досить важко навіть фахівцям.
У печерах Югославії живуть бліді сліпі печерні кістянки, у яких немає око, але зате дуже сильно розвинені довгі многочлениковие вусики.