ЗАГІН СКОЛОПЕНДРОВИЕ (SCOLOPENDROMORPHA)

Сколопендровие — самі великі губоногие багатоніжки, що живуть переважно в тропіках і субтропіках; лише деякі види проникають у більше холодні зони.
Більшість сколопендрових живе під каменями, під колодами, у тріщинах скель й в інших подібних укриттях, де в сухий час дня повітря насичене водяною парою. Завдяки цьому тіло сколопендрових сильно сплющене в спинно-черевному напрямку. Виходять сколопендри з укриттів майже винятково по ночах, полюючи на різних безхребетних, хоча відомі й випадки нападу великих сколопендр, наприклад гігантської сколопендри (Scolopendra gigantea), на птахів, ящірок і жаб (мал. 92). Гігантська сколопендра досягає довжини 26 див, водиться вона на островах Ямайка й Тринідад і на півночі й заході Південної Америки.
Тіло сколопендри складається з 21—23 члеників, подібних по величині, що відрізняються наявністю або відсутністю дихалец, які є не на всіх сегментах. Спинна поверхня шкіряста й нерідко має інше фарбування (звичайно темніше, але у видів, що живуть у піщаних місцях, іноді п світліше), чим черевна. Ноги в сколопендри пристосовані не тільки для швидкої ходьби й навіть перегони (бігаючи, сколопендра опирається на кінці коготков ніг і змееобразно згинає тіло), але й для чіпкого схоплювання видобутку.
Задня пара ніг — ноги, що волочаться, – має інше й будова, і значення, чим у геофилов. У сколопендрових вони крючковидно загнуті й служать міцними якорями, коли сколопендра захопить великий видобуток.

На півдні Європейської частини СРСР й у средиземноморских країнах поширена кільчаста сколопендра (Scolopendra cingulata), що досягає 10 див у довжину (табл. 12, 2). Ця сколопендра зі спинної сторони пофарбована звичайно в темний, маслиново-бурий цвіт, але зустрічаються й особини більше світлі – цвіту хакі. У нас вони зустрічаються на Кавказі й у Криму, але заходять й у степу Ростовської й Херсонської областей і Молдавії. Удень ці сколопендри ховаються в різних укриттях – під каменями або в тріщинах скель і ґрунту, виходячи з них на полювання по ночах.
Харчується сколопендра різними комахами — жуками і їхніми личинками, тарганами, прямокрилими й ін., а також павуками, а іноді й молюсками. Видобуток ловиться сколопендрою не тільки в нічні годинники на поверхні ґрунту – у жарких сухих місцевостях ті вкриття, у яких удень ховається сколопендра, залучають й інших дрібних безхребетних, які отут стають жертвою многоногого хижака.
Кільчаста сколопендра розмножується навесні. У цей час, якщо самець де-небудь у ході зустрічає самку, він робить усередині ходу павутинне кільце, що вистилає стінки ходу. На це кільце самець відкладає сперматофор, змушуючи самку пролізти слідом за собою через нього. Коли самка своїми крючковидними ногами останньої пари намацує на павутинці сперматофор, вона зупиняється, захоплює його половим отвором і запліднення яєць сперматозоїдами відбувається вже усередині тіла самки, у її полових шляхах.
У нас кільчаста сколопендра розмножується звичайно без запліднення в Криму, на Північному Кавказі, на півдні УРСР цей вид представлений у більшості місць тільки самками, що розмножуються партеногенетически. Самки сколопендри перед початком яйцекладки забираються в глибоку тріщину ґрунту або виривають собі норку й там свертиваются клубочком. Грудочка відкладених яєць самка обвиває своїм тулубом, охоплюючи щільно стислими ногами. Протягом декількох тижнів самка не харчується, «висиживая» яйця. Вихідні з яєць сколопендри мають приблизно таку ж будову, як дорослі (табл. 12).

Тому, коли Віра Инбер у відомому жартівному вірші про стоноги (тобто про сколопендр) говорить, що «діти це прямо вилита мама», —- вона зовсім права. А от затверджуючи, що «у стоноги народилися крихти», поетеса допускає вільність: маленькі сколопендри не народжуються, а виходять із відкладених яєць! Але таку помилку допускали й зоологи початку минулого століття, думаючи, що в сколопендри буває живородіння.
Основна відмінність тільки що отродившихся сколопендр від дорослих полягає в тім, що вони беспигментние, білі. Коли їхні покриви стемніють і придбають міцність, маленькі сколопендри розповзаються: при недоліку їжі мати поїдає зміцніле потомство. Якщо яйця або незміцнілу молодь сколопендри відокремити від материнського тіла, вони гинуть від плесеней: сколопендри, як і геофили, виділяють речовини, що володіють антибіотичними властивостями.
Наша кільчаста сколопендра виділяє досить сильно діючу отруту, але її укус для людини не смертельний. Особливо отрутні сколопендри навесні, але й восени їхні укуси хворобливі й викликають загальне нездужання. Авторові цих рядків довелося один раз спостерігати, як на Південному березі Криму сколопендра вкусила людини, що взяло її в руки. Біль був як від ужаления шершня, рука за 3—4 години опухла спершу в кисті, а потім до самого плеча, температура здійнялася вище 39°. Почався озноб, нездужання. Ці хворобливі явища спостерігалися протягом 2 доби, після чого температура спала й пухлина досить швидко розсмокталася. Ніяких небезпечних ускладнень укус кільчастої сколопендри не викликає.
Уважається, що укус гігантської сколопендри смертельний і для людини. Особливо отрутними є самки. Недарма в пісні, що розспівує на острові Тринідад, говориться, що «самець сколопендри – погано, самка сколопендри – гірше, ніж погано»! Але недавно проведені в Бразилії досвіди по впливі отрути цієї й інших великих сколопендр на теплокровних тваринах дають підставу думати, що розповсюджене подання про отруйність сколопендр перебільшено й що укус навіть гігантської сколопендри для людини не смертельний.
Тропічні сколопендри більше отрутні, чим наші. Їх повсюдно бояться, але точних відомостей про їхню отруйність мало. Деякі сколопендри викликають запалення шкірних покривів не тільки якщо вкусять, але навіть якщо просто пробіжать по поверхні тіла: у місцях, де сколопендра, пробігаючи по шкірі, стикається коготками з її поверхнею, утворяться червоні збуджені рядки плям – сліди, залишені сколопендрою. Цікаво, що такі сліди залишає тільки сполохана сколопендра, мабуть, що виділяє захисну рідину, непотривожена сколопендра таких слідів не залишає. Особливо відома цією особливістю залишати сверблячі сліди велика зелена каліфорнійська сколопендра (Scolopendra heros).
Деякі сколопендри досить яскраво пофарбовані, наприклад, у Південній Африці ризида (Rhysida afra) — синього цвіту.
Цікавий розповсюджений у тропічній Африці рід листоногих сколопендр (Alipes), у яких ноги останньої пари розширені в широкі пластинки. Якщо таку сколопендру схопити, вона видає за допомогою цих пластинок голосний тріск, отпугивающий хижака.
Незважаючи на отруйність і відразливий вид сколопендр, їх місцями вживають у їжу (у Таїланді, в Африці).
Всі розібрані вище сколопендри— вихідні на поверхню ґрунту хижаки, що мають із боків голови очі, що складаються зі скупчень простих вічок. Це представники сімейства дійсних сколопендр (Scolopendridae).

Загін сколопендрових включає й сімейство сліпих сколопендр (Cryptopidae), по способі життя, а на перший погляд і по загальному виді що нагадують геофилов, але тільки з більше широким і сплющеним тілом (табл. 12, 1). Сліпі сколопендри, наприклад розповсюджена в нас степова сліпа сколопендра (Сгурtops anomalans), що має довжину до 4 див, – жовті рухливі багатоніжки, що полюють у ходах і тріщинах ґрунту. У цілинних степах Луганської області зустрічається по нескольку екземплярів сліпих сколопендр на кожному квадратному метрі. Сліпі сколопендри – явно що вдруге перейшли до життя в ґрунті багатоніжки, що втратили органи зору у зв’язку з перебуванням у темряві. Сліпі сколопендри зустрічаються й багато північніше, ніж дійсні. Наприклад, степова сліпа сколопендра доходить до північних районів поширення степів (Курської, Воронезька області).