ЗАГІН КИСТЕВИКИ (PSELAPHOGNATHA)

Цей загін двупарноногих складається з одного сімейства поліксенів (Polyxenidae), що містить кілька видів. В Европейскоц частини СРСР зустрічається тільки один вид кистевиков – звичайний кистехвост (Polyxenus lagurus, табл. 11, 5).

Це дуже дрібні, довжиною всього 2—3 мм, двупарноногие, що мають м’яку (без включення вуглекислого кальцію) кутикулу.
Тіло кистевика жовтувате, а численні вигадливі шиповатие щетинки на голові й на И сегментах тулуба коричневі.
Кистевик одержав свою назву тому, що в нього на кінці тіла перебуває пензлик довгих волосків. Якщо кистевика, розглядаючи в лупу, поторкати позаду голкою, видно, що він може скинути щетинки й викинути крапельку захисної рідини.
Живуть кистевики під каменями, під корою, у гнилій деревині й у лісовій підстилці, а нерідко й у мурашниках, особливо в гніздах рудої лісової мурахи. У деяких місцевостях, наприклад під Ростову-на-Дону, кистевики дуже звичайні, а в інші зустрічаються рідко, але поширені вони широко й відомі від пустелі Сахари до Фінляндії.
Кистевики живуть звичайно більшими скупченнями, що включають молодь і дорослі багатоніжки. У період розмноження самці кистевиков у тих ходах, де живуть, плетуть нескладну павутинку, відкладаючи на неї крапельку насінної рідини. Якщо самка випадково виявиться поруч із такою павутинкою, вона захоплює цю крапельку своїм половим отвором, тобто в кистевика типове зовнішньо-внутрішнє запліднення. Самки можуть відкладати яйця й без запліднення. Самки кистевиков відкладають яйця в ходах ґрунту, вистилаючи їхніми хвостовими щетинками.
Дуже цікаве співвідношення підлог у кистевиков: на півдні Франції самців біля половини (42%), у Голландії — 39%, у Данії — 8%, у Фінляндії самців немає зовсім! Це показує, що в міру просування до півночі партеногенез стає єдиним способом розмноження кистевиков.
Харчуються кистевики головним чином одноклітинними водоростями (Pleurococcus) і практичного значення не мають.