ЗАГІН КЕНЕНИИ АБО ЩУПАЛЬЦЕХОДНИЕ (PALPIGRADI)

Кенений — невеликий загін дрібних ґрунтових арахнід. Це дуже своєрідні форми, і не випадково типовий представник загону названий кенения дивна {Koenenia mirabilis). Серед паукообразних кенений демонструють примітивний біологічний тип дрібного мешканця шпар ґрунту, пристосованого до життя в насиченому вологою ґрунтовому повітрі, – тип, властивий також нижчим ґрунтовим кліщам. Завдяки такому способу життя в організації кенений збереглися багато архаїчних рис, чим онп становлять чималий інтерес для розуміння еволюції арахнід. На жаль, ми ще мало знаємо про цих дивних істот.
Тіло кенений подовжене, усього 0, 5— 2 мм довжиною, дуже повно розчленовано. Сегменти хелицер, педипальп і двох передніх пар ніг покриті зверху головним щитом, а сегменти двох задніх пар ніг розчленовані й мають самостійні тергити. Розчленовано й грудину (стернум). Веретеновидное черевце складається з 12 сегментів, предполовой сегмент добре виражений. Кінцеві сегменти черевця поступово зменшуються й закінчуються довгою гнучкою членистою ниткою, що грає роль дотикального церка при пересуванні в шпарах ґрунту. Хелицери довгі, 3-члениковие, із клішнями. Тонкі довгі педипальпи подібні до ніг і беруть участь у ходінні, звідки й вульгарно назва загону «щупальцеходние». Жувальних відростків на тазиках педипальп ні, а рот розташований на вершині невеликого сосочка між підставами хелицер – особливість, невластива іншим арахнідам й, очевидно, вторинна. Тулуб і придатки багато оснащені чутливими волосками, причому дотик надзвичайно розвинений, що, мабуть, дуже важливо при пересуванні між часточками ґрунту. Ряд примітивних рис зберігся у внутрішній будові кенений. Ясно виражена метамерія мускулатури тулуба, а також кишечнику; видільними органами служать коксальние залози.
Оформлених органів подиху ні, кенений дихають через покриви, що пов’язане з життям у вологому повітрі. Лише в деяких видів є зародкові трахеї. Чудова особливість кенений полягає в тому, що на сегментах черевця в них зберігся набір коксальних органів, що представляють собою рудименти черевних кінцівок. Це парні мішечки, що випинаються, на восьмому – дванадцятому сегментах, добре виражені в молодих особин й. повидимому, що грають роль органів почуттів, що сприймають вологість (гигрорецептори). Наявність таких рудиментів черевних кінцівок указує на те, що черевні ніжки тут ніколи не були перетворені в легені, тобто що при виході на сушу кенений відразу пристосувалися до життя в ґрунті й шкірному подиху, минувши стадію легеневого подиху, властиву еволюції більшості інших арахнід. Як ми побачимо нижче, аналогічним шляхом ішли кліщі загону Acariformes.
Кенений знаходять у ґрунті, під каменями, зануреними в ґрунт, деякі види виявлені в печерах. Вони віддають перевагу повітрю, насичений водяними парами. У той же час краплинна волога для них згубна> тому що покриви легко змочуються. У вологу пору року вони можуть з’являтися на поверхні ґрунту, але більшу частину часу проводять приховано, а в міру просихання ґрунту йдуть углиб. Будучи сліпі, кенении проте різко негативно ставляться до світла й поспішно тікають у затінені вкриття. Харчування кенений недостатньо вивчене. Відомо, що вони можуть висмоктувати яйця дрібних членистоногих: ногохвосток, камподей, многоножек-сколопендрелл, які також живуть у шпарах ґрунту й по життєвому вигляді подібні кенениям. Своєрідність ротового апарата вказує на якийсь особливий спосіб харчування, і, бути може, кенений дійсно являють собою специфічних «яйцеедов», тим більше що в їхньому кишечнику жовток знаходили не раз. Кладка яєць не сезонна й багаторазова, яйця відкладаються по одному, причому в тілі самки звичайно видно тільки два зрілих яйця. Що лупиться мол©дь схожа на доросла тварина, послезародишевое розвиток нетривале, супроводжується незначним ростом, декількома линьками й змінами в деталях будови (число волосків, черевних мішечків і т.п.).
Колись кенений включали в збірний загін жгутоногих (Реdipalpi) як підзагін Microthelyphonida. По деяких ознаках кенений дійсно нагадують цих арахнід, особливо дрібних тартарид, але в той же час подібні з акариформними кліщами й почасти із сольпугами, так що їхня самостійність як загону не викликає сумнівів. Описано близько 20 видів кенений, относимих до 4 родам сімейства Koeneniidae. Вони поширені в країнах з теплим і вологим кліматом, знайдені в Південній Європі (Південна Франція, острови Середземного моря), в Африці, Південно-Східній Азії, Північній і Південній Америці, Австралії. Відомі знахідки в теплицях ботанічних садів Західної Європи, куди вони попадають із ґрунтом при транспортуванні тропічних рослин. У СРСР кенений не відзначені, але їхнє знаходження в південних районах у природі, а також завезення в ботанічні сади не виключені.