ЗАГІН ТЕЛИФОНИ (UROPYGI)

Телифони — середніх розмірів або великі паукообразние, до 75 мм довжиною, із твердими темноокрашенними покривами. Подовжена головогрудь покрита цільним щитом, на якому є медіальні очі й три пари бічних. Короткі хелицери мають на кінці когтевидние членики. Педипальпи дуже великі, хватальні, їхній кінцеві заост-
ренние членики утворять із виростами попередніх члеників подоба клішні. Ноги довгі, лапки повно розчленовані, із двома коготками; передні ноги длиннее й тонше інших, без коготков, виконують роль вусиків. Черевце довгасте, повно розчленоване, три останніх сегменти (16-18-й) утворять маленьку стеблинку (постабдомен) з довгою членистою хвостовою ниткою на кінці. Є дві пари легенів на восьмому й дев’ятому сегментах.
Телифони живуть у теплих країнах й особливо характерні для вологих тропічних лісів, під пологом яких пекуче, сиро й завжди панує півморок. Вони ховаються під лежачими стовбурами дерев, під каменями й т.п. Є види, що зустрічаються в мурашниках. Звичайно телифони в тих місцях, де вони ховаються, риють за допомогою педипальп норки, іноді до напівметра глибиною, у яких ховаються в посушливу пору року. Найбільш активні телифони в період дощів. Це нічні хижаки, що виходять на полювання присмерком. Телифони пересуваються на трьох парах ніг, виставивши вперед педипальпи й передні ноги. Останніми вони по черзі доторкаються до субстрату, обмацуючи дорогу. Харчуються телифони головним чином комахами, дорослими й личинками, а також багатоніжками, хробаками, слизнями, деякі види нападають на дрібних жаб. Видобуток схоплюється педипальпами. У загальному телифони досить полохливі й на великих сильних комахах не нападають. Ті, хто містив телифонов у кошах, відзначають, що вони вкрай агресивні до побратимів: два телифона, посаджені разом, як правило, вступають у боротьбу й калічать один одного.
Своєрідним засобом захисту від ворогів служать їдкі виділення анальних залоз, що відкриваються біля анального отвору. Тікаючи, телифон піднімає хвостову нитку й із силою вибризгивает секрет, дрібні краплі якого утворять невелику хмарину. Деякі великі форми «вистрілюють» їдку рідину на відстань до 30 див. Секрет містить кислоти мурашину, оцтову, у деяких видів він пахне хлором. У людини їдкі виділення телифонов можуть викликати сильне подразнення слизових оболонок, особливо при влученні в очі.
По біології розмноження телифони нагадують скорпіонів. Копуляції передує тривала «шлюбна прогулянка». Самець тримається хелицерами за перехрещені передні ноги самки й, задкуючи, тягне неї за собою. Запліднена самка риє глибоку норку з розширенням на дні. Тут самка відкладає кілька десятків яєць. Яйця містяться в клейкому секреті усередині тонкої мешковидной оболонки, прикріпленої біля полового отвору. Кілька тижнів самка залишається в норці, охороняючи кладку. Вилупляющиеся маленькі телифони білуваті з тонким покривом, малорухомі й не можуть активно харчуватися. Вони піднімаються на самку й тримаються на її черевці. Двічі перелинявши, дитинчата залишають матір, вибираються з норки й починають самостійно полювати. Подальший розвиток тривале, полова зрілість наступає звичайно тільки на третій рік. За цей час телифон виростає, линяючи кілька разів.

Відомо близько 70 видів телифонов, що ставляться до 10 родів сімейства Thelyphonidae. Більшість їх присвячена до Малайського архіпелагу й Центральної Америки. Пологи Thelyphonus й Hypoctonus характерні для індо-малайської фауни. На Яві звичайний телифон хвостатий (Thelyphonus caudatus), буро-чорний, до 30 мм довжиною. Види роду Typopeltis поширені в Південно-Східній Азії й по узбережжю Китаю доходять до Японії; один вид-телифон амурський (Т. апшrensis) – знайдений в Уссурійській області. Великі телифони роду Mastygoproctus зустрічаються в Бразилії й Мексиці. В Австралії й Африці місцевих телифонов ні, але деякі види завезені в Західну Африку.