ЗАГІН РАЗНОНОГИЕ РАКОПОДІБНІ АБО БОКОПЛАВИ (AMPHIPODA)

Бокоплавов добре знають не тільки зоологи, але й всі рибалки. У різних частинах СРСР місцеві жителі називають їх по-різному: «стонога» на Каспієві, «мормиш» або «блешня» на Уралі й у Західному Сибірі, «бармаш» на Байкалі й у Східному Сибірі. На Байкалі існує підлідний зимовий промисел омуля- «бармашенье»: бокоплавов з околишніх озер живцем привозять у бочках на Байкал, пробивають у льоді ополонки й жменями шпурляють туди рачків, залучаючи в такий спосіб омуля, якого ловлять на піддягши. Широко відомо кормове значення бокоплавов для риб. Вони служать вудильникам прекрасною наживкою. Рибоводи перевозять їх разом з мизидами в знову створені водоймища для поліпшення умов відгодівлі риб. Робилися спроби штучного розведення цих рачків на рибоводних заводах. У природних умовах багато риб використають у їжу бокоплавов, а деякі, як наприклад форелі, харчуються винятково ними. Поряд із цим також добре відомо, що бокоплави в окремих випадках псують рибальські мережі й об’їдають риб,
Бокоплави подібно равноногим поширені дуже широко. Найбільша кількість їхніх видів живе в море, де вони населяють всі глибини й живуть як на дні, так й у товщі води. Тільки в морі зустрічається й небагата видами група бокоплавов, що пристосувалася до паразитування на китах – так називані китові воші (сімейство Cyamidae). У прісних водах видова розмаїтість бокоплавов набагато менше, ніж у море; по надзвичайному багатству видами із всіх прісних водойм виділяється чудове озеро Байкал, де живе близько 240 видів бокоплавов, причому майже всі вони за межі Байкалу не виходять. Досить багата й різноманітна фауна бокоплавов підземних прісних вод. Однак, на відміну від равноногих, бокоплави не зуміли пристосуватися до сухопутного існування. Правда, є види бокоплавов, більшу частину життя провідні на суші, але вони живуть тільки на морських пляжах або в інших місцях у безпосередній близькості від моря й залишаються з ним дуже тісно зв’язаними. Усього в цей час відомо близько 4500 видів бокоплавов.

По своїй будові вони багато в чому подібні з равноногими ракоподібними, однак тіло їх часто буває стисло з боків, а не зверху вниз, як у равноногих. Втім, і серед бокоплавов є види зі сплощеним у спинно-черевному напрямку, а також із циліндричним тілом. Голова, так само як у равноногих, зростається з першим, зрідка із двома першими грудними сегментами, а карапакс відсутній. Очі сидячі й розташовані з боків голови. У пелагических Phronima кожне око розділене на дві, а в сімейства Ampeliscidae навіть на 3 частині (табл. 34, 12). З іншого боку, в Oedicerotidae обоє ока на спинній стороні з’єднуються так, що утвориться одне величезне непарне око. Глибоководні й підземні види, як це буває звичайно, сліпі, але в деяких з них на місці очей перебувають темних, позбавлених фасеток «очні плями», призначення яких залишається невідомим. Під покривами голови, біля її спинної сторони, у багатьох бокоплавов є пара статоцистов, з 1-3 статолітами в кожному. Обидві пари антен звичайно довгі й постачені чутливими циліндрами й щетинками. Ротові придатки типу, що жує.
Кінцівки всіх семи вільних грудних сегментів улаштовані по-різному, що й відбито в назві загону «разноногие». Перші дві парі ніжок звичайно постачені подклешнями, у рідких випадках є дійсні клішні або ці ніжки: не спеціалізовані як хватальні. У наступних двох пар ніжок пазурі звернені назад, а в останніх трьох пар – уперед. У деяких планктонних глибоководних видів подклешни є не тільки на передніх, але й на наступним за ними або навіть на всіх парах грудних ніжок. За допомогою цього пристосування рачки тимчасово прикріплюються до медуз і гребневикам, якими харчуються. У видів, що плазують по водоростях, гидроидам і т.д., пазурі задніх грудних ніжок помітно подовжені; особливо сильно вони розвинені на задніх ногах паразитичних Cyamidae, які втикають їх: у шкіру китів й у такий спосіб міцно прикріплюються до хазяїна. У цього сімейства, а також у сімейства «морських кізок» (Caprellidae) третя й четверта пари грудних ніг скорочені.
У всіх бокоплавов эпиподити грудних ніжок, за винятком ніг першої пари, а іноді й деяких інших, перетворені в листоподібні тонкостінні зябра. У багатьох випадках зябра складчасті, завдяки чому збільшується їхня дихальна поверхня, а іноді вони постачені пальцевидними виростами. Оскільки подих здійснюється придатками грудних ніжок, серце цілком міститься в грудному відділі. У статевозрілих самок до деяким із грудних ніжок із внутрішньої сторони від зябер прикріплені пластинки виводковой сумки. На відміну від равноногих, кумових й інших виводковая сумка бокоплавов не зникає після кінця кожного періоду розмноження.
Черевний відділ складається з 6 сегментів. Звичайно він трохи коротше грудного, але має таку ж ширину. Однак у багатьох планктонних бокоплавов він звужений, завдяки чому все тіло здобуває каплевидную форму (мал. 255, 1). Кінцівки трьох передніх черевних сегментів пристосовані для плавання. Їхньої галузі многочлениковие й постачені численними плавальними щетинками. Кінцівки трьох задніх черевних сегментів спрямовані назад, і галузі їх не розчленовані (за винятком зовнішніх галузей послід їй пари, що часто складається з 2 члеників). Це пригательние ніжки, або уроподи. У представників підзагону Laemodipodea, у який поєднуються морські кізки й китові воші, черевний відділ дуже сильно вкорочений і позбавлений сегментації, а черевні ніжки скорочені й нерідко відсутні зовсім. У бідного видами підзагону Ingolfiellidea плавальні ніжки перетворені в маленькі нерозчленовані пластинки. За черевним відділом треба короткий тельсон, що має форму трикутника, овалу або розщеплений виїмкою на дві лопати.
Покриви тіла бокоплавов часто гладкі, але в багатьох випадках збройні різними кілями, зубцями й шипами. Така скульптура покривів іноді має захисне значення. Серед численних бокоплавов Байкалу частина гладкі, а частина «збройні». У кишечниках байкальських бичків, що харчуються переважно бокоплавами, різко переважають гладкі види. Очевидно, «збройні» якоюсь мірою захищені від нападу бичків.

Бокоплави, як правило, пофарбовані досить одноманітно в буруватий, зеленуватий і жовтуватий тони. Виключення становлять байкальські види, серед яких є строкаті, сині, червоні, зелені (табл. 34, 1, 4, 5, 7). Глибоководні й підземні види безбарвні, але серед планктонних глибоководних видів є й червоні, як наприклад Cyphocaris (табл. 34, 13), Paracyphocaris і ряд близьких пологів.
Зеленувате фарбування прісноводного Gammarus викликається каротиноидами, вироблюваними з утримуються в поедамих рачком рослинах каротинов. В акваріумі представників позбавленої пігменту підземної раси Gammarus містили протягом тривалого часу в повній темряві й в умовах постійного висвітлення. Незалежно від цього вони здобували нормальне зеленувате фарбування, якщо одержували в їжу рослини. Однак є й спадкоємні фактори, що визначають фарбування. Зрідка поряд із зеленуватими зустрічаються червоні особини бокоплавов. Експерименти по схрещуванню їх між собою й з нормальними особинами показали, що фарбування залежить від трьох пар генів, причому ген зеленуватого фарбування різко домінує.
Відповідно до різної будови ніг руху разноногих досить різноманітні. Більшість цих рачків може плазувати по дну й рослинам, перебираючи грудними ногами, плавати за допомогою передніх черевних ніжок і стрибати, відштовхуючись від субстрату задніми черевними ніжками. Варто мати на увазі, що назва всього загону «бокоплави» неточно. Тільки в дуже дрібних струмках або в самого берега водойми рачки дійсно плавають на боці, а там, де глибина це дозволяє, вони плавають спиною нагору, але нерідко лежать на ґрунті на боці. Однак оскільки їх легше всього помітити на найнікчемнішій глибині, за ними й затвердилося свідомо невірне найменування.
Більшість бокоплавов пересувається всіма трьома згаданими способами, переходячи з одного на іншій залежно від обставин. Навіть морські кізки, незважаючи на відсутність плавальних черевних і середніх грудних ніжок, можуть не тільки плазувати по водоростях і гидроидам, але й плавати, згинаючи своє тіло. Напівсухопутні Talitridae прекрасно стрибають на відстань до 30 див і навіть більше. Але поряд з такими донними, придонними й напівсухопутними мешканцями існують і дійсні планктонні бокоплави, що плавають все життя. Це, по-перше, всі численні види підзагону Hyperiidea й, по-друге, окремі представники самого великого підзагону бокоплавов – Gammaridea.
Планктонні бокоплави характеризуються дуже тонкими, часто прозорими покривами й присутністю в тілі жирових включень, що зменшує їхню питому вагу й полегшує ширяння у воді. В Hyperiidea тіло звичайно каплеподібне, завдяки тому що передня його частина широка, роздута, а задня звужена. Цікаво, що одне також планктонне, але зовсім неспоріднене їм сімейство Hyperiopsidae, що належить до підзагону Gammaridea, має дуже подібна будова тіла. Імовірно, при такій його формі опір води при русі рачка вперед мінімально. У деяких гипериид тіло, навпаки, тонке, стрелообразное (мал. 255, 2). Звичайно в планктонних бокоплавов сильно розвинені плавальні ніжки, а пригательние виконують функцію рулей глибини. У мілководні й напівглибоководних Hyperiidea майже завжди збільшені розміри очей, які можуть покривати всю або майже всю голову. Прямих спостережень над функціями цих величезних очей не вироблялося, але можна припускати, що з їхньою допомогою рачки знаходять свій видобуток. Крім того, ока мають немаловажне значення при добових вертикальних міграціях, досить характерних для мілководних гипериид. Всі планктонні бокоплави, за одним виключенням, живуть у море й зовсім не переносять опріснення. Єдиний прісноводний планктонний представник цього загону – Macrohectopus branickii – живе в Байкалі.
Донні бокоплави нерідко також плавають досить тривалий час. Так, наприклад, статевозрілі самці широко розповсюдженої в озерах північної частини Європи й Америки, в опріснених ділянках Балтійського моря й у Каспієві Pontoporeia affinis відрізняються від самок подовженими задніми антенами й більшою частиною життя проводять у товщі води відшукуючи плазуючих по дну самок. Деякі донні види (Bathyporeia, Согоphium) уночі залишають дно й піднімаються до поверхні води.
Багато хто бокоплави охоче й швидко зариваються в ґрунт. Звичайно вони встромляють у ґрунт задні, а іноді й передні антени й починають розгрібати його грудними ніжками, відкидаючи частки ґрунту хватальними передніми ніжками. Іноді це відбувається з дуже великою швидкістю. На піщаних узбережжях Азовського й середньої й південної частини Каспійського моря можна спостерігати, як кожна хвиля, що набігає, виносить на берег маси бокоплава Niphargoides (Pontogammarus) maeoticus. Коли вона починає відступати, рачки зариваються в ґрунт до появи наступної хвилі, що змушує їх вилазити із ґрунту, а потім повторюється всі спочатку. Здатність зариватися в ґрунт полегшує деяким понто-каспийским видам поширення нагору по ріках, тому що рачки, таким чином, можуть протистояти плину й не зноситися вниз. Так, наприклад, Niphargoides (Pontogammarus) sarsi населяють всю Волгу аж до її верхнього плину, закопуючись у піщаний ґрунт ріки.
Інші види виривають у ґрунті дійсні нори, а деякі будують із ґрунту трубки або притулку іншої форми. Деякі види підземного бокоплава Niphargus риють у м’якому ґрунті підземних озер досить складні тунелі з декількома входами й з розширеннями – «житловими камерами». Представники багатьох сімейств подотр отрути Gammaridea (Ampel iscidae, Corophiidae, Aoridae, Amphithoidae, Photidae й ін.) мають одноклітинні залози, розташованими в середніх члениках задніх грудних ніжок або в бічних пластинках грудного відділу й, що відкриваються в пазурах грудних ніг. Ці залози виробляють секрет, за допомогою якого рачки при будівництві трубок і будиночків скріплюють частки ґрунту, обривки водоростей і т.д.
Всі Corophiidae живуть у побудовані ними трубках. Corophium volutator цементує секретом стінки тунелю, що вириває їм, длиною 4-8 див, а перед настанням зими поглиблює тунель до 20 див. С. curvispinum прикріплює свої трубки до поверхні ґрунту, каменів, раковин молюсків, а також до днищ судів. Завдяки своїм прикріпленим до судів будиночкам цей каспійський вид поширився дуже широко: суду розвезли його по всій Волзі й іншій російській ріках, він проникнув у басейн Балтійського моря й навіть в Англію. При будівництві притулків корофииди користуються подовженими задніми антенами, якими вони захоплюють підходящий будівельний матеріал (мал. 257).
Масові морські Ampel iscidae будують із піску або мулу невеликі тонкостінні мешковидние будиночки, що вміщають тільки тіло раку, а його голова з антенами стирчить назовні. Leptocheirus споруджує із часток ґрунту або обривків рослин щось начебто купола над гілкою гидроида або водорості, що служить як би підлогою його житла. Microdeutopus, Microprotopus й інші з того ж матеріалу, іноді з додаванням власних екскрементів, роблять трубки із вхідним і вихідним отворами. При цьому усередині трубки їм доводиться багаторазово повертатися навколо власної осі, оскільки цементні залози, як уже згадувалося, відкриваються в пазурах грудних ніг, і рачок може цементувати яку-небудь ділянку ходу, будучи звернений до нього тільки черевною стороною тіла.
Донні бокоплави, що не зариваються в ґрунт і не роблять нори й будиночків, звичайно ховаються серед водоростей, заростей гидроидов і губок або під каменями, у розпадинах скель і т.д. Многиепредставители сімейства Leucothoidae живуть у каналах губок й у мантійній порожнині асцидії, користуючись цими тваринами тільки як місцем поселення. Морські кізки плазують по водоростях і галузям гидроидов й, тримаючись за них трьома парами задніх грудних ніжок, піднімають інше тіло так, щоб мати можливість схоплювати пропливаючих мимо тварин хватальними передніми ніжками. Їхня мисливська поза нагадує відповідне положення тіла равноногих рачків Astacilla (мал. 246).
Більшість бокоплавов можна вважати всеїдними тваринами, це значить, що вони здатні використати органічну речовину в різних формах. Прісноводні й багато морські бокоплави їдять рослини, як живі, так і відмерлі, ґрунт, трупи й залишки тварин, а при нагоді й дрібних живих тваринах. Вони відкушують жвалами шматки пищи й подрібнюють їх, причому щелепи затримують дрібні частки, не даючи їм вивалитися зі сфери дії ротових придатків. Деякі види можуть поряд із цим добувати їжу шляхом фільтрації. Масовий бокоплав узбереж Каспійське й Азовського морів – Niphargoides maeoticus – пасивно профільтровує суспензію, принесену хвилями. Коли хвиля починає відходити від берега, рачки сидять у ґрунті, висунувши з нього передній кінець тіла, при оголенні ґрунту вони зариваються в нього цілком.
Фільтрація служить основним способом добування їжі Leptocheirus, Corophiidae й Ampeliscidae. Ці тварини, сидячи у своїх будиночках, збуджують сильне токовище води змахами передніх черевних ніжок, пропускаючи воду через густу мережу щетинок, розташованих на передніх грудних ніжках. При цьому Corophiidae взмучивают поверхневий шар ґрунту подовженими задніми антенами. Діатомові водорості, бактерії й дрібні рослинні залишки засвоюються рачками. Інші види, як наприклад багато представників сімейства Haustoriidae, зіскрібають із часток ґрунту водорослевие й бактеріальні обростання. Chelura terebrans, подібно лимнории й сфероме, точить дерево й харчується, імовірно, деревними обпилюваннями.
Мешканці підземних вод заковтують ґрунт, що завжди виявляється в їхньому травному тракті. Однак тривалі спостереження над Niphargus orcinus virei показали, що органічна речовина, що втримується в ґрунті, не може повністю забезпечити всіх життєвих відправлень рачка, зокрема його росту й розмноження, а тільки підтримує його існування. Час від часу в підземні водойми заносяться залишки рослин і тварин, і тільки така більше поживна їжа дає можливість нифаргусам рости й розмножуватися. Із цим зв’язана будова ротових придатків нифаргуса, що зберігають характер що жують. Донний бокоплав наших північних морів Anonyx nugax харчується переважно в нічні годинники. Інтенсивність його харчування різна й у різні сезони: вона підвищується восени й узимку й падає навесні й улітку.
Хижаків серед донних бокоплавов порівняно мало. До них ставляться морські кізки. Молоді рачки їдять гидроидних поліпів, а підрослі ловлять передніми хватальними ніжками веслоногих рачків, дрібних бокоплавов, хробаків і т.д. Серед планктонних бокоплавов хижацтво переважає. Судячи з постійної присутності в кишечниках Hyperiidea стрекательних клітин кишечнополостних, гиперииди нападають на медуз і харчуються ними. Під дзвоном ушастой медузи часто живе по нескольку екземплярів Hyperia galba, що, імовірно, знаходить там і стіл і будинок. Гиперииди причіпляються не тільки до медуз, але й до гребневикам. Phronima виедает тіло сальп і пирозом, а потім забирається в порожню мантію окремих особин цих тварин й у ній плаває. Планктонні гаммариди також, очевидно, харчуються переважно кишечнополостними. У їхніх кишечниках, так само як у гипериид, були виявлені стрекательние клітини медуз, а будова ротових придатків і грудних ніжок з подклешнями багатьох планктонних Lysianassidae дозволяє припускати їхнє напівпаразитичне існування на медузах й, можливо, на гребневиках.
Дійсними паразитами серед бокоплавов варто вважати тільки китових вошей (Cyamidae). Величезними масами вони сидять на китах, звичайно біля полового й анального отворів, і гризуть їхню шкіру, нерідко викликаючи глибокі виразки, що доходять до жирового шару. На відміну від інших паразитичних ракоподібних у китових вошей немає ніяких свободноплавающих стадій. Імовірно, вони переходять із однієї особини хазяїна на іншу під час спарювання китів, а китята заражаються при народженні або при годівлі молоком.
Всі бокоплави раздельнополи. Підлоговий диморфізм часто буває добре виражений, але по-різному в різних сімейств і пологів. У представників сімейства Gammaridae самці, як правило, крупніше самок, але в представників сімейства Lysianassidae спостерігаються зворотні співвідношення розмірів. У деяких бокоплавов Байкалу, що належать до сімейства Gammaridae, самці настільки дрібніше самок, що їх називають карликовими. Вони значно раніше самок досягають половозрелости, після чого їхній ріст припиняється. Так, наприклад, довжина статевозрілих самців планктонного Масrohectopus branickii не перевершує 5, 5 мм, у той час як довжина статевозрілих самок коливається між 14 й 30 мм. У самців багатьох Gammaridae і всіх Talitridae подклешни передніх грудних ніжок сильніше розвинені, чим у самок. Нерідко самці мають більше довгі антени з більше численними чутливими органами на них. У багатьох видів підземного роду Niphargus самці різко відрізняються від самок подовженим кінцевим члеником зовнішньої галузі задніх уроподов, а іноді, крім того, подовженими галузями однієї або двох пар передніх уроподов. Статевозрілі самки завжди мають виводковую сумку.
Дослідження останнього років показали, що розвиток чоловічих повторно-полових ознак у бокоплавов визначається гормоном спеціальних залоз внутрішньої секреції, так званих андрогенних залоз, що лежать уздовж семепроводов, але з ними не зв’язаних. Цей гормон виділяється в кров. Пересадження андрогенних залоз молодим самкам Orchestia gammarella приводили до виникнення в них характерних для самців хватальних ніжок і навіть до переродження їхніх яєчників у насінники. У деяких випадках визначення пола залежить від зовнішніх умов, зокрема від температури. У солоноватоводного бокоплава Gammarus duebeni при дозріванні яєць при температурі нижче 5°С із них виходять самці, а при температурі вище 6°З-самки. Завдяки цьому всі породжені взимку рачки виявляються самцями, а самки з’являються на світло тільки навесні.
Спарювання триває звичайно кілька днів. Самець розташовується на спинній стороні самки, утримуючись своїми подклешнями за передній край її першого й за задній край її п’ятого вільного грудного сегмента й очікуючи її линяння. Після линяння самки самець пересувається під її черевну сторону, складає разом свої передні черевні ніжки, кілька разів просовує їх між задніми пластинками її виводковой сумки й у цей же час виділяє зі своїх полових отворів сперму. За допомогою передніх черевних ніжок сперма переноситься у виводковую сумку, куди через 1/2-4 години (в Gammarus) відкладаються яйця, які тут же запліднюються.
Нормальна откладка яєць може відбуватися тільки тоді, коли у виводковой сумці є сперма. У досвідах з Gammarus duebeni вдавалося закупорювати полові отвори самців. Після спарювання з такими самцями, що відбувався нормально, якщо не вважати того, що вони не виділяли сперму, половина самок взагалі не відклала яєць, а інші відклали їх не повністю, у малій кількості.
Число яєць, що відкладають самками бокоплавов, по-різному в різних видів й, крім того, у межах кожного виду визначається величиною самки. Звичайно воно коливається від 4 до 100, зрідка, наприклад в Gammarus oceanicus, досягає 177. При цьому плідність видів, що розмножуються кілька разів протягом року, до кінця літа й до осені зменшується. У деяких бокоплавов у різних частинах області їхнього поширення плідність виявляється різною: на півночі вона більше, ніж на півдні. Досить плідні деякі каспійські види (Amathillina spinosa – до 251, Niphargoides robustoides – до 239, Gammaracanthus loricatus caspius – до 336 яєць). Більша плідність зареєстрована в антарктичної Chevreuxiella obensis. У виводковой сумці єдиної пійманої дотепер самки цього виду виявилося 344 ембріона. Однак ще вище плідність великих (46 мм) самок біломорського Anonyx nugax, що виношують до 950 зародків.
Зародки, що перебувають ще в яйцевих оболонках, бокоплавов вигнуті на черевну сторону, чим вони відрізняють ся від зародків інших перакарид, які вигнуті, навпаки, на спинну сторону. Іншою важливою відмінністю бокоплавов від більшості близьких до них загонів варто вважати присутність у молодих рачків, що вийшли з яєць, всіх грудних кінцівок. Таким чином, стадії манка в бокоплавов немає.
Молоді рачки звичайно через 20—30 днів залишають виводковую сумку матері. Тривалість інкубаційного періоду залежить від температури. Так, наприклад, у берегів Англії молодь Gammarus obtusatus залишається в сумці матері протягом 12—14 днів, а в Білому морі не менше 21 дня. У печерного Niphargus orcinus virei, що живе при постійній температурі близько 11° С, інкубаційний період триває 254—3 місяці.
молоді рачки, Що Вийшли з виводковой сумки, ростуть досить швидко й рівномірно, періодично линяючи. До досягнення половозрелости молодь Gammarus й Niphargus повинна злиняти 13 разів, але в різних видів і при різній температурі на це потрібне різний час. У прибайкальських озерах G. lacustris досягає половозрелости через 3 місяці після виходу з виводковой сумки, в озерах Західного Сибіру й в озері Севан той же вид стає статевозрілим на наступний рік після народження, a Niphargus orcinus virei – тільки через 2 1/2 роки.
Період розмноження бокоплавов звичайно досить тривалий і доводиться на найбільш теплу пору року. Так, наприклад, у Південному Каспієві в більшості видів він починається в лютому-березні й закінчується у вересні-жовтні, у Білому морі літоральні види Gammarus (крім G. setosus) розмножуються в июнеавгусте. Звичайний прісноводний G. lacustris починає розмножуватися у квітні-травні й закінчує розмноження до кінця літа або восени (залежно від температури).
Бокоплави роду Anisogammarus з літоралі Курильських островів виношують яйця й молодь протягом всієї зими, але молоді рачки залишають виводковую сумку тільки навесні або влітку, коли температура досягне певної величини, різної для різних видів. У двох видів молодь виходить на волю при 2—4°С, у чотирьох вид-при 4—8°С и в одного— при 7—10°С. Якщо температура середовища перебування залишається більш-менш постійної, розмноження бокоплавов може тривати цілий рік. У струмках і ключах Німеччини G. pulex розмножується із січня по жовтень. Однак для печерного Niphargus orcinus virei, незважаючи на сталість температури його перебування, відзначена періодичність у його розмноженні, що не вдається зв’язати з факторами зовнішнього середовища. З іншого боку, літоральні бокоплави північної Атлантики – G. zaddachi й, імовірно, G. finmarchicus – випробовують значні коливання температури, але проте розмножуються цілий рік. Протягом періоду розмноження кожна самка дає від двох до 5-6 поносів. Оскільки деякі з молодих рачків у той же сезон устигають досягти половозрелости й у свою чергу дати потомство, чисельність бокоплавов може дуже швидко зростати. Тривалість їхнього життя звичайно від 1 до 2 років, але Niphargus orcinus virei живе в середньому 6 років, досягаючи іноді 30 років.
Величезна більшість бокоплавов населяє морські водойми, у яких ці рачки повсюдно широко поширені й дуже численні. У межах приливо-отливной зони, а в багатьох випадках і на деякому віддаленні від смуги, що покриває максимальним відливом, живуть напівсухопутні «морські блохи»- бокоплави із сімейства Talitridae. Своя назва вони одержали завдяки тому, що на суші вони часто стрибають, відштовхуючись черевцем й уроподамй від поверхні ґрунту. Удень морські блохи заколюються в пісок, ховаються під каменями або під викидами водоростей і т.д., а вночі вони активно рухаються по пляжах й інших узбережжях, відшукуючи відмерлі водорості, якими харчуються. Вони дихають зябрами й можуть існувати тільки в досить вологій атмосфері. В умовах експерименту морські блохи якийсь час витримують перебування під водою, але завжди прагнуть вибратися на сушу.
На Командорських островах вони зимують високо над рівнем моря, під товстим шаром снігу, упадаючи в анабіоз. На Шантарских островах морські блохи з настанням заморозків переселяються з узбережжя в ліси й іноді забираються на горища будинків, а навесні повертаються до моря.
Чудова їхня здатність орієнтуватися по сонцю. Італійські дослідники Папи й Парди проробили такий досвід: вони взяли круглий кристаллизатор і розділили його радіальними планками на 16 секторів. Цей нехитрий прилад був постачений магнітною стрілкою. У центр кола поміщали по сотні бокоплавов. Через якийсь час переважна більшість рачків збиралося в тім секторі, що був звернений до моря. Виявилося, що в щогодини доби рачки рухаються під певним кутом до сонця (а до місяцю). У темряві вони не здатні орієнтуватися. При цьому рачки, що живуть у різних ділянках береги, пристосовані до орієнтації стосовно сонця під різними кутами залежно від напрямку берега. Ця разюча здатність не залежить від таких зовнішніх умов, як температура. Закономірні зміни кута між джерелом світла й напрямком руху тварини протягом доби можуть уважатися одним із кращих прикладів існування так званих «біологічних годин», тобто закономірних добових змін особливостей організму, керованих внутрішніми факторами.
Звичайними мешканцями приливо-отливной смуги наших північних і далекосхідних морів можна вважати кілька видів Gammarus й Anisogammarus. Під час відливу вони ховаються серед водоростей або під каменями, а в приплив жваво пересуваються в пошуках їжі. Деякі з них добре витримують значне або навіть повне опріснення. На літоралі наших північних морів нерідко налічується кілька тисяч особин цих рачків на 1 м2.
Найбільш багата й різноманітна фауна бокоплавов материкового схилу. У Баренцевом море тут живе близько 260 видів, у Японському – 250 видів. Деякі з видів бокоплавов материкового схилу зустрічаються у величезній кількості. У Чукотському морі на 1 м2 дна доводиться до 24 тисяч екземплярів Pontoporeia і до 14 тисяч екземплярів Lembos. Трал у цьому морі приносив таку масу бокоплавов, що, висипані на палубу, вони утворювали купи, що копошаться, висотою до напівметра.
Із глибиною видова розмаїтість і кількість бокоплавов зменшуються, однак навіть із величезних океанічних глибин, більше 6000 м, у цей час відомо близько 300 видів. Більша частина їх ставиться до широко розповсюджених родів, що зустрічається й на менших глибинах, але серед них є й дуже своєрідні представники. Так, наприклад, у Курилокамчатской западині живе пелагический бокоплав Vitjaziana gurjanovae, виділений в особливе сімейство й не піднімається на глибини менш 6000 м.
Прісні води населяє порівняно невелика кількість видів бокоплавов. У північній півкулі надзвичайно широко розповсюджений озерний бокоплав Gammarus lacustris, що живе у всіляких озерах нерідко у величезній кількості. Він може існувати як у прісних, так й у сильно минерализованних водоймах і переносити різні несприятливі умови, у тому числі зимове зменшення змісту кисню у воді. При настанні зимового замору маси рачків скапливаются під нижньою поверхнею льоду. У Сибіру бокоплавов добувають, пробиваючи в льоді ополонки й різних способів облавливая нижню його поверхню. У текучих водах живуть інші види того ж роду – G. pulex, G. balcanicus і т.д.
Незвичайно багата й своєрідна фауна бокоплавов озера Байкал, що складається з 240 видів. Вони живуть на дні або в дна, від уреза води до граничних глибин, тобто до 1620 ле, і лише один вид – Macrohectopus branickii – веде планктонний спосіб життя. Різні види присвячені до різних глибин і ґрунтів. Багато хто з них постачені кілями, шипами або буграми, що надають їм досить вигадливий вигляд. Уважається, що всі ці види відбулися в Байкалі від деяких вихідних предків у порівняно коротке по геологічних масштабах час. Лише 52 виду проникають із Байкалу в Ангару, що випливає з нього, і близько 20 з них поширилося далі по Єнісею до Енисейской губи. Після створення на Ангарі Іркутського водоймища чисельність байкальських бокоплавов у новій водоймі зменшилася, а деякі види зникли зовсім.
У ріках, що впадають у Каспійського, Чорного й Азовського моря, живуть бокоплави морського походження, що живуть також у самому Каспійське море й в опріснених частинах Азовско-Черноморского басейну. Деякі з них піднімаються високо нагору за течією, наприклад по Волзі до Ярославля, де зустрічаються Dikerogammarus haemobaphes, Corophium curvispinum й Niphargoides sarsi. Ще вище вони заходять по Оці й Камі, віддаляючись на 3200 км від моря. Іноді в ріках вони розвиваються в дуже великій кількості. У нижньому плині Оки налічується до 168 тисяч екземплярів Corophium на 1 м2 дна.
Один з бокоплавов каспійського походження — Gammarus ischnus — проникнув з Понто-Каспийского басейну у Віслу, що належить до басейну Балтійського моря, a Corophium curvispinum розселився ще ширше завдяки здатності прикріплювати свої будиночки до днищ судів.
Чудово, що бокоплави каспійського походження, вселяючись у ріки, витісняють древне-пресноводние види, майже ніколи не зустрічаючись разом з ними. Такі ж антагоністичні відносини відзначені й для деяких інших видів і пологів разноногих. В Англії Gammarus pulex витісняє G. duebeni, у Молдавії G. balcanicus й G. kischineffensis також виключають один іншого.У Криму, у Румунії й у Німеччині види роду Gammarus ніколи не зустрічаються разом з підземними бокоплавами з роду Niphargus, навіть якщо проникають у підземні води.
Поки ще незрозуміло, яким образом здійснюється це витиснення. В акваріумі деякі з виглядів-антагоністів мирно живуть спільно. Тільки в одному випадку вдалося з’ясувати механізм витиснення одного виду, а саме G. duebeni іншим – G. salinus. Виявилося, що самці G. salinus охоче спаровуються із самками G. duebeni, у той час як самці G. duebeni спаровуються тільки із самками свого виду. Після спарювання із самцем іншого виду самки G. duebeni відкладають незапліднені, нездатні до розвитку яйця. Завдяки цьому в місцях зіткнення обох видів чисельність G. duebeni увесь час зменшується.
Бокоплави звичайні не тільки у водоймах поверхні землі, але й у підземних водах. У печерах, колодязях і ключах Західної Європи, Кавказу й Західної України живе дуже багатий видами рід Niphargus. У підземних ріках і струмках Закавказзя зустрічається розповсюджений тільки там особливий рід Zenkevitchia. Представники пологів Crangonyx й Synurella знайдені в окремих виходах ґрунтових вод на величезному протязі всього північної півкулі. Серед інших численних підземних бокоплавов особливий інтерес із погляду їхнього поширення мають представники підзагону Ingolfiellidea. У цей час відомо всього 11 видів цього підзагону. З них 7 живуть у підземних прісних водах Південної Європи, екваторіальної Африки й Південної Америки, 3з капілярних ходах морського піску в Ламанше, Сіамській затоці й у берегів Перу, а один – на глибині 3521 ль у Дэвисовом протоці. Таке розкидане поширення цих примітивних рачків, здатних існувати в настільки різноманітних умовах, залишається поки не дозволеною загадкою.
Практичне значення бокоплавов, як уже вказувалося, дуже велике й визначається використанням їх у їжу багатьма рибами, у тому числі й промисловими. Так, наприклад, у Каспієві й Азовському морі вони становлять значну частину їжі ляща, молоди осетрових, на Далекому Сході – багатьох камбал, в устях північних рік – муксуна, омуля, ряпушки, у прісних озерах – різних сигів, форелей і т.д. Для поліпшення умов відгодівлі коштовних риб бокоплавов перевезли в багато хто знову створені водоймища й в озерал де їх раніше не було.