ЗАГІН КУМОВИЕ РАКОПОДІБНІ (СИMACEA)

Кумовие ракоподібні по деяких особливостях своєї організації близькі до мизидам, але по способі життя досить різко від них відрізняються. Всі кумовие пристосовані до зариванию в поверхневий шар морського ґрунту й лише на короткі проміжки часу залишають ґрунт і плавають або плазують по його поверхні. Незважаючи на порівняно велику кількість стосовних до цього загону видів (близько 600), всі вони мають подібну будову, що відповідає їхньої одноманітної біології. Вони живуть майже винятково в море, і лише кілька понто-каспийских видів й один далекосхідний вид зустрічаються в прісних водоймах. Довжина тіла цих рачків звичайно не досягає 1 смг і лише деякі види крупніше (до 35 мм).
Тіло кумових різко розділяється на більше широку передню частину, що включає голову й груди, і тонку задню частину, що складається із черевця й тельсона. Передня частина тіла покрита коротким карапаксом, що залишає вільними 5, рідше менше задніх грудних сегментів. Будова карапакса досить своєрідно. Передне-боковие його кути витягнуті вперед і зближені між собою так, що утворять часто досить довгий так званий «помилковий рострум». За підставою помилкового рострума на поверхні карапакса перебуває непарне око, що складається із двох дотичних один з одним фасеточних око. Число фасеток у кожному з них дуже невелико в порівнянні з тим, що властиво іншим вищим ракоподібним, звичайно 3-4, якнайбільше 11, і зір не грає істотної ролі в житті кумових ракоподібних. Бічні краї карапакса позаду й з боків щільно прилягають до стінок тіла, і тільки з боків від помилкового рострума залишаються отвори, що ведуть ліворуч і праворуч у простори між краєм карапакса й стінкою тіла; ці простори являють собою зяброві порожнини. Така їхня будова дозволяє рачкові дихати, коли він сидить, зарившись у ґрунт і виставивши над його поверхнею тільки самий передній кінець тіла. Ґрунт не попадає в захищені краями карапакса зяброві порожнини, а вода проникає в них через отвори з боків рострума. Передні антени дуже короткі, кожна із двома джгутами, як у мизид. Задні антени в самок також дуже короткі, але в статевозрілих самців вони подовжені, нерідко перевершують по довжині тіло й багаті чутливими щетинками. З їхньою допомогою самці відшукують самок. Жвали позбавлені щупиків. На обох парах щелеп із внутрішньої сторони перебувають вирости з фільтруючими щетинками.
Три передніх, покритих карапаксом сегменти грудного відділу зростаються з головою, і їхні кінцівки перетворені в ногочелюсти. Перша з них коротка, але влаштована особливо складно й виконує кілька відповідальних функцій. Ліва й права ногочелюсти зчеплені воєдино шипами на внутрішньому краї й спрямовані вперед. Великий эпиподит кожної ніжки розділений на дві частини. Передня з них також спрямована вперед, і кінець її згорнуть так, що утворить щось начебто трубки; це сифон, по якому вода проходить у зяброву порожнину. Задня частина спрямована назад, вона тонкостінним, листоподібна й постачена зябровим придатком, на якому сидять у ряд 4-12, іноді до 40 пальцевидних зябрових листочків. Задня частина эпиподпта першої ногочелюсти служить основним органом подиху, але в подиху бере участь і внутрішню поверхню стінки карапакса. Токовище води в зяброву порожнину викликається рухами пластинчастої задньої частини эпиподита, що робить близько 40 змахів у хвилину. Інші дві пари ногочелюстей набагато длиннее й служать головним чином для захоплювання харчових часток і передачі їх уперед, до ротового отвору. Задня з них постачена численними пір’ястими щетинками, за допомогою яких вона очищає зяброві порожнини від туди сторонніх часток, що попадають.
На п’ятьох вільних задніх грудних сегментах розташовано по парі ходильних ніжок. Всі вони, звичайно за винятком останньої пари, крім внутрішніх, мають многочлениковие, що несуть численні щетинки зовнішні галузі, за допомогою яких рачки плавають. Внутрішні галузі служать для розгрібання ґрунту, а передні, крім того, загрібають харчові частки. У статевозрілих самок на послід їй парі ногочелюстей і на трьох передніх ходильних ніжках виникають пластинки, що утворять виводковую сумку.
Черевце тонке, довге, циліндричне, і складові його 6 сегментів рухливо зчленовані між собою. Тому черевце може легко изгибаться як на спинну, так і на черевну сторону. Передні черевні кінцівки в самок відсутні, а в статевозрілих самців частково або повністю розвиваються. Вони короткі, звичайно двуветвистие, з довгими щетинками й служать для плавання. До останнього черевного сегмента в обох підлог прикріплені спрямовані назад довгі тонкі двуветвистие уроподи. Загинаючи черевце на спинну сторону, рачок може очищати ними спинну поверхню карапакса й вільних грудних сегментів. Розташований між підставами уроподов тельсон має різну форму в різних видів, а в деяких зростається з останнім черевним сегментом.
Більшу частину життя, у всякому разі світлий час доби, кумовие проводять зарившись у поверхневий шар ґрунту. Опускаючись на дно, рачок загинає нагору черевце й передній кінець тіла й починає розгрібати ґрунт внутрішніми галузями трьох пар задніх грудних ніг. Їм допомагає черевце, що изгибается в різні сторони. Зрештою все тіло рачка поринає в ґрунт і тільки його самий передній кінець виявляється на рівні поверхні ґрунту. У деяких видів над ґрунтом стирчать і кінці уроподов. Зігнувши черевце на спинну сторону, рачок спокійно сидить у ґрунті. За допомогою задніх ногочелюстей і передніх ходильних ніг він вириває перед своїм ротовим отвором лійку й приступає до харчування (мал. 237).
Види, що зариваються в піщаний ґрунт (Lamprops, Pseudocumidae, Cumopsis й ін.), подовженими внутрішніми галузями передньої пари ходильних ніг підгортають до ротового отвору, що перебуває на дні лійки, окремі піщини. Ногочелюсти передають їхнім щелепам і жвалам, які счищают з піщин наліт з водоростей і бактерій, службовців їжею рачкам. Деякі кумовие можуть використати в такий спосіб частки ґрунту, що не уступають по розмірах їх карапаксу. «Оброблені» частки відкидаються назад через голову. Інші види, що живуть на м’якому мулистому ґрунті (Diastylis, Gumella й ін.)» розводять у сторони внутрішні галузі своїх останніх ногочелюстей і починають пропускати іл через щетинки передніх ногочелюстей і щелеп. Бактерії й органічних часток, що перебувають у ґрунті різні, поїдаються, а мінеральні частки направляються вперед між підставами передніх антен.
Вилазячи із ґрунту, кумовие плавають; самки гребуть зовнішніми галузями грудних ніжок, а самці, крім того, черевними ніжками. Плаванню допомагають і згинання й розпрямлення черевця. Завдяки могутнішому руховому апарату самці пересуваються вдвічі швидше самок. При температурі води 12°С самець Pseudocuma longirostris довжиною 3 мм спливає нагору зі швидкістю 1 м в 45 секунд.
Більша швидкість рухів самців й їхній довгі богатие чутливими органами задні антени служать пристосуваннями, що дозволяють їм активно відшукувати самок. Крім того, очі й зовнішні галузі грудних ніг у самців часто бувають розвинені сильніше, ніж у самок. Всі ці ознаки з’являються в самців у результаті линяння, що наступає після дозрівання полових продуктів. Тоді ж ускладнюється й скульптура їх карапакса- конфігурація його кілів, горбків і т.д. Все це дозволяє застосовувати до таким готового до полового процесу рачкам умовний термін – самець у шлюбному вбранні.
Шлюбне вбрання самок набагато скромніше. Він виражається в появі на задніх ногочелюстях і передніх грудних ногах пластинок, що становлять виводковую сумку.
Спарювання відбувається в нічний або сутінковий час у товщі води, поза ґрунтом, після линяння самки. Самець Lamprops прикріплюється до спинної сторони тіла самки, тримаючись за краї її вільних грудних сегментів своїми грудними ніжками, постаченими спеціально пристосованими для цього коготками й щетинками, а також джгутами задніх антен. Залишається поки невідомим, чи запліднюються яйця у виводковой сумці або в полових шляхах самки. Самка відкладає у виводковую сумку яйця, число яких по-різному в різних видів (від 3 до 200) і, крім того, залежить від розміру самки. Так, наприклад, у виводковой сумці самок Diastylis rathkei довжиною 10 мм налічується від 12 до 49 яєць, а в самок того ж виду довжиною 15 мм – від 85 до 102 яєць.
Яйця й вихідна з них молодь залишаються тривалий час у виводковой сумці матері, причому новонароджені рачки линяють там 3 рази. Після цього вони здобувають вигляд дорослих, але відрізняються від них відсутністю задньої пари грудних ніжок. Така стадія розвитку, властива й деяким іншої перакаридам (клешненосним осликам, равноногим), одержала назву стадії «манка». На стадії манка рачки залишають виводковую сумку матюкай і переходять до самостійного існування. Вони линяють ще раз, але залишаються поки на тієї ж ста дии. У берегів Швеції Diastylis rathkei після цього линяє ще 4 рази перед тим, як після п’ятої линьки «надягти шлюбне вбрання», тобто бути готової до розмноження. Тривалість життя цього виду – 4 роки, але багато інші кумовие живуть не більше року.
Тривалість перебування яєць і молоди у виводковой сумці матері, а також межлинечних періодів залежить від температури. При змісті D. rathkei в акваріумі при температурі 10—13°С молодь виходила з виводковой сумки через 55— 60 днів після откладки яєць, при температурі 3—8, 5°С — через 76 днів, а при температурі 3, 5°С — через 90—101 день. При цьому формування молодих рачків відбувається не одночасно й іноді перші дитинчата лупляться на два тижні раніше останніх.
Період розмноження більшості кумових дуже розтягнуть. У Білому морі в арктичних видів (Diastylis scorpioides, D. sulcata й ін.) він триває із травня до жовтня, але бореальние види (Lamprops fasciata, Brachidiastylis resima) розмножуються тільки в найбільш теплий час – у липні – серпні. У далекосхідних морях деякі види (Eudorella pacifica, Eudorellopsis integra), навпаки, розмножуються в найбільш холодний час (лютий – травень і вересень – грудень).
Кумовие ракоподібні широко поширені у всіх морях й океанах. Деякі сімейства, як наприклад Diastylidae, Leuconidae, Lampropidae, присвячені до холодних вод і зустрічаються тільки у високих і помірних широтах північної й південної півкуль, отсутствуя в тропіках, інші, як Bodotriidae й Nannastacidae, навпаки, присвячені до тропічної й субтропічної областей.
Багато видів здатні жити як на малих, так і на більших глибинах. Так, наприклад, Leucon fulvus й L. pallidus. населяють глибини від 9-10 до 2560 м, Eudorella emarginata – від 9 до 2000 м и т. буд. Однак більшість кумових (у наших далекосхідних морях 70% відомих видів) не опускається глибше материкової обмілини. З іншого боку, відомий один рід (Makrokylindrus), що поєднує тільки глибоководні види.
Досить своєрідна фауна кумових Каспійського моря. Вона складається з 17 видів, що належать до сімейства Pseudocumidae. З них 6 обмежені у своєму поширенні Каспієм, а інші зустрічаються, крім того, в опріснених частинах Чорного й Азовського морів. Деякі із цих видів заходять у русла рік і піднімаються по них нагору на 100-150 й іноді навіть на 350 км від устя. Єдиним чисто прісноводним видом кумових можна вважати Lamprops korroensis, що живе в озерах і низов’ях рік Охотського моря, Сахалінської затоки, затоки Де-Кастри, Сахаліну й Курильські островів.
Кумовие ракоподібні використаються в їжу багатьма рибами, зокрема промисловими. У Каспійське море їх поїдають молодь осетрових, вобла, деякі бички й особливо охоче лящ, в Азовському й Чорному морях – тарань, камбали, бички. У Баренцевом море й у далекосхідних морях вони входять до складу їжі пікші, тріски, камбал, морського окуня й інших риб.
З огляду на важливе кормове для риб значення кумових, їх акліматизують у деяких водоймищах. Так, наприклад, Pseudocuma cercaroides була перевезена в Дніпровське водоймище, де прижилася й розмножилася.