ПІДКЛАС ЦЕФАЛОКАРИДИ (CEPHALOCARIDA)

Кілька років тому назад американський зоолог Сандерс займався вивченням морської фауни біля Океанографічного інституту у Вудс-Холе, на березі Атлантичного океану. Його цікавили не тільки великі, але й дрібні мешканці дна. На невеликій глибині (9-20 м) він виявив невеликих (близько 3 мм) рачків, які жваво рухалися серед часток ґрунту, згинаючи своє довге тонке тіло. Уважно розглянувши видобуток, Сандерс установив, що ці рачки несхожі на всіх відомі дотепер, але в той же час мають ті або інші загальні ознаки майже з кожним з відомих підкласів ракоподібних. Це змусило вивчити їх більш докладно, тому що при дослідженні їхньої будови можна було сподіватися з’ясувати родинні відносини головних груп класу ракоподібних.
Ці рачки (мал. 200) мають велику голову, задній край якої нависає над першим грудним сегментом. Око в них немає. Задні антени розташовані за ротом. У всіх інших ракоподібних у дорослому стані обидві пари антен перебувають перед ротом, і тільки в личинок вони займають таке ж положення, як у дорослих цефалокарид. За великий верх їй губою відкривається рот, по краях якого містяться жвали. Передні щелепи маленькі, а задні мають така ж будова, що як випливають за ними грудні ніжки: більша основна частина, постачена внутрішніми виростами, що служить для пересування, розчленована внутрішня галузь і дві листоподібні зовнішні лопати – псевдоэпиподит й экзоподит. Подібність у будові й функціях щелеп і грудних ніжок може вважатися ознакою примітивної організації; щелепи ще не спеціалізувалися так, як це відбулося в інших ракоподібних.
Грудний відділ складається з 10 сегментів. Кінцівки двох задніх грудних сегментів недорозвинені, і остання їхня пара, імовірно, виконує полову функцію.
Грудні ніжки роблять такі ж рухи, як у жаброногов. Вони згинаються послідовно, викликаючи токовище води, спрямований уперед, до рота. При згинанні ніжок назад вода з боків спрямовується між ними (мал. 201, 1-6), а при їхньому згинанні вперед вода проштовхується також уперед (мал. 201, 7-0). Осідаючі при цьому на щетинках зважені частки попадають у рот і поїдаються.

Черевце лише незначно вже, але трохи длиннее грудного відділу. У нього входить 9 сегментів приблизно рівних розмірів, і закінчується воно тельсоном з довгими фуркальними галузями, збройними надзвичайно довгими щетинками.
Цефалокариди раздельнополи, але полові розходження зовні не проявляються. Про процес їхнього спарювання нічого не відомо.
Самка носить яйцевий мішок знизу на останньому грудному сегменті. З яєць лупляться личинки, що нагадують дорослих, але мають усього 3 грудних сегменти; їхньої антени й жвали розвинені повністю, а обидві пари щелеп зачаточни (мал. 200, Г). Подальший розвиток відбувається дуже плавно: з кожним наступним линянням додається 1-2 сегменти тіла й так само поступово збільшується кількість кінцівок. Через 18 линек рачки досягають половозрелости.
Личинки, так само як і дорослі, ведуть донний спосіб життя. Вони несхожі на науплиусов жаброногих ракоподібних, тому що мають порівняно довгі розчленовані передні антени, коротка підстава задніх антен і двуветвистиз жвали. Ці ознаки властиві науплиусам інших ракоподібних.
Перший відкритий Сандерсом вид цефалокарид — Hutchinsoniella macracantha— виявився досить численним. На глибині 9-30 м налічується в середньому 176 рачків на 1 м2 поверхні дна. Цей вид знайдений і на глибині 300 де, але на глибині живе всього близько 7 рачків на 1 м2.
За останнім часом у прибережних водах удалося знайти ще 3 види цефалокарид — Lightiella serendipita у гавані Сан-Франциско, L. incisa у берегів Барбадосу й Пуерто-Рико й Sandersella acuminata у берегів Японії. Отже, ці рачки живуть не тільки в Атлантичному, але й у Тихому океані. Можна думати, що вони будуть згодом виявлені й в інших місцях.
Lightiella incisa розвивається в загальному так само, як Hutchinsoniella, але число грудних сегментів у її ранніх личинок більше, ніж у личинок відповідних стадій Hutchinsoniella, у процесі розвитку в неї редукується щупик жвал і внутрішній виріст задньої антени. Цей вид розмножується протягом цілого року.
Порівняння ознак цефалокарид й інш ракоподібних показує, що цефалокариди займають центральне положення в цьому класі. З кінцівок цефалокарид можна вивести всі типи кінцівок, властиві різним підкласам і загонам ракоподібних. Особливо подібні кінцівки цефалокарид і жаброногов, як за формою, так і по функціях. Будовою голови й заднього кінця тіла цефалокариди нагадують веслоногих, багато загального в них і з личинками вищих ракоподібних. Цілком ймовірно, цефалокариди зберегли багато ознак, якими володіли ніколи існуючі загальні предки всіх ракоподібних.