ПІДЗАГІН ВЕТВИСТОУСИЕ РАКОПОДІБНІ (CLADOCERA)

Майже в кожній прісноводній водоймі, починаючи з величезних глибоких озер і кінчаючи дрібними прудками, будь-який лов сачком або спеціальною сіткою з мірошницького шовкового газу приносить десятки й сотні дрібних рачків, часто називаних водяними блохами (табл. 30).

Вони жваве снують у товщі води, роблячи характерні змахи своїми задніми антенами, а деякі з них пересуваються по дну або по підводних рослинах. Їх добре знають не тільки вчені-зоологи, але й всі аматори акваріумів, які годують ними, живих або сушеними, своїх рибок. Їх знають і рибоводи, що займаються їхнім розведенням для годівлі молоди риб, вирощуваної на рибоводних заводах. Багато хто із цих рачків все життя проводять у товщі води й становлять значну частину прісноводних планктонів. Іноді вони розвиваються в такій кількості, що вода здобуває буруватий відтінок. Поряд із планктонними є й донні види. Є й такі, які те прикріплюються до рослин або опускаються на дно, то спливають у товщу води. Переважна більшість видів ветвистоусих живе в прісних водах, але є й кілька морських видів. Розміри цих рачків незначні, звичайно менше 1 мм, рідко до 5 мм й у виняткових випадках до 10 мм. Тому для вивчення їхньої будови доводиться користуватися мікроскопом.
Тіло більшості ветвистоусих ракоподібних, наприклад дафній (мал. 195), укладено в хітинову напівпрозору двостулкову раковинку, а голова витягнутий у спрямований униз дзьоб, або рострум. На лобовій частині голови розташований непарний фасеточний око, що виникло в результаті злиття двох бічних очей, а перед ним – простий науплиальний вічко, відсутній у деяких видів.
Число фасеток, що утворять складне око, по-різному в різних видів і залежить від способу їхнього харчування. В оці отфильтровивающей дрібні частки дафнії налічується всього 22 фасетки, а в хижих Evadne й Leptodora відповідно 80 й 300. При нападі на дрібних тваринні очі хижих ветвистоусих мають важливе значення. Під рострумом прикріплюються палочковидние звичайно відносно дуже маленькі передні антени. Зате задні антени непропорційно великі в порівнянні з тілом. Вони двуветвисти, причому кожна галузь постачена довгими пір’ястими щетинками. Задні антени служать основним органом пересування ветвистоусих. Одночасно змахуючи обома задніми антенами, рачки відштовхуються ними від води й у такий спосіб пливуть короткими стрибками. На нижній поверхні голови перебуває рот, оточений попереду верхньою губою, з боків жвалами й позаду щелепами.

Грудний відділ ветвистоусих укорочений й, судячи з кількості пар ніжок, складається з 4—6 сегментів. Він, як уже вказувалося, міститься усередині двостулкової раковини, але в самок між спинною поверхнею тіла й спинним краєм раковини є велика порожнина, що виконує роль виводковой сумки. У цю сумку відкладаються яйця, і при сприятливих умовах там же вони розвиваються. У хижих ветвистоусих раковина зменшена в розмірах, залишає непокритим майже все тулуб і прикріплюється до його спинної сторони (табл. 30, 2, 5, 6, 8, 14, 18); у таких випадках вона служить тільки для виношування яєць.
Будова грудних ніжок по-різному в різних видів і залежить від характеру їхнього харчування. Ці ніжки в загальному нагадують листоподібні ніжки жаброногов, щитнів й Conchostraca. У більшості ветвистоусих ракоподібних грудних ніжок служать для отфильтровивания дрібних зважених у воді часток, якими рачки харчуються. Відповідно до цього лопати грудних ніжок постачені численними пір’ястими щетинками, що утворять разом фільтраційний апарат. Ніжки роблять до 300-500 змахів в 1 хвилину.
У найпростішому випадку, наприклад в Sida (мал. 196, 1), вода входить між стулками в передній частині раковини. При одночасному русі всіх 6 пар ніжок уперед між ними виникає як би ряд всмоктувальних камер, куди просочується вода. При цьому щетинки отфильтровивают всю дрібну суспензію. Рух ніжок назад стискає камери й виганяє воду через задню частину раковини. Відфільтровані частки направляються за допомогою спеціальних щетинок у поздовжній жолоб, розташований на нижній стороні тулуба між підставами грудних ніжок. По цьому жолобі щетинками, що перебувають на його стінках, харчова грудка проштовхується вперед, по напрямку до рота.
В Daphnia цей апарат ускладнений й удосконалений (мал. 196, 2). З п’яти пар її грудних ніжок фільтрують тільки третя й четверта. При русі першої пари ніжок уперед вода надходить у фільтруючу камеру. У цей час третя й четверта пари изгибаются вперед, забезпечуючи подальше токовище води. Відфільтровані харчові частки надходять у черевний жолобок. П’ята пара ніг обмежує позаду фільтруючу камеру. Роблячи змах назад, вона разом із четвертою парою викликає вивідне токовище води. Таким чином, між грудними ніжками дафнії функції розділені, що говорить про більшу їхню спеціалізацію.
Найближчі до підстави зовнішні лопати грудних ніг фільтруючих ветвистоусих ракоподібних перетворені в зябра.
По системі порожнин кров надходить у зябра й збагачується в них киснем. У плазмі крові ветвистоусих розчинений гемоглобін, від якого в значній мірі залежить фарбування рачків. Його концентрація міняється. Якщо зміст кисню у воді низьке, кров здобуває темно-червоний цвіт, якщо кисню у воді багато, кров пофарбована значно світліше. При зміні змісту кисню у воді міняється фарбування рачків, але для цього потрібно близько 10 днів.
Дафнії з темпо-красной кров’ю у воді з низьким змістом кисню живуть значно довше, ніж дафнії, що мають світлим, бідну гемоглобіном кров. Очевидно, гемоглобін, як й у хребетних тварин, зв’язує кисень.
Кров приводиться в рух мешковидним серцем, що збовтує її в порожнині тіла (мал. 195, 6). Дійсних кровоносних судин немає. Серце дафнії б’ється дуже часто. При температурі 10° С воно робить 150, а при температурі 20° С навіть 500 ударів у хвилину.
Зовсім інакше влаштовані й діють грудні ніжки хижих ветвистоусих ракоподібних (табл. 30). Їхні бічні лопати недорозвинені або відсутніх, зябер немає зовсім, а добре розвинені внутрішні галузі постачені сильними шипами й шиловидними щетинками. За допомогою грудних ніг рачки схоплюють інших дрібних тварин, службовців їм їжею. Хижі ветвистоусие сприймають кисень скупченням залозистих клітин, що перебувають на голові.
Задній черевний відділ тіла ветвистоусих укорочений, часто зігнуть під прямим кутом і може ховатися між стулками раковини. Він звичайно закінчується двома пазурами. Однак у багатьох хижих видів задній відділ має форму трубки, зберігає сегментацію й іноді триває в довгий шип, призначення якого залишається незрозумілим.
Спостерігаючи за поводженням ветвистоусих рачків у водоймі або в акваріумі, неважко переконатися в тім, наскільки різні звички різних видів. Особливо численні рачки, що проводять все своє життя в товщі води. Планктонні дафнії й деякі інші ветвистоусие після змаху задніми антенами й викликаного цим рухом стрибка якийсь час нерухомо ширяють у воді. Завдяки тому що центр ваги їхнього тіла перебуває нижче місця прикріплення антен, у момент удару антен тіло рачка нахиляється, а в період спокою знову випрямляється. Розпростерті антени перешкоджають зануренню рачка (мал. 196, 5).
Планктонні ветвистоусие з роду Bosmina плавають інакше. Вони безперервно махають своїми задніми антенами, причому передня частина їхнього тіла при кожному ударі трохи піднімає. Однак довгі хоботообразние передні антени служать балансиром, що повертає тіло в горизонтальне положення (мал. 196, 4). Якщо босмине відрізати передні антени, вона починає безпомічно кувиркаться й губить здатність до плавання.
Серед заростей підводних рослин у прибережній частині озер і ставків часто попадається великий (до 4 мм) ветвистоусий рачок Sida crystallina, що, як би устав безперервно плавати, час від часу прикріплюється до рослин за допомогою спеціального присоска, що перебуває на задній частині його голови. Інший мешканець заростей – Simocephalus – чіпляється за рослини щетинками задніх антен. Маленький кулястий хидорус (Chydorus sphaericus), поплававши якийсь час, сідає на водорості й починає плазувати по них, утримуючись щетинками краю раковини й відштовхуючись другою парою грудних ніг і черевцем. Найбільш своєрідний спосіб пересування Scapholeberis mucronata, що завдяки присутності щетинок, що не змочують, на нижньому краї раковини може прикріплюватися знизу до поверхневої плівки натягу води й швидко сковзати по ній спинною стороною вниз (мал. 197).
Поряд з такими постійно або тимчасово плаваючими формами існує велика кількість видів, що плавають дуже погано й постійно плазуючих по дну. Деякі з них здатні навіть зариватися в поверхневий шар мулу.
З життям багатьох ветвистоусих ракоподібних у товщі води зв’язано одне цікаве явище, що одержала назва цикломорфоза. Сутність його полягає в тім, що форма й величина раковини певних видів закономірно змінюються по сезонах року. У літню пору в деяких видів дафнії на голові з’являється так званий «шолом», а в босмин на спинній стороні – «горб». Крім того, у дафній подовжується задній шип на раковині, а в босмин – передні антени (мал. 198).
Ці зміни відбуваються паралельно зміні температури води. У цьому випадку важлива, однак, не сама температура, а її вплив на щільність води. Прогріта вода має меншу щільність, чим охолоджена. Для руху й ширяння в менш грузлій прогрітій воді необхідні більше довгі вирости, а іноді й інша форма тіла. Тому літні форми дафній і босмин розвивають спеціальні пристосування для пересування й ширяння в таких умовах. Значення щільності води для змін форми тіла рачків підтверджується спостереженнями Е. Ф. Мануйловой над дафніями озера Балхаш.
У цьому озері солоність по напрямку зі сходу на захід поступово збільшується й разом з тим вода стає усе більше щільною. Місцева планктонна дафнія – Daphnia balchashensis, що живе при порівняно високій солоності, має зовсім круглу голову, а живуча в опрісненій частині озера – голову, постачену загнутим назад шоломом.
Більшість ветвистоусих ракоподібних, як уже вказувалося, харчується, отфильтровивая дрібну, що перебуває у воді зваж. Основною їхньою їжею служать бактерії, одноклітинні водорості й дрібні органічні залишки – детрит. Найбільше значення мають бактерії. У досвідах багатьох дослідників вдавалося виховувати ветвистоусих при годівлі їхніми одними бактеріями, а американський зоолог Банта одержав у таких умовах близько 1600 поколінь дафній. У природних водоймах ветвистоусие прекрасно живуть і розмножуються при концентрації бактерій не менш 1 мільйона в 1 див3 води. Якщо чисельність бактерій менше 500 тисяч на 1 див3, настання половозрелости дафній затримується; якщо ж чисельність бактерій падає нижче 200 тисяч на 1 див3, життя рачків стає неможливою. З іншого боку, надлишкова кількість бактерій (більше 3-5 мільйонів на 1 див3) також шкідливо впливає на рачків і викликає насамперед уповільнення або припинення їхнього розмноження, а іноді навіть їхня загибель. Це порозумівається виділенням бактеріями продуктів обміну речовин, отрутних для ветвистоусих.
Від кількості бактерій у водоймі залежить чисельність ветвистоусих. Неодноразово спостерігалося зменшення числа ветвистоусих у період масового розвитку синьо-зелених водоростей. Деякі дослідники припускали шкідливий вплив синьо-зелених на рачків. Однак, за даними Е. Ф. Мануйловой, бурхливий розвиток синьо-зелених саме по собі ніякого впливу на рачків не робить. Воно придушує розвиток бактерій і саме в такий спосіб побічно впливає на ветвистоусих. Часто, що спостерігаються періоди, різкого збільшення чисельності ветвистоусих звичайно випливають за періодами розмноження бактерій.
Крім бактерій, що фільтрують ветвистоусие використають у їжу одноклітинні водорості. Вони можуть заковтувати тільки самі дрібні види протококкових і зелених водоростей, які звичайно розвиваються у великій кількості в ставках, але не у великих озерах. Звичайні, особливо колоніальні, планктонні водорості занадто великі для того, щоб бути проковтнутими рачками. У багатьох випадках водорості здобувають велике значення для ветвистоусих не тому, що поїдаються ними, а тому, що після відмирання викликають масовий розвиток бактерій – основного корму рачків.
При фільтрації їжі рачки не можуть отсортировивать їстівні частки від неїстівних. Вони здатні тільки відбирати частки по їхньому розмірі, відкидаючи занадто великі. Із цим зв’язані, за спостереженнями В. М. Рилова, ті зміни в складі планктонів, які спостерігаються при проникненні планктонів стоячих водойм у текучі. Ці зміни зводяться головним чином до різкого зменшення чисельності ветвистоусих ракоподібних, у той час як чисельність інших планктонних тварин, наприклад коловерток, істотно не міняється. Виявляється, що річковий потік несе дрібні мінеральні частки й попавшие в його планктонні ветвистоусие отфильтро вивают їх і заповнюють ними свій кишечник. Рачки йдуть до дна й гинуть, а коловертки, що захоплюють їжу іншим способом, і притім ще більш дрібну, залишаються непошкодженими.
Фільтрація їжі рачками відбувається безперервно. Час, потрібне для заповнення кишечнику, коливається від 10 до 240 хвилин і залежить від величини рачків, розмірів харчових часток, їхньої концентрації й температури. Дрібна босмина у культурі водорості Ankistodesmus наповнює кишечник протягом 10 хвилин, а в культурі бактерії Bacillus coli витрачає на це 2-2, 5 години. Протягом доби одна дафнія поглинає від 4, 8 до 40, 8 мільйона бактерій (залежно від їхньої концентрації). Навіть після наповнення кишечнику рачки продовжують фільтрувати, і відфільтровані частки рухаються вперед по їхньому черевному жолобку. Але в рот вони не попадають: ротові придатки й задній відділ тіла виштовхують їх знову у воду. Рачки починають заковтувати їжу тільки після того, як кишечник хоча б частково звільниться від її залишків.

Зовсім інакше добувають собі їжу хижі види. Самий великий зовсім прозорий ветвистоусий рачок Leptodoга kindtii (табл. 30, 14) нерухомо ширяє у воді й своєму величезному оці виглядає видобуток. Досить декількох сильних змахів його задніх антен для того, щоб він наздогнав якого-небудь більше дрібного планктонного рачка або коловертку, схопив жертву своїми далеко винесеними вперед грудними ногами й устромив у неї гострі зазубрені жвали. Приблизно так само полює й інший великий хижак – Bythotrephes (табл. 30, 2). Обоє рачка спочатку роздрібнюють жертву жвалами, а потім всмоктують рідку їжу. Вони нападають майже на всіх планктонних тваринах, включаючи власну молодь, але не торкають сидячих і навіть що тимчасово прикріплюються рачків, наприклад сиду й симоцефалюса.
Лептодора й битотрефес досить ненажерливі. При температурі 20—25° С кожна лептодора з’їдає за добу більше 50, а битотрефес близько 25 рачків. Відповідні розрахунки показують, що в деяких водоймах, наприклад у Рибинском водоймище, хижі ветвистоусие виедают помітну частину зоопланктону (більше 40% всіх планктонних тварин). Наносимий ними в такий спосіб шкода не так велика, оскільки вони у свою чергу інтенсивно споживаються багатьма рибами.
У деяких водоймах планктонні ветвистоусие ракоподібні подібно іншою планктонною твариною роблять регулярні добові вертикальні міграції. У темний час доби вони піднімаються в поверхневі шари води, а у світлий час ідуть униз. Однак у багатьох озерах і водоймищах більша частина рачків цілодобово залишається біля поверхні.
Доти поки умови життя ветвистоусих рачків сприятливі, у водоймах зустрічаються тільки самки, що відкладають і виношують у своїх виводкових камерах незапліднені яйця. Число цих яєць по-різному не тільки в різних видів, але навіть у різних особин одного виду. Різні види дафній утворять до 50 або навіть до 100 яєць на самку, босмини – до 16 яєць, а дрібні донні види – не більше 2 яєць. Яйця розвиваються у виводковой камері матері, де з них утворяться спочатку рухливі ембріони, а потім що цілком сформувалися маленькі рачки, що залишають виводковую камеру й приступають до самостійного існування. Улітку, при достатній кількості їжі, народження молоді й поява в камері нових яєць відбуваються кожні 1-2 дні, завдяки чому чисельність ветвистоусих може дуже швидко збільшуватися. Звичайне народження молоди супроводжується линянням самки. У хижих ветвистоусих, наприклад у лептодори й битотрефеса, виводковая камера ізольована від навколишнього середовища й при виході молоди щораз руйнується, а потім відновлюється знову.
молодь, Що Вийшла на волю, часто линяє й швидко росте. Перші три линьки відбуваються через 1-1, 5 доби, а наступні через 2-3 доби. Більшість видів досягає половозрелости після третього-четвертого линяння, тобто через 2- 6 днів після народження. Так виходять нові покоління самок, що продовжують розмножуватися партеногенетически.
Але от умови існування ветвистоусих рачків погіршилися внаслідок зниження температури, зменшення кількості їжі або забруднення водойми. Це погіршення зараз же позначається на долі яєць, що перебувають у полових шляхах самки. З незапліднених яєць після їх откладки у виводковую камеру виходять не самки, а самці. Крім того, частина яєць у полових шляхах самки піддається другому розподілу дозрівання, у результаті якого кількість хромосом у яйці зменшується вдвічі. Такі яйця можуть розвиватися тільки після запліднення. При злитті яйця й сперматозоїда відновлюється повна кількість хромосом.
Чудово, що навіть короткочасні відхилення від нормальних умов життя можуть перервати процес партеногенетического розмноження. Доля яйця визначається за 15 хвилин до його виходу з полової системи самки. Якщо в цей момент рачки піддадуться яким-небудь несприятливим впливам, з їхніх яєць виведуться самці або ці яйця будуть неодмінно мати потребу в заплідненні.
Самці ветвистоусих ракоподібних — карлики в порівнянні із самками. Часто вони в кілька разів менше самок (мал. 199). Їхні передні антени подовжені, а перша пара грудних ніжок постачена коготками, що допомагають утримувати самку.
Звичайно самці з’являються у водоймах восени, після значного зниження температури. Вони прикріплюються до самок за допомогою коготков передніх ніг і за допомогою передніх антен, причому в дафній нерідко до однієї самки прикріплюються два самці. Сперма проникає у виводковую камеру біля отворів яйцепроводів, а потім й у них.
Запліднені яйця в багатьох відносинах відрізняються від незапліднених. Їх набагато менше (рідко більше двох), але зате вони значно богаче жовтком і тому крупніше, ніж партеногенетические. Навколо них розвиваються захисні оболонки. В Sida, Diaphanosoma, Holopedium і хижих видів запліднені яйця постачені двома оболонками – щільної внутрішньої й клеєнням зовнішньої. Такі яйця відкладаються у воду й опускаються на дно.
У більшості ветвистоусих запліднених яєць відкладаються у виводковую камеру, а в утворенні їхніх захисних оболонок бере участь материнська раковина. Її спинний край стає толще, під раковиною збираються клітини, щільним шаром навколишнє яйце або яйця. У дафній поверх цих клітин виділяється хітинова оболонка й у виводковой камері виникає так називане сідельце, або эфиппиум, що містить звичайно два яйця. Формування эфиппиума триває 2-3 дні, і самка носить його протягом 1-2 днів. Потім вона линяє, і эфиппиум виявляється на волі. Завдяки присутності воздухоносного шаруючи эфиппиуми дафній плавають на поверхні води. У деяких інших ветвистоусих зовнішньою оболонкою эфиппиума служить вся раковина або значна її частина, скинута при линьке (мал. 199).
Головна біологічна особливість запліднених яєць полягає в тім, що вони можуть розвиватися тільки після більш-менш тривалого періоду спокою й тому називаються спочиваючими. Такі яйця допомагають рачкам переносити всілякі несприятливі умови; вони вмерзають у лід, висихають, зберігаючи протягом тривалого часу життєздатність. У той же час вони служать засобом розселення ветвистоусих, легко переносячись із водойми у водойму вітром, разом з мулом, що присохнув до лапок водоплавних птахів, і т.д. Завдяки своїм спочиваючим яйцям ветвистоусие широко поширені у всіх стоячих водоймах нашої планети.

Багато видів зиму проводять у стадії спочиваючого яйця, що починає свій розвиток навесні й дає початок самці, що приступає до партеногенетическому розмноження. У всіх ветвистоусих, за винятком лептодори, з яйця виходить цілком, що сформувався рачок. Лептодора – єдиний представник ветвистоусих, що має личинку; вона лупиться зі спочиваючого яйця на стадії метанауплиуса (табл. 30, 17).
Число відомих видів ветвистоусих досягає 380, у СРСР знайдено 164 виду.
Деякі з них поширені дуже широко й зустрічаються в найрізноманітніших водоймах, інші присвячені до певних районів або населяють водойми якого-небудь особливого типу. У всіх сторонах світу живуть звичайна дафнія (Daphnia pulex), планктонна дафнія (D. longispina), босмина (Bosmina longirostris), хидорус (Chydorus sphaericus) і багато хто інших. У той же час існують види, що живуть тільки на Крайній Півночі (Daphnia arctica, Eurycercus glacialis). Переважно в північній частині СРСР й Америки зустрічається своєрідний Holopedium gibberum, що має поверх раковини студенистую оболонку, що надає рачкові вид прозорої кульки (табл. 30, 16). Цей рачок зрідка зустрічається й у середній частині СРСР, у водоймах, пов’язаних з моховими болотами. Нарешті, є й тропічні види, у нашій країні, що живуть на залитих водою рисових полях Узбекистану, у Закавказзя, у водоймах дельти Волги. Висловлюється припущення про те, що їхні спочиваючі яйця переносяться на колосальні відстані повітряними потоками.

Деякі ветвистоусие рачки населяють тільки ті водойми, вода яких має кислу реакцію й бідна мінеральними солями, але більшість видів здатна існувати в найрізноманітніших, у тому числі й несприятливих умовах, наприклад в умовах недостатнього змісту кисню у воді.
Нечисленні морські представники ветвистоусих ракоподібних також поширені дуже широко, але присвячені переважно до прибережних вод. Тільки в Каспійське море живе трохи надзвичайно своєрідних видів (табл. 30, 6, 18), частково властивому тільки Каспію, що частково зустрічаються також в Азовському морі й в опріснених районах Чорного моря. Серед них особливо вигадливі види роду Cercopagis, постачені незвичайно довгою хвостовою голкою, в 5-6 разів переважаючої по довжині їхнє тіло. Каспійські ветвистоусие близькі до деяких прісноводних північних видів (наприклад, Bythotrephes); передбачається, що при таненні великого льодовика ці види були внесені в Каспійське море й, пристосувавшись до нових умов, дали початок каспійським эндемикам.
Значення ветвистоусих ракоподібних у житті стоячих прісноводних водойм дуже велико. Вони служать улюблений ним і досить живильним кормом для багатьох риб, як дорослих, так і молоди, і винищуються рибами у величезній кількості. У кишечнику рипуса з уральського озера Увильда виявилося 47 тисяч босмин й 8, 5 тисячі дафній. Чудской сиг, снеток, ряпушка, молодь судака, амурського сазана й багатьох інших риб харчуються головним чином ветвистоусими ракоподібними. Поживність цього корму дуже високий: зміст білка в тілі дафнії досягає 50%, а жиру 11 % по вазі. Багато морських риб також у великій кількості поїдають ветвистоусих.
Високі харчові якості ветвистоусих ракоподібних повною мірою оцінені рибоводами. На рибоводних заводах нашої країни здійснюється масове розведення дафній і моин, якими годують молодь осетрових і лососевих риб.
Перед рибоводами, що займаються цією важкою справою, коштує завдання забезпечити безперервне партеногенетическое розмноження разводимих рачків. Для цього необхідно створити в басейнах, у яких розводяться рачки, постійні сприятливі для них умови. У випадку хоча б тимчасового погіршення умов існування рачків їхнього яйця, як було описано раніше, запліднюються й перетворюються в спочиваючі. Підійшовши до басейну, рибовод виявляє замість маси живих рачків, що копошаться, плаваючі на поверхні води эфиппиуми, яких рибки є, звичайно, не будуть. Справа може скінчитися загибеллю від голоду сотень і тисяч маленьких осетрят і севрюжат.
Дафній і моин розводять у цементовані або просто викопані в землі басейнах, воду яких удобрюють гноєм, відваром з жиротопки й азотобактерином. Ці речовини благоприятствуют масовому розвитку бактерій, використовуваних у їжу рачками. Іноді басейни роблять проточними, що дозволяє регулювати їх температурний і газовий режим. Регулярно стежачи за станом рачків, вдається одержувати достатню їхню кількість для відгодівлі молоди разводимих на заводах риб.