ЗАГІН СВОДЧАТОЗУБИЕ ЇЖАКИ (CAMARODONTA)

Один з обширнейших загонів морських їжаків, що включає кілька сімейств, широко розповсюджених у сучасних морях, у тому числі й сімейство Strongylocentrotidae, види якого зустрічаються й у нашій фауні.
Представники цього загону знайдені у відкладеннях ще крейдового періоду, проте й у цей час вони досить звичайні серед мешканців морського дна.
Назва загону пов’язане з найбільш характерною відмітною ознакою його представників. Всі вони мають зуби, постачені внутрішнім кілем, і замкнуті, у вигляді зводу, отвору зубних пірамідок аристотелева ліхтаря. Значна частина його видів досить цікава з погляду біології, поширення або господарського використання. До нього ставиться й основна маса їстівних форм.

Найвідоміше сімейство Strongylocentrotidae, розповсюджене в основному в арктичних і помірних районах північної півкулі, представлено в наших морях вісьма видами. Серед них насамперед варто назвати звичайного їжака (Strongylocentrotus droebachiensis), дуже звичайного в Арктиці й у північних частинах Тихого й Атлантичного океанів від літоралі до глибин понад 1000 м (табл. 20). Його часто використають у їжу морська видра, песці й птахи.

На літоралі південної частини Японського моря, уздовж північно-західного берега Японії й у Жовтому морі можна бачити великих темних їжаків, що повільно крокують на своїх довгих чорних голках. Це Strongylocentrotus nudus (табл. 25).
Його найближчий родич — пурпурний стронгилоцентротус (Strongylocentrotus purpuratus), за повідомленням И р у ин a (Irvin), проробляє велику кількість нір у сталевих палях портових споруджень Тихоокеанського узбережжя Каліфорнії. Цей середніх розмірів їжак (табл. 25) покритий значною кількістю міцних, довгих, пурпурного кольори голок, обертаючи якими він висвердлює собі поглиблення. Очевидно, і зуби допомагають йому в цій роботі.
У районі Каліфорнії й до півдня від її розповсюджений самий великий вид із сучасних їжаків — Strongylocentrotus franciscanus. Розміри його шкарлупи приблизно дорівнюють дитячій голові (перевищують 16 див у діаметрі). Ікра його вживається в їжу людиною, тому промисел його з кожним роком збільшується.
У більших кількостях у берегів Японії добувають іншого представника даного сімейства — Hemicentrotus pulcherrimus. Розміри його багато менше попереднього виду: діаметр його шкарлупи ледь досягає 4 див, однак промисел становить близько 16 тис. т у рік.
Значна кількість їжаків, що добувають, ставиться до наступного сімейства даного загону – Echinidae, що відрізняється головним чином будовою стулок шароносних педицеллярии. Найбільш характерний рід сімейства – Echinus – містить 17 видів, половина з яких поширена в Атлантичному океані. До цього роду ставиться й їстівний морський їжак (Echinus esculentus), що добуває в берегів Португалії й у деяких районах Англії, у Північному морі. Розповсюджено він від Баренцева моря до берегів Іспанії, воліє селитися в прибережних водах на глибинах від літоралі до 40 м, рідше до 100 м, але відомі й випадки його знаходження до 1200 м. Зовнішній вигляд його дуже гарний. Він володіє великої, до 16 див у діаметрі, кулястою шкарлупою червонуватого цвіту, покритої короткими тонкими червонуватими голками з фіолетовими кінчиками й більшою кількістю педицеллярии, за допомогою яких тварина містить у чистоті шкарлупу, а також добуває собі иищу. Їстівний морський їжак майже всеїдний. Кишечник його завжди щільно набитий різними водоростями, особливо морською капустою (Laminaria), а також залишками різних дрібних тварин: усоногих раків, гидроидних поліпів, моховинок і навіть морських їжаків. Завдяки цьому його легко тримати в акваріумах. У спокійному стані він довго може сидіти на дні акваріума, витягнувши нагору ціл
Уздовж європейського берега Атлантичного океану від Норвегії до Марокко можна зустріти берегового морського їжака (Psammechinus miliaris). Він досить звичайний на устричних банках й у прибійних місцях. Сильні хвилі йому не страшні, тому що за допомогою своїх грубих коротких голок він проробляє поглиблення в ґрунті, де й ховається від них. Діаметр його шкарлупи не більше 50 мм, цвіт зеленуватий, голки зелені з фіолетовими кінчиками. Харчуючись усілякою тваринною їжею (гидроидами, сидячими полихетами, молодими устрицями й т.д.), він, подібно морським зіркам, завдає шкоди устричним господарствам. Цей їжак так всеїдний, що в акваріумах їв асцидій, дохлу рибу, ікру, сире м’ясо, раків, дохлих крабів, м’які частини молюсків, моховинок, хробаків, гидроидов, губок, різні водорості, у тому числі й вапняні, а також порожні раковини. Були випадки, коли він жив в акваріумі 3 роки. При годівлях у неволі їжу кладуть прямо на спину тварині, тоді він швидко починає пересувати її в рот за допомогою ніжок і голок.
Найбільш відомим сверлильщиком скель є скельний морський їжак (Рагаcentrotus lividus), розповсюджений від берегів Англії до Африки, включаючи Середземне море. Він утворить часто величезні скупчення на похилих скелястих поверхнях й у заростях прибережника. Його можна зустріти від літоралі до глибини в 30 м. Цікаво, що средиземноморская раса цих їжаків трохи відрізняється своїм поводженням від атлантичної раси. Так, особини, що живуть в Атлантиці, поселяються в поглибленнях скель, пророблених ними за допомогою голок і зубів. Навпроти, у Середземне море вони ніколи не свердлять скелі, а селяться на слабонаклонних поверхнях, прикривши себе шматками черепашки, прибережника й інших предметів. Це зв’язано, мабуть, з тим, що в Середземне море прибій слабкий, а в Атлантиці дуже сильний, тому їжаки й роблять собі захист від хвиль. Іноді вони виявляються замурованими у своїх притулках, тому що вхід у норку стає вже тіла їжака. Рятуючись від хвиль, маленький їжак робить собі в скелі притулок і залишається там на тривалий час. Тіло
Для багатьох тварин цей їжак небезпечний. Його педицеллярии отрутні. Витяжка з 30 педицеллярии швидко вбивала краба довжиною в 4-5 див. Однак иглокожие будь-якого класу виявилися несприйнятливими до цієї отрути. Для людини ця отрута теж безпечна. Ікру скельного морського їжака вживають у їжу. Основний його промисел ведеться на Середземне море.
По берегах Чилі й Еквадору добувають білого локсехинуса (Loxechinus albus), ікру якого їдять у смаженому виді.
В Атлантичному океані рибалки острова Мартиника ловлять на корралових рифах, що обмежують більшу лагуну, морського їжака — Tripneustes ventricosus, що ставиться до сімейства Тохорneustidae. Добувають його або нирці, або із плотів за допомогою бамбукового ціпка, розщепленої на кінці. Зібраних їжаків на березі розкривають, виймають зі шкарлупи ікру й варять її в казані на слабкому вогні, поки вона не буде мати вигляд густої маси цвіту бджолиного воску, після чого її знову закладають в очищені шкарлупки. Ця варена ікра продається рознощиками поштучно. Щорічно креольське населення споживає така велика кількість їжаків, що місцями на острові їхні панцири утворять цілі гори.

Поряд з їстівними їжаками в цьому сімействі є види, отрута яких небезпечний не тільки для різних тварин, але й для людини. Всі вони поширені в прибережних водах тропічних частин різних океанів. Найбільш звичайний на літоралі в прибережних водах Індійського й Тихого океанів, від Червоного моря й східного берега Африки до Японії, Австралії й островів Фіджі, Toxopneustes pileolus. Дія його отрути на людину було описано вище. Його велика шкарлупа покрита зеленуватими голками з білими або червоними кінчиками, хоча фарбування може сильно варіювати й буває іноді навіть червоної або пурпурної. Серед цих голок розкидана велика кількість дрібних глобиферних педицеллярии, стулки яких завжди розкриті (табл. 19). Великі глобиферние педицеллярии зустрічаються рідше дрібних, стулки їх завжди зімкнуті. Довжина їхньої голівки досягає 2-3 мм. Під голівкою на стеблинці є залози, які виділяють білуватий секрет, надзвичайно отрутний як для тварин, так і для людини. Отрутна рідина цього секрету була названа токсопнеустес-токсин.
У Середземне море й у прилягаючим до нього районах Атлантичного океану живе темно-фіолетовий морський їжак (Sphaerechinus granulans). Цей вид, розповсюджений переважно на літоралі, дуже гарний. Його велика, діаметром в 13 див, шкарлупа має пурпурне фарбування з більше світлими зонами на амбулакрах і зеленуватим апікальним полем. На шкарлупі розташовані фіолетові або пурпурні голки, зовсім білі на своїх кінцях. Він часто забирається в ущелини між скелями, але сам ніколи не робить норок. Подібно многим мілководною твариною, часто прикриває себе шматками водоростей, черепашок або інших предметів. Звичайно він повільно плазує серед заростей водоростей, харчуючись ними. Іноді збирає детрит із дрібними організмами, що перебувають у ньому. Його отрутні глобиферние педицеллярии є захисним пристосуванням проти нападу головних ворогів – морських зірок. Йому вдається врятуватися, якщо нападає лише одна зірка, але при нападі декількох хижаків навіть отрутні педицеллярии не рятують.

Серед представників сімейства Echinometridae особливо цікаві їжаки Heterocentrotus mammillatus (табл. 18) і Colobocentrotus atratus (табл. 18). Обидва види широко поширені на літоралі тропічного району Індійського й Тихого океанів і дивно пристосовані для життя в цих своєрідних умовах сильного прибою.
Heterocentrotus mammillatus має дуже товсті грубі голки, що допомагають йому рити пещерки на літоралі коралових рифів. Проробляє він це головним чином голками ротової сторони, кінці яких постачені тонкими зубцями. Норка ця настільки мала, що тварина в ній ледве повертається. Часто зростаючий їжак залишається на все життя замурованим у своїй печері й харчується тільки тим, що заносить йому в притулок морський прибій, тому норки цього їжака бувають буквально вилизані.

Colobocentrotus atratus (табл. 18) більш своєрідно пристосувався до життя в смузі сильного прибою. Шкарлупа його низька, овальна, збройна короткими багатокутними голками. По краї ротової сторони розташовані лопатовидние голки. Така плоска ротова поверхня панцира разом зі спрямованими косо вниз лопатовидними крайовими голками й численними амбулакральними ніжками створює настільки потужний присасивательний диск, що відчепити їжака від скелі можна тільки за допомогою ножа. Низька ж аборальная поверхня шкарлупи, збройна короткими багатокутними голками, прекрасно протистоїть дії хвиль. Харчується цей їжак різними організмами, що живуть у тих же умовах, наприклад вапняними водоростями. Під ним часто ховається планария Сегаtopleana colobocentroti, що без нього не удержалася б у прибої. Комменсалами його є також маленький крабик Proechinoecus dimorphicus й один вид молюсків.
Цікавий співмешканець морського їжака Caenocentrotus gibbosus, розповсюдженого на літоралі Перу й Чилі. У прямій кишці їжака поселяється краб Pinaxodes chilensis, що, розростаючись, може деформувати кишку й заподіяти їжаку шкода, хоча сам одержує прекрасний захист.