ЗАГІН БЕЗНОГІ ГОЛОТУРИИ (APODA)

Характерною рисою представників цього загону є повна відсутність у них амбулакральних ніжок. У зв’язку із цим у них зникають і радіальні канали водоносної системи. Єдиним придатком амбулакральной системи залишаються щупальця, які повідомляються безпосередньо з кільцевим каналом. Число й форма їх різні. Вони бувають простими, пальцевидними, пір’ястими (мал. 135). Тіло безногих голотурий майже червоподібної форми. Шкіра тонка, досить прозора, але шорстка або бородавчаста через скупчення вапняних тілець. Останні дивно своєрідні й витончені. Це або коліщата з різним числом спиць, або сигмоиди, або дійсні якорі, з’єднані з якірними пластинками.
Великі якорі допомагають при русі тварини: розташовуючись косо в шкірі й тісно примикаючи до якірних пластинок, вони створюють виступи, на які опираються голотурии, як змії на кінці своїх ребер.
Подих у безногих голотурий здійснюється через тонкі шкірні покриви, водні легені в них відсутні. Зате є спеціальні органи виділення – ресничние лійки, що утворяться за рахунок випинань ресничного перитониального епітелію й сполучної тканини. Вони мають вигляд урн або лійок і розташовуються на стінці тіла або на мезентерії. У них накопичуються тверді продукти розпаду, які потім і виводяться з організму.
Безногі голотурии краще інших иглокожих переносять опріснення води. Деякі тропічні види живуть навіть у слабосоленой воді мангрових боліт. Багато видів зариваються в ґрунт або ховаються під каменями, деякі тропічні форми живуть серед коралів. Коралові види мають яскраве розфарбування, чим сильно відрізняються від своїх родичів, що закопуються в ґрунт, які пофарбовані в бліді тони або майже безбарвні.
Цей загін включає три сімейства, що розрізняються будовою кістякових елементів. Найбільше з них- сімейство синаптид (Synaptidae). Види його поширені по всіх морях, але більше в тропічних водах.
До цього сімейства ставляться самі великі й самі дрібні форми иглокожих.
Надзвичайно велика плямиста синапта (Synapta maculata) може бути довжиною до 200 див при максимальному діаметрі в 5 див. Вона живе на коралових рифах і відрізняється від інших голотурий досить швидкими рухами. Назва голотурии -«плямиста»- пов’язане з тим, що на зеленому або блакитнувато-сірому тлі її покривів виділяються світлі або темні плями, часто розташовані рядами.
На противагу цьому гігантові мала лептосинапта (Leptosynapta minuta), знайдена в Північному морі, в 400 разів менше. Її довжина ледь досягає половини сантиметра. Вона цікава ще тим, що виношує молодь у порожнині свого тіла.
Більшість синаптид живе в ґрунті; якщо їх витягти з нір, то вони швидко забираються туди знову. До бурильників ґрунту ставиться й щочіпляється голотурия (Leptosynapta inhaerens), розповсюджена від берегів Норвегії до Середземного моря. Вона більшу частину життя проводить зарившись у ґрунт. Закапування, з одного боку, являє собою захисне пристосування, з іншого боку – є способом добування їжі. Здійснюється воно за допомогою щупалець і мускульних скорочень тіла. Якщо голотурию покласти на дно, то вона спочатку занурює в ґрунт щупальця й робить поглиблення, потім за допомогою мускульних скорочень тіла розширює його й таким способом втискується в ґрунт. При цьому якірці шкіри чіпляються за нерівності субстрату й охороняють тварина від ковзання назад при мускульних скороченнях тіла. Закапування відбувається досить швидко: через 5-10 хвилин тварина може зникнути в піску. Пророблені в піску ходи охороняються від опадання слизом, виділюваної залозистими клітинами голотурии. Що чіпляються голотурии досягають у довжину 30 див. Крізь їх рожеву прозору шкіру просвічує зовсім прямий кишечник й 5 м’язових стрічок. Розмнож

Дуже цікава своїм способом життя Synaptula hidriformis (табл. 23), що зустрічається в Атлантичному океані в районі Бермудських островів. Вона не закопується в ґрунт, а живе серед водоростей або розгалужень коралів, чіпляючись за них своїми щупальцями або якірними пластинками шкіри. Часто її фарбування залежить від водоростей, серед яких вона живе: серед червоних водоростей цвіт її особин червоні-червону-червоне-червона-червоний-коричнево-червоний, а серед зелених – зелений. Харчується ця голотурия тільки водоростями. Оригінальний спосіб її пересування. Вона чіпляється щупальцями за виступаючі предмети й за допомогою скорочень мускулатури підтягує тіло. Представники цього виду живуть цілими співтовариствами. Вони виношують молодь у порожнині свого тіла, куди яйця попадають через розриви стінок яєчника. Запліднення відбувається, мабуть, прямо в порожнині тіла спермою, що потрапила разом з водою. Молодь у порожнині тіла матері часто перебуває на різній стадії розвитку, найбільш великі личинки досягають у довжину 15-20 мм і вже схожі на дорослі. Вони виходять назовні через розриви тіла матері, які швидко гояться.
Види сімейства Chiridotidae відрізняються присутністю в шкірі коліщат і сигмоидних тіл (мал. 136). Подібно представникам попереднього сімейства вони мають майже прозорі покриви й живуть на м’яких мулистих ґрунтах, часто зариваючись у них.
У прибережних водах Баренцева, Карських, Білого морів до глибини в 100 м зустрічається Chiridota laevis. Ця безбарвна голотурия довжиною до 20 див часто використається в їжу різними донними рибами.
Серед видів цього сімейства є цікаві комменсали морських їжаків. Наприклад, Taenogirus cidaridis у районі Індо-Малайського архіпелагу виявлений на їжаках, де він живе, зачепившись своїм заднім кінцем за їхні довгі голки.
Ксемейству Myriotrochidae ставиться самий глибоководний із сучасних иглокожих вид. Це Myriotrochus bruuni, знайдений датською експедицією на судні «Галатея» у Філіппінській западині й у жолобі Нова Британія на глибинах від 8920 до 10 240 м.
Рід Myriotrochus досить эврибатен. Він включає види, що зустрічаються винятково в прибережній зоні, а також кілька дійсних глибоководних форм. Є й види, що володіють більшим діапазоном поширення по глибинах. Так, Myriotrochus mitsukurii у Японському, Охотське морях й у берегів Камчатки виявлений на глибинах від 70 до 1500 м.