ЗАГІН БОКОНОГИЕ ГОЛОТУРИИ (ELASIPODA)

Боконогие голотурии у багатьох відносинах досить цікаві тварини, серед яких є й справді глибоководні види, що не зустрічаються на глибинах менш 2 тис. м, і дійсні пелагические форми, все життя плаваючі у воді.
,
У представників цього загону особливо ясно виражена двостороння симетрія тіла. У них черевна сторона сильно сплощена й помітно відрізняється від більше опуклої спинної сторони. Рот, оточений короткими щитовидними, що не втягуються усередину щупальцями, зрушать на черевну сторону, анальне отвір – також. Великі рідко розташовані амбулакральние ніжки є на боках тіла, а на спині вони або скорочені, або перетворені в складні вирости, спрямовані вперед або назад. Ці «хвости», «антени», «паруси», «плавці» ще сильніше підкреслюють двосторонню симетрію тварин і надають їм нерідко вигадливу зовнішність (табл. 22, 23). Звідси й дивні назви цих голотурий, наприклад: Deima у перекладі означає «страховисько», Oneirophanta- «фантастична», Scotoplanes – «блукаючий у тьмі», Psychropotes – «питущу холодну воду» і т.д.
До даного загону ставляться 5 сімейств, розповсюджених головним чином на більших глибинах, тому про спосіб життя їхніх представників відомо дуже мало.

До дійсних мешканців більших глибин (понад 2—4 тис. м) ставляться види сімейства Psychropotidae. Один з них, Psychropotes raripes (табл. 22), предпочитает глибини понад 3-4 тис. м. Він знайдений біля Курильських островів й у східній частині Тихого океану в районі Галапагосских островів. Подібно многим глибоководною твариною цей психропотес має пурпурне фарбування тіла. Його досить легко відрізнити від інших видів по довгому хвостовому придатку, що утворився за рахунок розростання папилл спини, оточених складкою шкіри, а також по комірі, що прикриває щупальця. Комір являє собою теж складку шкіри, що оточує видозмінені спинні папилли.

На більших глибинах океанів і морів поширені види іншого глибоководного сімейства — Elpidiidae, самий великий рід якого — Peniagone— нараховує близько 30 видів, що зустрічаються на глибинах понад 3 тис м в Атлантичному, Тихому й Індійському океанах. Всіх їх перелічити неможливо. Як приклад можна привести голотурию з характерним вітрилом у передній частині тіла – Peniagone lugubris, виявлену в Атлантичному океані на глибинах більше 5 тис. м (табл. 23). Своєрідним місцеперебуванням відрізняється полярна эльпидия (Eipidia glacialis). На відміну від інших представників глибоководного роду эльпидия вона населяє арктичні моря, де по схилах жолобів може підніматися на надзвичайно малі для глибоководних видів глибини, рівні 60-70 м. Тіло полярної эльпидии овальної форми, з досить прозорої, але щільною шкірою, густо набитої дрібними кістяковими пластинками у вигляді розгалужених паличок і коліщат. З боків тіла є 4 пари великих неутяжних ніжок, а на спині 3-4 пари більше дрібних папилл. Рот загнуть на черевну сторону й оточений кільцем з 10 щупалець.
Дивно своєрідно влаштовані ротові щупальця цих голотурий. За формою вони нагадують долоню з пальцеобразними відростками (мал. 135, 5), число яких сильно варіює. Розміри особин цього виду невеликі, великі екземпляри ледь досягають 2 див у довжину.

У Тихому океані на більших глибинах живуть дуже близькі до полярного эльпидии форми, які довгий час уважалися тим же самим видом. Однак останні дослідження показали, що це близькі підвиди або цілком самостійні види, що відрізняються розмірами, розташуванням і числом спинних папилл, формою тіла й обрисом кістякових пластинок шкіри. Вони присвячені до певних жолобів і западин Тихого океану. Такг у западині Кермадек на глибині 6620- 8300 м виявлена Eipidia glacialis kermadecensis, у Зеландско-Британській западині на глибині 8940 м – Eipidia glacialis solomonensis, у Курильській западині – свій самостійний вид Eipidia sp. (табл. 22) і т.д. Эльпидия з Курильської западини із глибини 8100 м відрізняється великими розмірами, що іноді перевищують 5 див.
Зовні досить подібні з эльпидиями представники роду Scotoplanes. Вони теж мають овальне із плоскою черевною стороною тіло, трохи пара великих бічних ніжок і три пари спинних папилл. Довгі спинні папилли дуже характерні для даних тварин і відрізняють їх від близьких форм. На більших глибинах у Берингове море була виявлена Scotoplanes murrayi (табл. 22), відома раніше в південній частині Індійського океану й у берегів Перу.
Серед видів третього сімейства — Deimatidae — є эврибатние форми, що зустрічаються як на глибинах менш 1000 м і навіть менш 500 м, так і на більших глибинах, понад 3 тис. м. Прикладом широкого поширення по глибинах може бути Pannychia moseleyi, знайдена на глибинах від 210 до 2600 м. Ця досить велика голотурия (табл. 23) відома як у західної, так й у східній частині Тихого океану й у різних районах свого великого ареалу представлена самостійними географічними расами. Так, у берегів Америки, від Каліфорнії до Галапагосских островів, живуть типові представники виду; у Берингове море, у районі Алеутських островів, у північних берегів Японії й о. Сахалін зустрічається підвид virgulifera, а в Японському морі – підвид mollis. Зовні підвиди мало відрізняються друг від друга, основне їхнє розходження полягає в будові кістякових елементів шкіри. Середня величина Pannychia moseleyi близько 15-20 див, внутрішній шар шкіри желатиноподібної консистенції, спина несе довгі відростки.

Ще більш довгі й численні спинні папилли, що надають тварині зовсім фантастичний вид, зустрічаються у видів роду Oneirophanta. Вони так і називаються «фантастичними» голотуриями. Кілька видів цього роду виявлено у всіх океанах, включаючи антарктичні води, за винятком Арктики. В Атлантичному океані, між Азорськими островами й Біскайською затокою, на глибинах понад 4 тис. м поширена Oneirophanta alternata, найбільш великі екземпляри якої можуть досягати в довжину 12 див. Тіло цієї голоту рии подовжено-овальне, з опуклою спинною стороною, що несе два ряди довгих відростків (табл. 23). Більші спинні відростки чергуються із трохи більше дрібними, що є основною відмітною ознакою даного виду. Довжина найбільш великих спинних папилл досягає 5-7 див. Цвіт живих екземплярів майже білий.
Представники четвертого сімейства боконогих голотурий — сімейства Laetmogonidae — не зустрічаються глибше 4 тис. м. Тіло їх скоріше подовжено-циліндричне, з добре розвиненими амбулакральними ніжками, розташованими на бічних радіусах черевної сторони. Вони поширені в Тихому, Індійському й Атлантичному океанах й особливому інтересі з погляду своєї будови або способу життя не представляють.
Найцікавіші із цього погляду види сімейства пелагических голотурий (Pelagothuriidae). Форма тіла їх мало нагадує морських кубушок і надзвичайно пристосована для плавання. По своєму зовнішньому вигляді вони скоріше схожі на маленьких медузок, тому що насамперед у них помітний добре розвитий студенистий плавальний диск. Це дивно витончені й ніжні тварини, часто пофарбовані в розоватие або фіолетові тони. Все життя вони проводять у товщі води, плаваючи завжди ротовою стороною нагору. Було описано вісім видів цих цікавих голотурий, що живуть головним чином у глибоких шарах товщі води, але дослідження Xедингa (Hebing) показали, що число їх варто скоротити до трьох.

Загальний план будови цих тварин дуже подібний, всі вони схожі на Pelagothuria natatrix (табл. 23), відому в тропічних районах Тихого океану. М’яке студенистое тіло голотурии зовсім позбавлене всяких кістякових елементів, що зменшує вагу тіла. Навколо рота, оточеного 12-16 короткими щупальцями, розвинений потужний плавальний диск, утворений розростанням стінки тіла. До зовнішнього краю плавальний диск стає усе тонше й несе досить довгі відростки, число яких дорівнює кількості щупалець. Кожен такий відросток має канал, з’єднаний з амбулакральним каналом щупальця. Харчуються пелаготурии дрібними планктонними організмами, наприклад радіоляріями, діатомовими водоростями.