ЗАГІН ЩИТОВИДНОЩУПАЛЬЦЕВИЕ ГОЛОТУРИИ (ASPIDOCHIROTA)

Характерна ознака представників даного загону зазначений у самій його назві: голотурии мають короткі щитовидні щупальця (мал. 135), які не втягуються усередину, тому що в них відсутні мускули-ретрактори, вворачивающие передній кінець тіла. Своїм зовнішнім виглядом ці тварини нагадують дуже великих хробаків, а іноді товсту підошву. У багатьох форм черевна сторона помітно відрізняється від спинної й пристосована для повзання. Щитовиднощупальцевих голотурий можна зустріти на літоралі й у прибережних водах, а також на більших глибинах, причому серед них є дійсні глибоководні види, що ставляться до таких родів, як Paelopatides й Paroriza. Ці види живуть переважно на глибинах більше 2 тис. м і навіть глибше 6 тис. м. Так, Paroriza grevei була знайдена датською експедицією 1950- 1952 р. на судні «Галатея» у Тихому океані в западині Банда на глибині 7280 м.
Серед морських кубушок загін щитовиднощупалъцевих найбільш багатий видами. До нього належить й основна маса їстівних тварин-трепангів. Із чотирьох його сімейств саме велике й відоме – сімейство дійсних голотурий (Н olothuriidae).
Дійсні голотурии — мешканці теплих морів. Вони досить звичайні в тропіках і сусідніх з ними районах, але відсутні в наших водах. Їх часто можна виявити на коралових обмілинах, де вони місцями утворять значні скупчення й грають досить істотну роль в ущільненні коралового піску, тому що харчуються пропускаючи через кишечник ґрунт і засвоюючи органічні частки, що перебувають у ньому. Спостереження, проведені на Бермудських островах, показали, що тварини цього сімейства, що живуть на площі близько 6 км2 (1, 7 кв. миль), пропускають через кишечник від 500 тис. до 1 млн. кг ґрунту в рік. При цьому вони заковтують ґрунт без особливого вибору, згрібаючи його своїми 20 щупальцями, і дуже повільно просуваються вперед за допомогою мускулатури тіла й амбулакральних ніжок. Багато дійсні голотурии мають строкате фарбування й досить більші розміри. Довжина великих екземплярів ряду видів може бути 35-45 див. Живуть ці голотурии близько 10 років. Вони малорухомі, іноді прикриті зверху шматками чере

Самим характерним родом сімейства дійсних голотурий, широко розповсюдженим у тропічній області, є рід Holothuria. Старий рід Holothuria нараховував близько 120 видів, багато хто з яких у цей час виділені в самостійні близькі пологи. Приблизно 1/4 частина цих видів, головним чином пологів Holothuria, Bohadschia, Actinopyga, Microthele й ін., уживається в їжу людиною. Найбільш звичайної промислової голотурией на островах Індо-Малайського архіпелагу, у Японії, на Коралових рифах в Австралії, на островах Тихого й Індійського океанів, у східних берегів Африки є шорсткувата голотурия (Holothuria scabra). Це тварина, довжиною до 30 див з коричневою спиною й зеленуватою черевною стороною (табл. 19), має численні ніжки, перетворені на спині в особливі чутливі папилли, що надають всієї поверхні шорсткий вид, що послужило причиною такої назви тварини. Добре розвинені кювьерови органи, що викидають через анальний отвір при небезпеці, захищають голотурию від ворогів. Зустрічаються шорсткуваті голотурии на літоралі або в прибережних водах теплих морів. Добувають їх надзвичайно примітивним способом, збираючи під час відливу на рифах, що оголюються, або обмілинах або ловлячи із човнів за допомогою острог (бамбукових ціпків довжиною до 5 м, постачених зазубреними вістрями). Видобуток острогой можливий тільки в тиху погоду. При цьому ловець, лежачи на борті човна, виглядає через ящик зі скляним дном голотурий. Замічені тварини наколюються на зуби остроги й втаскиваются в човен. При такому способі лову за світлий час доби один ловець може дістати 200-
Іноді добувають піщану голотурию (Brandtothuria arenicola), що ще більш широко поширена в тропіках— від Червоного моря й Занзибара на заході до Японії й Галапагосских островів на сході. Ця велика голотурия (табл. 18), довжиною до 30 див, часто заривається в прибережний пісок. Її легко можна відрізнити від інших видів по беложелтой фарбуванню із червоно-бурими плямами на спині. Досить тонка шкіра тварини робить його не дуже коштовним при трепанговому промислі.
Зате досить високо цінуються два інших види: Microthele nobilis й Actinopyga echinites. Перший вид можна зустріти в тропічній частині Індійського й Тихого океанів на глибинах від 1 до 18 м. Коричнева Actinopyga echinites, розповсюджена також широко в Індійському й західній частині Тихого океану, особливо цінується на Філіппінських островах, тому що їй приписують кровоспинні властивості.

Серед представників сімейства дійсних голотурий є отрутні види. В 1947 р. Смит (Smith) повідомляв, що жителі Маршалльских островів уживають роздавлених чорних голотурий для глушіння риби. При цьому вони розріжуть голотурию навпіл і видавлюють у дрібні водойми, після чого риби спливають на поверхню. Отрута чорної голотурии (Ludwigothuria atra, табл. 18) застосовується при рибному лові жителями й іншими островами Тихого океану. Людина несприйнятлива до отрути цієї голотурии, і її промишляють на островах Тихого океану для переробки на трепангів. Крім того, тубільці їдять зовсім без усякого для себе шкоди рибу, приголомшену отрутою чорної голотурии.
Недавно були досліджені токсичні властивості іншого виду, Actinopyga agassizi, що живе в західній частині Атлантичного океану в районі Карибського моря. Ці червонуваті або темно-коричневі голотурии добре видні крізь товщу води. Вони повільно пересуваються за допомогою численних амбулакральних ніжок по кораловому піску прибережних вод. Було замічено, що приміщення даних тварин в акваріум з рибами приводило до швидкої загибелі останніх. Загибель риби можна було викликати й водою, у якій раніше перебували голотурии. З’ясуванням токсичних властивостей Actinopyga agassizi багато займався Нигрелли (Nigrelli, 1955). Було з’ясовано, що шкіра й внутрішності цієї голотурии виділяють слабку отруту, а кювьерови органи – досить сильний. Одна унція (27 г) екстракту з кювьерових органів, розведена в 750 галонах (1 галон дорівнює 3, 8 л) морські води, убивала рибу за 23 хвилини. Ця отрута була названа голотуриин. До голотуриину виявилися чутливими не тільки риби, але й інші тварини, у тому числі різні найпростіші, молюски й деякі рослини. Зараз ведуться роботи із з’ясування можливості застосування голотуриина в медицині.
Промислових голотурий можна зустріти й серед видів сімейства стихоподид (Stichopodidae). Так, Thelenota ananas, одна з найбільш великих голотурий загону щитовиднощупальцевих, уважається самим коштовним видом і переробляється на трепанга на островах Індо-Малайського архіпелагу, в Австралії, Японії, на Філіппінських островах.

У цих же районах, а також в Індійському океані добувають Stichopus chloronotus (табл. 18), S. variegatus й інші види сімейства стихоподид.

Наша промислова голотурия — далекосхідний трепанг (Stichopus japonicus) — теж ставиться до даного сімейства (табл. 25). Тіло далекосхідного трепанга червоподібної форми з добре помітними черевною й спинною сторонами, але при подразненні воно сильно стискується й стає майже кулястим. Фарбування трепанга почасти залежить від місць перебування й варіюють від темно-зеленої до темно-коричневої. Найцінніші блакитні трепанги попадаються дуже рідко. Уважають, що трепанг, що живе переважно на скелястих ґрунтах й у більше глибоких місцях, темно-коричневий, а особини, що живуть на піщаних або мулисто-піщаних мілководдях, більше світлі із зеленим відтінком. Як правило, у всіх трепангів черевна сторона значно світліше спинної. Вона постачена амбулакральними ніжками, розташованими на радіусах, спинна ж сторона несе різної величини м’які конусоподібні вирости – спинні папилли, цвіт яких на кінцях зовсім білий. Рот тварини трохи зрушать на черевну сторону й оточений кільцем з 18-20 щупалець. Живуть далекосхідні трепанги на н
Запаси його в наших водах вивчалися 3аксом, що підрахував, що загальний сировинний запас трепанга в затоці Петра Великого приблизно становить 150 млн. екземплярів.
Варто додати, що трепанг має величезну плідність: кількість яєць у полових залозах однієї особини досягає 2 млн. Трепанги раздельнополи, але самці й самки зовні зовсім нерозрізнені. З підвищенням температури в прибережних ділянках моря до 12—18°С трепанги приступають до розмноження, причому старі й більші особини трохи раніше молодих. За даними З ав і л о в а, вимет полових продуктів у затоці Петра Великого починається на початку липня й відбувається невеликими порціями протягом одного – трьох днів. Відразу після цього голотурии ховаються в притулок серед скель, водоростей, у порожні раковини молюсків, перестають їсти й упадають в «спячку». Це стан заціпеніння в них триває біля місяці, після чого сильно ослабілі голотурии виповзають зі своїх притулків і починають посилено харчуватися. Личинки ж до цього часу встигають розвитися в маленьких голотурий довжиною до 2-4 див. Ріст і харчування голотурий триває всю зиму, і до кінця першого року життя вони вже бувають до 15-20 див у довжину. До кінця другого року життя молодь неможливо відрізнити від дорослих особин. Живуть далекосхідні трепанги близько 5 років, розмножуватися починають на третьому році життя, зиму проводять у тих же самих місцях, що й літо.
Основним способом лову трепангів у наших водах є водолазний промисел. Водолаз рухається по дну й за допомогою гострого гачка збирає трепангів у підвішену до пояса сітку. Звичайно водолази добувають одночасно й трепанга й гребінця. Кожен водолаз працює не більше двох годин. Водолази ловлять трепанга на найрізноманітніших ґрунтах, які бувають недоступні для лову драгою. У середньому у водах Примор’я добувалося по 5400 ц далекосхідного трепанга в рік. Промисел трепангів зв’язаний у значній мірі з особливостями їхнього життя. У нас у затоці Петра Великого він починається в березні й триває до липня, потім знову відновляється з кінця серпня й триває до початку листопада. Пійманих трепангів піддають дуже тривалій обробці (чищенню, варінню, сушінню й т.д.), на яку йде майже 2-3 тижня. Тільки після цього одержують продукт, придатний до тривалого зберігання й транспортування. Усякі різноманітні блюда готовлять уже з варено-сушеного трепанга.

Якщо представники двох перших сімейств загону щитовиднощупальцевих голотурий були поширені головним чином на літоралі або в прибережних водах, то види третього сімейства Synallactidae проникають уже в абісальні глибини. В 1950 р. експедиція Інституту океанології АН СРСР на експедиційному судні «Витязь» виявила в Берингове море на глибинах 2220-2400 м цікавих голотурий, що ставляться до роду Paelopatides. Великі екземпляри цього виду, довжиною до 20 див, були пофарбовані в темно-фіолетовий цвіт. Досить плоске їхнє тіло з добре помітною спиною й черевною стороною нагадувало товсту підошву, тому вид названий подошвообразним пелопатидесом (Paelopatides solea, табл. 22). Paelopatides у свою чергу в перекладі на російську мову означає «бродящий по мулі». Дійсно, тварин цього роду, відомих як у Тихому, так й в Атлантичному океані, завжди знаходили тільки на мулистих ґрунтах. Однак «бродити» по грузлому мулі досить важко, тому в цих голотурий у процесі еволюції виробилися цікаві пристосування, що дозволяють їм жити в таких умовах. В усіх у них внутрішній шар шкіри сильно товщає й приймає вид студенистой маси, ніжки редукуються, а на границі між спинною й черевною сторонами розвивається своєрідна складка шкіри (облямівка). Облямівка має хвилястий вигляд й утвориться видозміненими амбулакральними ніжками бічних радіусів черевної сторони. Вона небагато краще розвинена в задній і передній частині тіла, чим з боків, і нависає над ротовим отвором, зрушеним на черевну сторону. Цілком імовірно, що за допомогою цієї складки тварини можуть якийсь час плавати над ґрунтом й у такий спосіб пересуватися
Зовні Galatheathuria aspera небагато нагадує подошвообразного пелопатидеса. Це велика фіолетового цвіту голотурия, довжиною до 20 див, з добре розвитий крайовою складкою й помітно відособленою передньою частиною тіла. Голотурия прекрасно пристосована до плавання й може плавати тривалий час, віддаляючись на значні відстані від ґрунту. Як повідомляє Хансен (Hansen В.), піймані голотурии продовжували плавати в судині з водою, рухаючи своєю бічною шкірною складкою. Однак вони не перейшли до перебування винятково в товщі води, як це зробили деякі форми боконогих голотурий. Голотурии можуть опускатися на дно й відпочивати на ґрунті. Вивчення вмісту їхнього кишечнику показало, що вони харчуються як донним матеріалом, так і пелагическими видами. Добуто вони в товщі води на більших глибинах, близько 3-4 тис. м.
Серед представників четвертого з емейства — Gephyrothuriidae — найбільший інтерес представляють види роду Pseudostichopus. Їхнє циліндричне тіло майже завжди покрите голками губок й інших сторонніх часток, що надають тварині зовсім невластивий їм «волохатий» вид.У нас у Японському морі на глибині понад 1000 м зустрічається Pseudostichopus trachus, 15-18-сантиметрове тіло якого густо покрите піщинами й голками губок, що стирчать перпендикулярно до поверхні тіла тварини й глибоко впроваджуються в його шкіру. Спочатку навіть буває важко вирішити, що це за тварина перед вами. Така дивна здатність обволікати своє тіло сторонніми частками, на думку Мортенсена, є захисним пристосуванням проти риб й інших тварин, що поїдають голотурий.