КЛАС МОНОПЛАКОФОРИ (МОNOPLACOPHORA)

До недавнього минулого моноплакофори були відомі лише у викопному стані. Їхні раковини зустрічалися в морських відкладеннях кембрію, силуру й девону. Тільки в 1952 р. датська морська глибоководна експедиція, що працювала на дослідницькому судні «Галатея», зненацька підняла на борт корабля із глибини 3950 м сучасних представників цього класу – кілька екземплярів першого сучасного виду- неопилини галатеї (Neopilina galatheae). Ця найцікавіша тварина названа на честь корабля експедиції.
Шапочковидная раковина неопилини зі схиленою вперед вершиною й численними парними відбитками місць прикріплення мускулів виявилася такий же, як раковини викопних видів з найдавніших відкладень.
Раковина неопилини покриває досить високий внутренностний мішок з невеликий і не різко відособленою головою й округлу, присосковидную ногу. Краю внутренностного мішка облямовані складкою- м а н т и е й. Широка мантійна борозна з усіх боків оточує ногу. З боків, на дні мантійної борозни, лежать своєрідні зябра, по п’ятьох з кожної сторони, поруч із ними – отвору бруньок. Анальний отвір розташований позаду. Між переднім краєм ноги й ротом лежать два пучки щупальцевидних виростів, видимо органів нюху. Рот оточений лопатами. Анатомічні дослідження показали, що неопилина має великі відділи вторинної порожнини тіла, серцем із двома парами передсердь. Глотка постачена радулой, а в кишечник упадають дві симетричні частки печінки. Органи виділення представлені декількома парами бруньок. Таким чином, у зовнішній і внутрішній будові неопилини видна метамерность багатьох органів. Ця метамерность простежується також у розташуванні багатьох пар м’язів, що йдуть від ноги до раковини й прикріплюються до її внутрішньої поверхні. Нервова система побудована по типі нервової системи панцирних молюсків.
Організація неопилини дотепер викликає жваву дискусію. Одні дослідники в метамерії неопилини бачать метамерію кільчастих хробаків, інші вважають цю метамерію вторинної. Немає також єдиної думки й відносно образа життя цього виду. Л е м х е, що вперше досліджував неопилину, уважає, що цей молюск лежить на дні, а його раковина звернена до субстрату. У кишечнику неопилини виявлені радіолярії. Наявність потужної радули, видимо, спростовує подання Лемхе й змушує припускати, що ця тварина харчується шляхом соскребивания або збирання їжі.
Слідом за відкриттям неопилини, що як би повернуло до життя групу тварин, казавшихся вимерлими ще в найдавніші геологічні періоди, на більших глибинах океану були виявлені й інші представники цього класу. Але всі вони близькі до неопилине, а загальна кількість видів навряд чи більше п’яти.