ЗАГІН ДРЕВНІ БРЮХОНОГИЕ (ARCHAEOGASTROPODA)

Найбільш примітивні в підкласі переднежаберних ті представники загону древніх брюхоногих, які зберегли деякі риси будови, властиві первинним брюхоногим, наприклад двоє пір’ястих зябер, що лежать у мантійній порожнині, парні бруньки з парою видільних отворів і парні передсердя. Желудочек серця тут звичайно простромлений задньою кишкою, а розташування нервів у нозі має більш-менш виразний сходовий характер, що також може розглядатися як ознака примітивної будови. У раковині цих равликів звичайно є щілина, що в одних форм тягнеться від устя до середини останнього завитка, в інших розташована у верхівки блюдцеобразной раковини, а в третіх як би розбита на ряд окремих отворів округлої форми. Ряд цих отворів тягнеться уздовж оборотів раковини, які сильно розширені й сплощені, так що вся раковина здобуває форму вуха, що визначила характерне для цих молюсків назва морського вушка.
Ця група найбільш примітивних переднежаберних становить кілька сімейств, причому деякі з них живуть у морських глибинах, наприклад представники роду плеуротомарий (Pleurotomaria), що живуть у берегів Японії, Молуккских островів, а також у ВестИндии. Раковини в плеуротомарий мають прекрасний перламутровий блиск й у деяких видів досягають значних розмірів (понад 20 див).
Сучасні плеуротомарий являють собою залишки колись богатого формами роду; число викопних видів його, що жили із часів силуру до третинного часу, визначається в кілька сотень, у цей час види плеуротомарий обчислюються одиницями.
Набагато більше численні в цей час представники іншого сімейства, так називані равлики морські вушка (Haliotidae), які все ставляться до одного роду Haliotis, але представлені зараз багатьма десятками видів. Вони живуть у Тихому океані, у його азіатського й американського берегів і частково в берегів Австралії, а також поширені в Індійському океані, у східних берегів Африки й в Атлантичному- у західних берегів цього континенту, звідки вони проникнули й у Середземне море. Своєрідна ухоподобная раковина цих равликів, пронизана поруч округ лих отворів, про які говорилося вище, яскраво пофарбоване зовні, а із внутрішньої сторони покрита перламутровим шаром із чудовим блиском й отливающим всіма квітами веселки. Нога тут досягає надзвичайно потужного розвитку, із широкою підошвою, за допомогою якої равлик так міцно присмоктує до поверхні каменів, що витримує удари найдужчих хвиль; відокремити її від субстрату можна тільки за допомогою долота, що просовують між підошвою ноги й поверхнею каменю або скелі, на якій зміцнився молюск. Підстава ноги в цих равликів облямовано могу
Цікаві спостереження над морськими вушками (Haliotis tuberculata), що живуть в акваріумі в Неаполе, приводить у своїх роботах Н. Зимрот.
«Якщо ми з більшим зусиллям відірвемо равлика від скляної стінки акваріума, — пише він, -причому іноді відриваються й шматки скріпного скла замазки, які залишаються на підошві ноги, то поверхня останньої перекинутого на спину тварини насамперед изгибается усередину, а краю підошви трохи товщають. Потім молюск робить спроби перевернутися й прийняти нормальне положення подібно тому, як це спостерігається в перевернених на спину черепах. Кінці ноги витягаються те в одну, то в іншу сторону, ища точку опори; як тільки задній або передній кінець ноги наткнеться на скляну стінку акваріума, що відповідає ділянка підошви зараз же прилипає до неї, а потім поступово одержує опору й всю підошву, що прилипає до скла, і сам молюск займає нормальне положення. Але зовсім інший результат виходить у тих випадках, коли в пошуках точки опори в переверненої на спину равлика й передній і задній кінці ноги одночасно доторкнуться до стінки акваріума. Обоє вони щільно присмоктують до останнього, але при спробі випрямитися, маючи ці дві точки опори, равлик падає назад на спину, хоча, здавалося б, повернення до нормального положення тепер міг би здійснитися легше всього. Не зовсім ясні причини цього явища, але, очевидно, тоді як механічне подразнення підошви, викликане дотиком її до поверхні того або іншого предмета, викликає відповідну реакцію присасивания, потужний раковинний мускул, або аддуктор, може скорочуватися з повною силою лише тоді, коли подразнення діє на нього лише з одного боку, поступово поширюючись на сусідні ділянки, тоді як при подразненні, що йде від обох кінців ноги, його дія послабляється, і важко сказати, чи обумовлено це характером самої мускулатури або збудливих її нервів. Як тільки наш равлик знову зміцниться на стінці акваріума й підошва її щільно прилипне до скла, вона приймається повзти, але надзвичайно повільно, пересуваючись ледь на 6 див протягом 5 хвилин».
Органами подиху морського вушка, як ми вже відзначали, служать парні зябра, що лежать у глибині мантійної порожнини. Струми свіжої води входять у мантійну порожнину через широку щілину, що повідомляє її із зовнішнім середовищем, у передній частині тіла, і, обмиваючи зябра, виходять назовні через ряд описаних вище округлих отворів на спинній стороні раковини.
За спостереженнями Зимрота над морськими вушками, що жили в акваріумі, ці равлики іноді виповзають по стінці акваріума вище рівня води й приймають своєрідне положення, широко розкривають отвір зябрової порожнини й піднімають передній край раковини, так що остання стає під кутом, іноді майже перпендикулярно до площини ноги.
Зимрот ставить це явище у зв’язок із часто спостережуваної й в інших переднежаберних схильністю підніматися над рівнем води, причому в цей час подих здійснюється в них, очевидно, не тільки через зябра, але й всією поверхнею шкіри. Однак у природних умовах види морського вушка населяють звичайно більше глибокі шари субліторальної зони й тільки зрідка попадаються в дрібній воді під час відливів, як, наприклад, що живуть у тихоокеанського узбережжя види, що служать предметом промислу й зустрічаються переважно на глибині декількох метрів. Також й європейський вид, що живе в Атлантичному океані в західних берегів Франції й Пиренейского півострова, ловиться тільки під час найдужчих відливів.
Равлика сидять звичайно, щільно присмоктавшись, на каменях і скелях, і, для того щоб відокремити їх від субстрату, користуються звичайно ножем або долотом. У США звичайно таке долото прикріплюють до довгої тичини; при цьому через дерев’яний ящик із вставленим у дно склом виглядають із човна місце розташування молюска, тому що без цього пристосування важко виявити його під водою завдяки брижі на поверхні. У Японії морське вушко добувається переважно водолазами, що працюють у скафандрах. Водолаз бере із собою кошик і складає в неї зібраних молюсків; по даному їм сигналу кошик піднімають у човен й, спорожнивши неї, знову опускають на дно, причому той самий ловець працює під водою біля трьох годин. Іноді лов виробляється й більш примітивно. Водолаз поринає під воду без скафандра, часом на глибину до 6 ле, тільки захистивши ока окулярами, а вуха заклавши тампоном, і збирає равликів вручну протягом дві-двох-дві-двох-одних-двох хвилин. Якщо місце для лову обрано вдало, він щораз повертається з видобутком.
Морське вушко добувають і заради м’яса, що вважається коштовним продуктом харчування, і заради раковин, які представляють високосортну сировину для різних виробів з перламутру. Іноді в раковинах попадаються й коштовні перлини. Використання м’яса морського вушка як продукту харчування здавна практикувалося в Китаєві, а з кінця XIX в. одержало широке поширення й у США, де, наприклад, за один 1921 р. видобуток цього молюска зросла до 1 481 170 фунтів. Промисли ці розвилися головним чином у Каліфорнії, де промислове значення мають два види: Haliotis fulgens і Н. rufescens. Паралельно з розвитком промислів морського вушка в США вони стали розвиватися й у Японії, де за один 1923 р. японськими промисловцями було добуто в берегів Японії, Кореї й Шань-Дуня 7 544 344 кг живучого тут промислового виду Haliotis gigantea.
Цей же вид морського вушка завдяки високій якості перламутру й великих розмірів (10—20 див) здавна добувався й заради його раковин по всьому восточноазиатскому узбережжю Тихого океану, а також в Австралії. Коштовне значення як перламутрова сировина, що йде для інкрустаційних робіт і на ґудзикові вироби, мають також раковини інших видів морського вушка. У Європі промисел цих молюсків не має, однак, настільки широкого розмаху, як у США й у Японії: крім згаданого вище виду Haliotis tuberculata, промислове значення тут має й інший вид – Н. lamellosa, що ловиться на средиземноморском узбережжя Європи.
Представники роду галиотис по перевазі ставляться до океанічних форм і не зустрічаються ні в Чорному, ні в Балтійськом морях, де для них ні, очевидно, що підходять умов солоності. Відсутні вони й у північних морях, омивающих європейське узбережжя СРСР, але зустрічаються на Далекому Сході в берегів Камчатки.
З інших представників цієї групи, більше примітивних по своїй будові переднежаберних, що мають парні зябра, пару передсердь і раковину із щілиною, через яку виходить токовище води із зябрової порожнини, варто згадати живучу у водах Радянського Союзу равлика пунктуреллу (Puncturella noachina), що належить до досить численного по числу форм сімейству Fissurellidae. Раковина цієї невеликої але розмірам равлика (довжина до 1, 5 див) має форму овального у своїй підставі ковпачка з радіально ребристою зовнішньою поверхнею й позбавлена перламутрового шару. Верхівка раковини має зид загнутої назад зародкової спіралі, а попереду від її лежить вузька коротка щілина. Пунктурелла – досить звичайний представник фауни молюсків наших північних морів, тому що має кру гополярное поширення. Вона часто попадається при драгировках із глибин від 35 до 350 м і живе на каменях або на вапняних водоростях литотамниях, а іноді зустрічається й на піщано-мулистих ґрунтах.
Цікаво, що дуже близька до нашої пунктурелле форма, складова, однак, особливий підрід, живе в південній частині Тихого океану. Інші представники сімейства широко поширені в морях північної й південної півкуль. Один вид (Fissurella graeca) зустрічається й у Чорному морі в районі Босфору.
Досить подібні по зовнішності із представниками попереднього сімейства, але глибоко відмінні від них анатомічно равлика, що становлять три близьких з їм е й с т у a: Patellidae, Acmaeidae й Lepetidae. Вони все характеризуються спрощеною симетричною раковиною, що має форму ковпачка або перекинутого нагору дном блюдця. Важливою анатомічною ознакою, характерним для всієї цієї групи, служить наявність у цих равликів не двох, а лише одного передсердя, що коштує у зв’язку зі своєрідною зміною в них й органів подиху; у представників сімейства Patellidae обидві зябра редукуються, зберігаючись лише у вигляді рудиментів, але замість них на нижній поверхні мантії розвивається віночок листоподібних придатків, які функціонують як вторинні зябра. У сімействі Acmaeidae дійсні первинні зябра теж редукуються, але замість них утвориться одна вторинна жабра, а в представників сімейства Lepetidae зникнення зябер компенсується шкірним подихом всієї поверхні тіла. Більшість равликів, що ставляться до цієї групи, раздельнополи, але деякі види гермафродитни, причому утворення чоловічих полових продуктів передує утворенню жіночих (протерандрический гермафродитизм). Яйця звичайно відкладаються прямо у воду, де й відбувається запліднення.
До сімейства Patellidae ставиться порівняно невелике число форм. Типовим представником групи може служити равлик блюдечко (Patella), барвистий опис будови й способу життя якої дає Зимрот. «У приливо-отливной зоні всіх морів, – пише він, – сидять на скелях ледачі блюдцеобразние равлика пателли; тут їхня споконвічна область, де вони живуть, міцно присмоктавшись до берегових скель. Їхня раковина, що має форму низького конуса з ексцентрично лежачою верхівкою, впритул пригоняется до поверхні субстрату навіть тоді, коли це шорсткувата, розмита жужільна лава: у цьому випадку краю раковини стають нерівн і зубчастими, випливаючи за всіма нерівностями поверхні субстрату, що дає равликові можливість щільно пригорнутися до неї. Коли равлика тривожать, вона притискає свою раковину до того предмета, на якому вона сидить, з величезною силою, і вже Реомюр зробив спостереження, що для того, щоб перебороти силу присасивания звичайної пателли (Patella vulgata), необхідно прикласти силу, рівну 14-15 кг. Якщо загнати клин між раковиною й каменем й, діючи їм як важелем, намагатися відокремити тварина від ка
Довгий час уважалося невирішеним питання про те, як відбувається прикріплення пателли: чи приклеюється вона виділенням ножних залоз або втримується винятково силою присасивания, завдяки дії раковинного мускула.
Відповідно до останніх досліджень, можна, очевидно, уважати встановленим, що спочатку дійсно виділяється невелика кількість слизу з безлічі одноклітинних шкірних залоз підошви ноги, але служить цей слиз не для приклеювання равлика, а для заповнення дрібних щілин між підошвою й каменем. Після цього вже починає діяти з усією силою раковинний мускул, кільцева форма якого тільки попереду порушується невеликою виїмкою, завдяки чому він має подібність із підковою. Він напружується при кожній хвилі прибою, а також в усі час відливу, поки тварина буває відкрито дії сонячного світла. Таке поводження пателли повело до своєрідного співжиття її з деякими тваринами, як наприклад з коловертками, які на цей час укриваються під краями її мантії, знаходячи тут пристановищі, де довго зберігається необхідна їм вологе середовище.
На тім підставі, що краю раковини бувають дуже точно пригнані як до гладкого, так і до нерівної поверхні скелі, робили висновок, що пателла ніколи не міняє свого місця і як би прикріплена до нього. Однак такий висновок виявився помилковим. Равлик часто робить нічні подорожі на відстань біля метра. Чудово, що, рухаючись певним чином завжди в ліву сторону, вона зрештою повертається до вихідної точки свого шляху й зміцнює на старому місці точно так само, як сиділа там раніше, – чудовий випадок орієнтації в просторі, якому, щоправда, допомагає при русі рівномірне відхилення від прямої лінії. Тварина повертається до свого колишнього місця подібно тому, як заєць, переслідуваний собакою й обежавший велике коло, після багатьох зроблених їм петель попадає знову у своє лігвище. Ця прихильність до свого місця проживання, «почуття будинку», тепер докладно й різнобічно досліджена, і виявляється, що тільки в тому випадку, якщо місце, де равлик живе, перетерпіло корінні зміни за час її відсутності, вона зважується на пошуки нового. У жодному разі вона не селиться де потрапило. При виборі місця вона керується потребою в досить насиченому водяними парами повітрі; тому вона віддає перевагу ущелинам стрімчаків, і саме їхню тіньову сторону. Нічні мандри служать переважно для угамування голоду. Равлик під час свого пересування об’їдає поверхня скелі, і обгризена смужка видає її шлях, тому що увесь час, поки тварина повзе, його радула перебуває в дії.
Їжею равликові служать різні організми, що обростають стрімчаки, у першу чергу мікроорганізми, якими харчуються також і панцирні молюски, а попутно й невеликі рослини, як ульви й фукуси, але їх вона не відшукує навмисно, поїдаючи головним чином все те, що може збрити по дорозі з поверхні каменю своєї радулой. Нам нічого не відомо про те, чи робить вона при цьому який-небудь вибір їжі по смаку. Для такого способу харчування радула з її товстими міцними лезами виявляється прекрасно пристосованим інструментом; її міцні зубці цілком відповідають своєму призначенню – зскрібати обростання скель, що у прибійній зоні тримається на них так само міцно, як і сам равлик. Ця робота, однак, веде до надзвичайно швидкого изнашиванвдо знаряддя, завдяки чому виникає потреба в настільки ж швидкому його відновленні. Тому піхва радули, у якому утворяться зубці, надзвичайно длинно, майже такої ж довжини, як все тіло тварини, і закручено спіраллю, щоб могти вміститися в ньому. Поживність маленьких істот, що добувають таким способом зі скель, очевидно, досить мала, що обумовлює надзвичайну довжину кишечнику пателли, що багаторазово изгибается й від кривающегося в дихальну порожнину на кінці невеликого сосочка.
У більшості випадків раковина пателли малоприметна й покрита таким же обростанням, як і камінь, на якому равлик сидить; раковина товста й міцна у видів, що живуть у прибійній зоні, але зустрічаються й інші форми раковини, як наприклад у маленької Patella pellucida, що живе в берегів Німеччини. Вона покинула скелі й переселилася на водорості фукуси. У зв’язку із цим її раковина зробилася тонкої й прозорої, із чудесними переливчастими зелено-блакитними смужками, які надають її фарбуванню подібність із водорістю, що іскриться на сонце,».
Пателлиди широко поширені в різних морях, причому деякі види зустрічаються й у сильно опріснених внутрішніх морях, як наприклад чорноморська пателла (Patella pontica), що проникнула й в Азовське море. Цей вид живе на берегових скелях, підданих дії прибою, у зоні якого він звичайно тримається; але іноді ці равлики всползают по скелях і вище рівня води, так що їх лише обдають бризи прибійних хвиль. Наша чорноморська пателла, що досягає 35-40 мм довжини, уживається в їжу у свіжому виді за назвою «пателлиди». Їстівні також й інші види цього роду, як наприклад средиземноморская Patella coerulea і живуча в Атлантичному океані Patella vulgata.
Серед представників сімейства Acmaeidae деякі види досягають щодо більших розмірів, до 7, 5 див, як, наприклад, гігантська лоттия (Lottia gigantea), що живе в західного узбережжя Північної й Центральної Америки, що тоді як зустрічаються в наших північних морях равлика роду Акмеа (Acmaea testudinalis, A. virginea й A. rubella) значно менше її по розмірах; довжина раковини в найбільш великих Acmaea testudinalis звичайно не перевершує 3 див. Цей вид досить часто попадається в Кольський затоці й Білому морі на глибинах від 0 до 8 м і по своєму способі життя має багато загального з пателлой, тому що теж населяє зону морського прибою. Інший вид, Acmaea virginea, живе в більше глибоких шарах – від 6 до 100 м.
Тільки що розглянуті сімейства становлять як би бічну галузь розвитку равликів, що виділилася в загоні древніх брюхоногих, до якого ставиться велика кількість форм зі значною розмаїтістю будови й складових багато сімейств. Однак в усіх у них у тім або іншому ступені проявляються деякі риси, властиві древнім брюхоногим, як наприклад примітивна радула, наявність у ряду форм двох передсердь і парних бруньок, сходове розташування нервів у нозі й інші ознаки.
Велику групу в загоні древніх брюхоногих становить сімейство равликів вовчків, або трохид (Trochidae), що охоплює близько 50 різних пологів морських равликів й, що ділиться на ряд підродин. У всіх цих равликів права первинна жабра скорочена, але зберігаються два передсердя й парні бруньки. Раковина тут позбавлена щілини й звичайно спірально закручена у формі конусоподібної башточки або башточки з уступами. Дуже своєрідна її форма в равликів роду ангарія, що живуть в Індійському й суміжних з ним областях Тихого океану. У цих равликів невисокі обороти раковинной спирали покриті відростками вигадливої форми.
Звичайно у всіх цих равликів добре розвинена шкірна складка, що облямовує підставу ноги (эпиподиум) і несуча щупальцевидние придатки, які в роду трохус можуть втягуватися в особливі піхви. Ці придатки мають також значення органів дотику, як і пари розвинених головних щупалець трохид.
Зимрот дає дуже барвистий опис дії цих придатків у равлика каллиостоми (Calliostoma): «У той час як більшість водних равликів як би оберігає свої щупальця від різких подразнень, обережно втягуючи їх або відводячи убік, трохиди поводяться щодо цього набагато смелее, нагадуючи цим головоно гих. Прикладом може служити равлик каллиостома. Щупальця в неї длиннее, ніж эпиподиальние дотикальні вусики, пофарбовані в чорний цвіт і поступово загострюються до кінців. Вони діють набагато вільніше, ніж щупальця інших равликів, вони можуть сворачиваться й навіть изгибаться, як бич при ударі; подібно, але лише трохи слабкіше виражено це й в эпиподиальних дотикальних придатків. Тому щупальця тут більше походять на руки головоногих, чим на щупальця інших равликів. Подібність збільшується ще тим, що, коли вони стосуються якого-небудь твердого тіла, вони пристають до його поверхні на короткий час, як це типово для рук головоногих».
Із численних представників сімейства трохид деякі мають велике господарське значення, як наприклад представники роду трохус (Trochus), що живуть в Індійському й суміжній з ним області Тихого океану. Раковина цих равликів дає чудової якості перламутр, що використається переважно для ґудзикової промисловості, причому найбільше промислове значення має вигляд Trochus niloticus, раковини якого добуваються на Сінгапурі, у Червоному морі, на островах Фіджі й у Нової Каледонии. Раковини більше дрібного средиземноморского виду трохид – Trochus adriaticus з лише для ювелірних виробів.
Наші північні моря багаті трохидами: у Баренцевом море живе Trochus occidentalis, кілька видів, що ставляться до роду соляриелла (Solariella) і до роду Маргарита (Margarita), що мають кругополярное поширення.
У Чорному морі живе кілька видів дрібних равликів, що ставляться до роду гиббула (Gibbula), які тримаються в області сублиторали, а іноді й дуже близько до поверхні, засіваючи суцільно берегові скелі. Один із цих видів, що живе також й у східній частині Середземного моря (Gibbula albida), постійно зустрічається на устричних банках.
Близькі до трохидам морські равлики, що ставляться до сімейства Turbinidae, з яких найцікавіший рід Turbo. Це по більшій частині досить великі равлики із закрученою раковиною, що має форму вовчка й досягає розміру 20 див і більше. Внутрішню поверхню її покриває перламутровий шар прекрасної якості й блиску, у зв’язку із чим ці равлики здавна служать об’єктом промислу. Раковини їх ідуть на різні вироби з перламутру або безпосередньо вживаються як прикраси; у цьому випадку з них віддаляються зовнішні, що не мають блиску, шари й зберігається один перламутровий шар. Із цього роду на першому місці по своєму промисловому значенню коштує вид Turbo olearius, що виловлюється в Південно-Східній Азії, у берегів Австралії й Нової Гвінеї й раковини якого досягають ваги в 2 кг.
Великі види турбо, що живуть у тропічних морях, тримаються звичайно в поверхневих шарах води й часто всползают вище її рівня; вони найбільш діяльні вночі.
Такий напівземноводний спосіб життя в ще більшому ступені свойствен деяким представникам іншого близького сімейства неритид (Neritidae), серед яких є мешканці й морів, і прісних вод. Із числа перешедших до напівпрісноводного або прісноводного способу життя равликів один вид (Theodoxus pallasi) живе в опріснених ділянках Каспійського й Чорного морів, а кілька видів заселяють ріки, що належать до басейнів цих морів, і ріки басейну Аральського моря. Все це невеликі по розмірах равлика зі своєрідною формою раковини, що може щільно закриватися обизвествленной кришечкою. Малюнок на верхній поверхні раковини вкрай мінливий і складається або з жовтувато-білих плям на чорному й чорно-зеленуватому тлі, або з темних смуг, що пробігають по світлій сіро-жовтій поверхні раковини.
Найбільше часто в Дністрі, Південному Бузі, Дніпру, Доні, а також у їхніх припливах й у деяких озерах можна зустріти одного із представників прісноводних неритид — невеликого равлика Theodoxus fluviatilis. Вона тримається звичайно близько до поверхні води на прибережних каменях, що спускаються у воду коріннях дерев або на стеблах очерету. Часто ці равлики всползают і вище поверхні води і їх можна знаходити в такому положенні навіть у самий жаркий час дня.
Як й у багатьох молюсків, перехід до прісноводного способу життя відбився на характері розвитку цих равликів: вони втратили стадію свободноплавающей личинки. Розвиток зародків тут відбувається усередині яйцевих капсул, які відкладаються самками іноді на поверхню самої раковини.
Незважаючи на те що неретиди вже досить далеко ухилилися у своїй будові від найбільш примітивних представників загону древніх брюхоногих, вони зберегли ще деякі характерні для цих равликів ознаки, як наприклад наявність двох передсердь.
Однак у деяких сімейств, що становлять особливу галузь розвитку древніх брюхоногих і пристосувалися до наземного існування, ми зустрічаємо вже серце з одним передсердям і поряд із цим деякі нові ознаки, що носять риси пристосування до наземного способу життя. Зябра тут нацело редукуються, а звід мантійної порожнини слу жит як легеня. Більшість видів цих невеликих по розмірах равликів ставиться до сімейства гелицинид (Helicinidae), види якого поширені у двох роз’єднані між собою областях: у Центральній Америці й Вест-Індії, а з іншого боку, у невеликій частині Східної Азії, Австралії, на Зондских островах і на островах Полінезії. Равлики ці живуть на вологому ґрунті тропічних лісів, а частково й на деревах, зберігаючи характерну ознаку більшості переднежаберних – наявностей кришечки, що замикає отвір раковини, – ознака, по якому їх легко можна відрізнити від наземних легеневих равликів.