СІМЕЙСТВО ГИББОНОВИЕ (HYLOBATIDAE)

Рід дійсних гібонів (Hylobates) включає 6 локальних видів з 15 підвидами, розповсюдженими в Південно-Східній Азії. Це мавпи малих і середніх розмірів з масою тіла 4-8 кг; довжина голови й тулуби 42-64 див. Череп округлий, без гребенів, ікла довгі, саблеобразние. По розмірах тіла й розвитку іклів полові розходження незначні. Хвіст відсутній- Особу, долоні, підошви й невеликі сідничні мозолі оголені. Передні кінцівки значно длиннее задніх, відношення їхньої довжини до довжини хребта дорівнює майже 180. Кисті такої ж довжини, як стопи, або длиннее їх. Пальці кистей значно длиннее пальців стіп. Великий палець кисті тонкий, довгий і здатний відсуватися убік, хоча при пересуванні по галузях він ролі не грає. Пальці стопи короткі, але великий палець великий і здатний до схоплювання при лазании. На більших пальцях кистей і стіп нігті плоскі й широкі, на інших – вузькі склепінні. На кистях і стопах самий довгий палець третій.
Вовна довга, густа, по цвіті варіює від чорної або темно-коричневої до блідої жовтувато-коричнюватої або сріблисто-сіркою (табл. 63). Фарбування вовни дуже різноманітна навіть у межах однієї череди й у різних підлог і змінюються з віком. Тому по фарбуванню буває важко розрізнити види.
Белорукий гібон (Н. 1аг) живе в Індокитаєві, Таїланді, на Суматрі й півострові Малакка. Його білі кисті й стопи сильно контрастують із дуже темними іншими частинами кінцівок. В чернорукого, або швидкого, гібона (Н. agi-lis) з острова Суматра кінцівки й все тіло чорні, на чолі біла смуга. В сріблистого гібона, або «вау-вау» (Н. moloch), з островів Ява й Калимантан сильно варіює цвіт вовни – від чорного до сріблисто-сірого, на чолі бліда надбрівна смуга, на верхівці й грудях темні тони. Гібон хулок (Н. hoolock) з Ассаму й Бірми – самий великий зі звичайних гібонів. Самці й самки його при народженні сірого цвіту, а потім їхня вовна поступово змінюється до чорної; по досягненні полової зрілості самка стає коричнюватої, а самець залишається чорним з білим надбрів’ям. Чорний, або одноколірний, гібон (Н. concolornomascus), що живе у В’єтнамі, Лаосі й на острові Хайнань, на відміну від інших 5 видів, має на верхівці чубчик з волось, що стирчать нагору, що у самц
Гібони живуть у тропічних дощові й гірських (до 2000 м над рівнем моря) лісах. Hylobates означає «» мавпа, щоходить по галузях. Дійсно, гібони пересуваються по деревах з великою спритністю й здатні перелітати з гілки на гілку, з одного дерева на інше, навіть на відстані 10-15 м. При цьому вони перехоплюються те однієї, те іншої зі своїх довгих рук; ноги ж перебувають у витягнутому положенні або коліньми притиснуті до живота. Такий спосіб пересування (брахиация) характерний для всіх антропоидов, але більшою мірою проявляється в гібонів. Крім способу брахиации, гібони можуть карабкаться або ходити по галузях за участю рук або без підтримки ними. По землі вони ходять у випрямленном положенні, опираючись на всю підошву, а руками балансують.
Життя гібонів у природних умовах добре вивчена біологом й антропологом К. Р. Карпентером (1940) у Таїланді. Їм проведені спостереження за 21 родиною белоруких гібонів, як правило, що складає з 2-6 і більше особин (дорослий самець, самка й дитинчата різних поколінь). Іноді в групі перебувають одна або дві старі особини. Такі родини займають строго обкреслені території (площею 35 і більше акрів) з певними деревами. Кожна група вільно розгулює по своїй території, зрідка вторгаючись на ділянки, розташовані між володіннями двох сусідніх сімейств. Територіальні конфлікти звичайно не приводять до бійок, а обмежуються загрозливими вигуками й гримасами. Основну роль грає самець-ватажок, він виганяє чужинця зі своєї території.
Гібони не влаштовують на ніч гнізд і сплять у густому листі в середній частині дерев. При цьому вони згинають коліна до підборіддя й охоплюють їхніми руками, а особу опускають між коліньми й грудьми. Зрідка лежать горілиць на широких галузях. На світанку, коли перші промені сонця опромінюють верхівки дерев, гібони відразу ж забираються туди й всідаються на гілки, підперши підборіддя коліньми, а довгими руками схопивши за гілки. У такій позі вони починають свої ранкові «концерти», які тривають біля двох годин. У такому «співі» бере участь вся родина. Це дійсна мелодія, що починається з ноти «мі», переходить у повну октаву й потім до трелей. До співу однієї родини приєднуються сусідні групи, оголошуючи околиці. Вечірні концерти бувають рідше.
Після співу сімейство спускається вниз і починає обхід своєї території. Те вони ловлять коників і мурах, те «літають» по деревах за зрілими плодами, листами й молодими пагонами. Вони їдять стручки тамаринду, банани, горіхи, покриті колючками плоди рамбутана й т.п. Пальцями й зубами гібони счищают шкірку із плодів і вибирають кращі частини. Іноді поїдають пташині яйця й пташенят. Якщо в групі живе стара особина, нездатна сама собі добувати їжу, інші члени сімейства піклуються про неї й приносять їжу. П’ють гібони із джерел (опускають кисті у воду й злизують її з вовни).
Після насичення гібони повертаються до свого дерева й проводять час у відпочинку й іграх. К. Р. Карпентер характеризує їх як ласкавих і турботливих тварин. У них не буває сварок через їжу, вони доглядають і ретельно обшукують один одного, дуже охайні. Самці не проявляють агресивності.
Вагітність у гібонів триває 210 днів. Народжується одне дитинча, звичайно із двох- і трирічним інтервалом. Дитинча народжується майже з голим тілом, і мати зігріває його, носячись на своєму животі. Від матері він залежить до двох років, полової зрілості досягає до 7-10 років. Молоді статевозрілі самець і самка, зустрівшись, три-трьох-три-дві-три тижня проводять час в іграх і залицянні один за одним. Потім, коли прихильність їх зростає, залишають свої рідні родини, відшукують у лісі ніким не зайняті дерева, і тут починає жити нова родина.
Рід сростнопалих гібонів, або сиамангов (Symphalangus), розповсюджений у тропічних дощових і гірських лісах Суматри й півострова Малакка. До нього ставиться один вид – сростнопалий сиаманг (S. syndactylus). Сиаманги крупніше звичайних гібонів, їхня маса тіла досягає 9-13 кг і більше, а довжина голови й тулуби 47-60 див. Вовна довга, кошлатого й всього чорна, лише навколо рота й підборіддя вона бліда. У гірських форм вовна густіше. Волосся на руках, як й у всіх антропоидов, сходяться до ліктя. На стопах II й III пальці зрощені шкірною перетинкою до ногтевих фаланг, чому й називають їх сростнопалие гібони. У самців і самок під підборіддям є велика непарна горлівка мішок, що служить для посилення голосу. Цей повітряний мішок вовною не покритий, шкіра на ньому червонясто-коричнювата. Під час лементів і співу сиаманга мішок поперемінно те наповнюється повітрям, то спадає. У період мовчання тваринний мішок може стати непомітним у кошлатій чорній вовні.