СІМЕЙСТВО ИНДРИЗИДИ (INDRISIDAE)

Индризиди мають довгі задні кінцівки, за допомогою яких по землі пересуваються більшими стрибками, при цьому передні лабети витягають нагору або вперед. Пальці з тильної сторони покриті волоссями; на ногах вони з’єднані шкірною перетинкою до других фаланг, але великий палець вільний і протиставляється іншим, на кистях перший палець маленький і слабко протиставляється. Всі пальці мають нігті, а на другому пальці ноги – пазур. Зубна формула:
До цього сімейства ставляться три роди: чорних короткохвостих индри, або бабакото (Indri), волохатих индри, або авагисов (Avahi), і хохлатих индри, або сифак (Propithecus).
У складі роду Indri перебуває один вид — властиво индри, або короткохвостий индри (I. indri, або I. brevicaudatus). Индри живуть на високих верхівках дерев гірських лісів Східного Мадагаскару. Вони самі великі із сімейства индризид. Довжина їхнього тіла й голови досягає 70 див, але хвіст маленький – 3 див. Хутро щільне й шовковистий, фарбування його різноманітна, але переважають чорні й білі кольори. Голова округла, мордочка витягнута. Очі більші, жовтувато-коричневі. Полові розходження слабко виражені. Через собакообразной виступаючу мордочку й голосний голос, схожого на собачий гавкіт, аборигени Мадагаскару називають индри собаками лісів. Але индри властиво й простої рохкання. Голосний голос цих тварин обумовлений наявністю горлівки мішка, що лежить за трахеєю.
Завдяки потайливому життю индри оточені легендами. Подібно сифакам, вони люблять сидіти в сонячних променях, тримаючи передні лабети в напрямку до сонця. От чому аборигени думають, що индри й сифаки поклоняються сонцю, уважають їхніми священними тваринами й ніколи не полюють на них.Говорять, що деякі мадагаскарські племена ловили индри й навчали, як собак, для полювання.
Индри ведуть денний спосіб життя, харчуються головним чином листами й фруктами, живуть невеликими сімейними групами (в 2—4 особині). Удень відпочивають у сидячій позі, під час сну тримаються кінцівками за гілки, голову схиляють між коліньми. Про розмноження индри нічого не відомо.
Рід авагис (Avahi) також включає тільки один вид — руноносний авагис (A. laniger). Це нічні тварини дощових лісів Мадагаскару. Удень вони сплять, згорнувшись клубком, серед листя на деякій відстані від стовбура дерева. Думають, що харчуються листами, деревною корою, фруктами й квітами.
Авагиси — невеликі тварини, довжиною 30—33 див, хвіст небагато длиннее. Хутро густий, м’який, в основному сіро-коричневого кольори, хвіст і кінцівки іржавого цвіту, на чолі біла смуга. Вуха маленькі, заховані у вовні, ока більші.
Живуть невеликими сімейними групами (2—4 індивіда), активні вночі, повідомляються один з одним рохканням, м’яким або високим тривалим свистом. В авагисов народжується одне дитинча наприкінці серпня. Спочатку він чіпляється за вовну матері на череві, потім перебирається на її спину. Лактація триває до 5 місяців.
Відомо, що один авагис жив у Лондонському зоопарку в 1889 р.
До роду хохлатих индри, або пропитеков (Propithecus), інакше сифак
ставляться 2 види з 10 підвидами. Сифака диадемовий (P. diadema) трохи крупніше сифаки Верро (P. verreauxi). У цілому розміри голови й тулуби хохлатих индри варіюють приблизно в межах 45-55 див, хвіст майже такої ж довжини, пухнатий.
Сифаки — денні й цілком деревні тварини. Хоча вони рідко зустрічаються, але їх легко довідаються по зовнішніх особливостях і способу пересування. Вовна в них довг і шовковиста, переважають білі й блідо-сірі кольори, у різних підвидів зустрічаються жовтогарячі плями на кінцівках і спині. Звичайно верхівка, особа й вуха чорні, на чолі біла смуга, хвіст білий. Мордочка коротка, ока більші й дивляться вперед. Задні кінцівки багато длиннее передніх, уздовж яких тягнеться шкірна складка, що нагадує зародкову літальну шкірну перетинку.
Сифаки тримаються звичайно на стовбурах дерев і великих галузей. Карабкаются й стрибають із гілки на гілку, хвіст при цьому залишається нейтральним. По землі пересуваються стрибками, тримаючи тіло вертикально. Відпочивають також у вертикальному положенні, згорнувши хвіст кільцем. Сплять у сидячій позі, кінцівками вчепившись за гілку, хвіст обвивається навколо тіла. Живуть невеликими сімейними групами (3-8 особин). Харчуються листами, фруктами, квітами, корою дерев. У неволі їх годують листами евкаліптів, бананами, рисом. У неволі сифаки лагідні, слухняні, легко приручаються. Жили в зоопарках Лондона, Бреслау, Берліна.
Розмножуються сифаки на Мадагаскарі в червні — липні. Вагітність триває близько 5 місяців. Народжується одне дитинча. Спочатку (до 30 днів) він чіпляється за живіт матері, потім перелазить на спину; незалежним стає через 45 днів, хоча біля матері перебуває до 6-7 місяців. Ріст його закінчується в 21 місяць. Самка досягає полової зрілості в 2, 5 роки.