СІМЕЙСТВО ЛЕМУРИДИ (LEMURIDAE)

Сімейство лемурид, або лемурообраз-них напівмавп, поєднує властиво лемурів, що живуть на Мадагаскарі й деяких дрібних сусідніх з ним островах.
У цих тварин густий волосяний покрив з різноманітним розфарбуванням, хвіст довгий, пухнатий; мордочка чащо подовжена, як у лисиці; є 4—5 груп дотикальних волось — вибрисс, очі великі й досить зближені. Кінцівки хватальні з більшими пальцями, що добре протиставляються. На всіх пальцях – нігті, тільки на другому пальці стопи – пазур, що називається туалетним і служить для розчісування вовни. Зубна формула:
На верхній щелепі
серединні різці широко розставлені (диастема), нижні різці разом з іклами зближені й сильно нахилені вперед, образуя «зубний гребінець»
Є нижній язичок
Лемуриди ведуть нічний, денний і сутінковий спосіб життя. Є деревні, напівдеревні й наземні форми. Слово «лемур» означає «примару», «дух покійного».
Сімейство Lemuridae підрозділяється на дві підродини: лемуровие, або щирі лемури (Lemurinae), з родами Lemur, Hapalemur й Lepilemur й мишачі лемури (Cheirogaleinae) з родами Cheirogaleus, Microcebus й Phaner.
В мишачих лемурів ладьевидная й п’яткова кістки подовжені, як в африканських галаго. Така будова п’яткового відділу задньої кінцівки – пристосування до пересування стрибками.
Рід звичайних лемурів (Lemur) включає 5 видів: L. catta, L. variegatus, L. macaco, L. mongoz, L. rubriventer. Іноді в літературі їх називають маки. Це досить рухливі істоти, у неволі вони забавні й легко приручаються. Вони часто втримуються в зоологічних садах, де добре розмножуються (з 1959 по 1963 р. у різних зоопарках миру народилося 78 лемурів). Відомий випадок, коли чорний лемур (L. macaco) прожив у Лондонському зоопарку понад 27 років. У неволі лемури звикають до будь-якої їжі, що беруть прямо ротом або передніми лапками й підносять її до рота.
Вони віддають перевагу великим горизонтальним галузям дерев, де спритно й швидко пересуваються, управляючи хвостом як балансиром. Іноді котячий лемур у стані хвилювання й збудження спрямовує вперед розширені очі, а хвіст просовує між передніми лапками.
Їжу маки становлять фіги, банани й інші фрукти, а також листи й квітки. Але деякі маки ласують яйцями птахів і комахами. Основні природні вороги лемурів – яструби, від яких вони вкриваються в густому листі.
В основному в маки мордочка помірної довжини, вуха округлі, обволошенние, ока золотаві й дивляться більш-менш уперед. Задні кінцівки длиннее передніх, хвіст длиннее, ніж тіло (за винятком L. variegatus). Цвіт вовни котячого лемура сірий, світліше на кінцівках, а на хвості білі й чорні кільця. У лемура вари у фарбуванні переважають чорні й білі кольори, причому вони сильно варіюють у різних індивідів. У краснобрюхого лемура одіяння коричневе, із червонуватим черевом, в L. macaco – чорне. Самий великий з них лемур вари, а самий маленький – лемур монгоц.
Маки живуть невеликими чередами від 5 (L. variegatus) до 20 особин. Такі групи включають самців, самок і молодняк різного віку. Череди займають виразно обкреслену територію, де вони проводять час у пошуках пищи й розважаються. Багато хто з них мають звичай облизувати й очищати вовна друг у друга. Маки повідомляються між собою що хрюкає й мурликающим голосом, іноді пронизливо кричать. Сплять лемури з полувипрямленним тілом, голова перебуває між коліньми, кисті й стопи охоплюють гілку дерева, а хвіст обвивається навколо тулуба. Чорний лемур часто лежить на животі уздовж гілки, за якої тримається передніми кінцівками, а задні звисають.
Звичайні лемури розмножуються в березні — квітні, деякі у вересні — листопаді. Вагітність триває 120-125 днів, потім народжуються 1-2 дитинчати, маса кожного з них близько 80 р. До двох-трьох тижнів він чіпляється за черево матері, а потім перелазить на її спину. В 6 місяців стає самостійним, в 18 місяців досягає полової зрілості.
Гапалемури (Hapalemur), або лагідні лемури, називаються також напівмаками і зовні досить схожі на звичайних лемурів. Загальна довжина тіла варіює від 70 див в сірого гапалемура (Н. griseus) до 90 див в широконосого (Н. simus). Хвіст по довжині дорівнює голові й тулубу разом. В обох видів великий палець ноги дуже великий. Голова округла, вуха обволо-шени. Шкіра особи буває рожевої й чорної. Хутро сірі-сіру-сіре-сіра-зеленувато-сірий, із червонуватими й чорними мітками. Кінцівки й хвіст сірі.
Живуть невеликими групами (3—6 особин) на певній території, повідомляються коротким низьким рохканням.
Рід лепилемуров, або витончених лемурів (Lepilemur), широко розповсюджений на Мадагаскарі й містить один вид L. mustelinus. Цей лепилемур живе в тропічних лісах на галузях дерев до 10 м над землею. Коли він спускається на землю, то часто пересувається стрибками. Спить він, згорнувшись у клубок, у дуплах або в листі. Це нічна тварина, харчується фруктами, листами й корою дерев.
Вуха великі. Хутро м’який, шерстистий. Спина, голова й хвіст червонуваті в сполученні з коричневим і сірим цвітом, нижні частини тіла й іноді задні кінцівки сірий-сірі-рожево-сірі або білий-білі-жовтувато-білі.
Хвіст (25, 4—28, 0 див) коротше, ніж голова й тулуб (28, 0—35, 6 див). Зубов 32, тому що у верхній щелепі різців немає. Задні кінцівки длиннее передніх.
Живуть лепилемури більшими групами. Голос дуже різноманітний. Розмножуються вони в травні – серпні, вагітність триває 120-150 днів. Народжується одне дитинча, що порівняно активне. Він може залишатися в гнізді або чіплятися за галузі, коли мати відлучається. Іноді мати під час стрибків тримає дитинчати ротом. Через 75 днів молодий лепилемур стає самостійним, а половою зрілості він досягає приблизно в 18 місяців. У зоологічних садах лепилемури втримуються рідко й не розмножуються.
Рід хирогале, або властиво мишачих лемурів (Cheirogaleus), представлений трьома видами: С. major, С. medius, С. trichotis. Це нічні тварини, мешканці тропічних лісів Мадагаскару. Харчуються звичайно фруктами, рідше – комахами. Можливо, що вони ласують і медом.
Розміри тіла хирогале, як у великого пацюка. Хвіст коротше (16, 5-25 див) голови й тулуби й дуже товстий у підстави. Морда коротка, вуха майже не обволошени, перетинчастого типу. Цвіт вовни рудий-рудий-коричнювато-рудий або сірий (у деяких – з білими мітками), навколо очей темні кільця, що підкреслюють великий розмір око. П’яткова кістка хирогале подовжена, і вони пересуваються по землі за допомогою стрибків.
Зустрічаються мишачі лемури поодинці й парами, але в неволі можуть утримуватися більшими групами. Сплять, згорнувшись у клубок, у дуплах дерев або в гніздах, зроблених із трави, дрібних гілочок і листів. У такому ж стані вони перебувають й у період фізіологічного заціпеніння, у яке впадають у суху пору року. У сприятливий (дощовий) період вони накопичують жир у різних місцях тіла, особливо в підстави хвоста, а в стані тривалого заціпеніння витрачають ці запаси жиру.
Вагітність хирогале триває близько 70 днів, самка народжує 2—3 сліпих дитинчат, масою тіла 18—20 м, але очі відкриваються вже на 2-й день життя. Своїх малят мати носить у роті. Відомі випадки розмноження хирогале в неволі.
До роду микроцебусов, або карликових лемурів (Microcebus), ставляться два види: М. murinus і М. coquereli. Це самі дрібні представники приматів. Їхня маса тіла приблизно 60 м, хвіст длиннее (17-28 див), чим голова й тулуб разом (13-25 див). Хутро м’який, пухнатий, коричневого або сірий кольори із червонуватими й білуватими мітками на нижніх частинах тіла. На носі біла смуга, очі великі. Вуха більшого, рухливого, округлі, перетинчастого типу. Кінцівки короткі, задні длиннее передніх.
Микроцебуси — мешканці тропічних лісів. Гніздяться в дуплах дерев або в чагарниках, улаштовують гнізда із сухих листів. Зустрічаються поодинці й парами на верхівках високих дерев, нерідко їх бачать у заростях очеретів по берегах озер. Вони карабкаются по деревах, подібно білкам, і стрибають по землі, активні в нічний час, полюють за комахами й, можливо, іншими дрібними тваринами, харчуються також фруктами. Микроцебуси сплять згорнувшись у клубок. Упадають у заціпеніння в суху пору року. Вороги їх – ястреби-тетеревятники.
У неволі поводяться досить агресивно, але зустрічаються й з більше м’яким характером, порівняно легко розмножуються. Період розмноження падає на травень – вересень у північних широтах (у неволі) або на грудень – травень на Мадагаскарі. Вагітність триває 59-62 дня, народжуються 1-3 дуже маленьких дитинчати, масою всього лише 3-5 р. В 15 днів вони починають карабкаться. Повністю незалежними стають через 60 днів, а половою зрілості досягають в 7-10 місяців.
Відомий випадок, коли один екземпляр карликового лемура жив у Лондонському зоопарку понад 15 років.
Рід фанер (Phaner) включає тільки один вид развилколобий фанер «валуви» (Phaner furcifer). Хоча ці тварини відкриті понад 100 років тому, про їхнє життя відомо мало.
Фанери живуть у тропічних дощових лісах Мадагаскару, ведуть нічний спосіб життя, харчуються комахами, фруктами, медом. Їжу до рота підносять передніми лабетами. Гніздяться в дуплах дерев, відпочивають і сплять у сидячій позі, з опущеної між передніми кінцівками головою, як лемури.
Вони крупніше інших представників підродини Cheirogaleinae. Хвіст пухнатий і длиннее, ніж голова й тулуб. Кінцівки досить довгі. Голова округла, мордочка тупа, більші темні ока дивляться вперед. Вовна коричнювато-сіра, хвіст дуже темний, від нього по хребті йде темна, майже чорна смуга, що на верхівці роздвоюється, і кожна з галузей направляється вперед і далі навколо очей. Відоме перебування фанера в Берлінському зоопарку в 1908 р.