ПІДРОДИНА ВОДЯНІ КОЗЛА (REDUNCINAE)

Водяні козла — великі або середній розмір антилопи зі злегка вигнутими або лировидними рогами (рога мають тільки самці). Підродина включає 3 роди з 9 видами, розповсюдженими тільки в Африці. Незважаючи на свою назву, водяні козла не мають ні найменшого відношення до дійсних козел (рід Сарга, підродина Caprinae).
Центральний рід сімейства — водяний козел (Kobus).
Безсумнівно, найбільш гарний і відомий дійсний водяний козел (Kobus ellipsiprymnus) — велика, сильна й струнка антилопа. Висота дорослих самців у холці близько 120-130 див, а маса 250 кг. Рогу водяного козла важкі, широко розставлені, вилоподібні, вони лише злегка загинаються вперед і досягають більше 1 м у довжину. Фарбування бурувато-сіра, на крупі тварини біла пляма або кільце. Білі плями є також на горлі й біля очей. Вовна груба, густа, на шиї коротка грива.
.
Нерідко водяних козлів з білою плямою (а не з кільцем) на крупі виділяють в особливий вид — К. defassa.
Водяной козел живе по всій Африці південніше Сахари, отсутствуя лише в тропічних лісах Конго й Нігеру, на Сомалійському півострові й на південному краї континенту. Як й інші представники підродини, водяний козел предпочитает зарослим чагарником й окремими деревами річкові долини, хоча нерідко його можна зустріти й серед сухої чагарникової савани або навіть у зовсім безлісному степу, наприклад у кратері Нгоронгоро. Дорослі самці ведуть одиночний спосіб життя; самки й молодь утворять невеликі групи, які в сухий сезон поєднуються в череди. Далеких міграцій водяні козла не роблять і живуть досить оседло. Харчуються вони трав’янистої, часто водною рослинністю, пасуться в ранкові й вечірні годинники, регулярно відвідують водопої. Водяні козла добре плавають і при тривозі часто рятуються у воді.
Старі самці мають значну індивідуальну ділянку, на якому в період гонів намагаються удержати череду самок. Між самцями нерідко бувають бійки. Перед початком турніру бійці стають друг проти друга із широко розставленими передніми ногами, опустивши до землі голову. Під час битви тварини, схрестивши рога, упираються чолами й намагаються придавити голову супротивника. Перед спарюванням самець, переслідуючи самку, кладе голову й шию їй на круп. Вагітність триває 7-8 місяців. Масове отелення присвячене до початку дощового періоду. Самка приносить у рік одного теляти рудуватого фарбування.
Шкірні залози водяних козлів виділяють особливий секрет, що змочує вовна й видає різкий своєрідний захід.
Систематично близький до водяного козла болотний козел (К. kob). Він значно дрібніше (висота в холці 70-100 див, маса до 120 кг), вовна його гладка, фарбування руда або бурувато-руда, з білою плямою на горлі й білому череві. Характерні також чорні мітки на передніх ногах. Рогу в болотного козла досить товсті, гарної лировидной форми.
.
Ареал болотного козла охоплює Західну, Центральну й почасти Східну Африку, але в область тропічних лісів ця тварина не заходить, віддаючи перевагу трав’янистим і чагарниковим саванам по річкових долинах.
Їжу болотного козла становить трав’яниста рослинність. Тварини пасуться звичайно ранком і перед заходом сонця, іноді й уночі. У посушливий період вони тримаються більшими чередами, але, коли наступає пора гонів, самки й молоді самці «утворять окремі групи, а дорослі самці стають типово територіальними тваринами, і кожний займає певну ділянку. Власники не маркірують границь ділянок, але своєю присутністю й частим голосним свистом попереджають можливих конкурентів. Там, де чисельність болотного козла, висока, утворяться цілі «шлюбні райони», цілком зайняті індивідуальними ділянками. Розташовуються вони в горбкуватій місцевості з невисоким травостоєм, де огляд виявляється досить гарним. Окремі ділянки мають від 20 до 60 м у діаметрі. Трава в центрі ділянки звичайно з’їдена й витоптана, а по периферії й між ділянками зберігається, так що границі ділянок виявляються видимими. Самці залишаються на вподобаній ділянці від одного дня до декількох тижнів і навіть місяців. Коли що знову з’явився самець хоче захопити собі ділянку, вона швидко уривається у вже зайнятий і намагається вигнати законного власника. Частіше така агресія залишається марної й загарбника виганяють. Власники ж суміжних ділянок звичайно один з одним не б’ються й обмежуються демонструванням поз импонирования або погрози, коли тварина вигинає шию й закидає назад голову. Самки ж, пересекшие границю ділянки, залишаються з його хазяїном якийсь час, а потім переходять на сусідню ділянку. Самець не намагається їх удержати, а, провівши до границь своїх володінь, повертається в центр ділянки й очікує нових відвідувачок.
Пуку (К. vardoni) зовні дуже схожий на болотного козла, але трохи крупніше й не має чорних міток на ногах. Рогу в пуку коротше, ніж у болотного козла. Ця рідка й маловивчена антилопа вперше описана Давидом Ливингстоном. Вона живе в Замбії й Південній Танзанії, головним чином у рідколіссях або трав’янистих відкритих рівнинах поблизу рік. М’ясо пуку в їжу не вживається.
Третій представник цього ж роду — личи (К. lechwe) додаванням і розмірами нагадує болотного козла.
Характерні ознаки личи — більше довгий хвіст, що досягає скакального суглоба, груба вовна й значитель але більше тонкі й довгі роги. Фарбування личи варіює від рудої до темно-бурої, живіт і горло завжди білі. У рудих особин передні ноги темні. Копита личи довгі, широко розставлені.
Личи розповсюджений у північних районах Південної Африки (Замбія, Ботсвана). Він населяє береги рік, болотисті заливні луги й очеретяні зарості. При розливах рік личи йдуть на більше піднесені місця, а при падінні рівня води концентруються в лагун й у зниженнях рельєфу. Харчуються вони водними й болотними рослинами, причому годуються по коліно й навіть по черево у воді. Личи дуже добре плавають і при небезпеці часто рятуються у воді. На бігу личи закладають рога на спину, а перешкоди, що зустрічаються, переборюють високими стрибками. Тривожний сигнал – голосне рохкання. Тримаються личи невеликими групами, але іноді утворять і величезні череди (до тисячі тварин). Період спарювання триває з жовтня по січень. Строк вагітності 7 місяців. Самка приносить лише одного теляти в рік. Молоді дуже довго супроводжують матір і харчуються молоком до 4-місячного віку.
Дуже гарний суданський козел (К. теgaceros). Старі самці одягнені темно-бурими (майже чорними) грубим блискучим хутром, одноманітність якого ефектно порушується сніжно-білою плямою на холці й верхній стороні шиї.
.
Самки значно світліше, сірий-сірі-бурувато-сірі. Рогу суданського козла досить товсті, лировидние, кінці їх широко розставлені. Розміри тіла такі ж, як у болотного козла.
Область поширення суданського козла обмежується порівняно вузькою смугою уздовж середнього плину Нила і його припливів, де ця антилопа заселяє майже непрохідні папірусові болота. Суданський козел ставиться до числа рідких і винятково потайливих тварин, тому спосіб життя його не вивчений.
Рід очеретяних козлів (Redunca) включає 3 види антилоп середнього розміру з порівняно короткими (до 25 див), загнутими вперед рогами.
Головна ознака очеретяних козлів — невелика кругла чорна пляма нижче юшка.
Самий великий представник — великий редунка (R. atundinum). Він живе в південній половині Африки, починаючи від басейну Конго й озера Ньяса. Звичайний редунка (R. redunca) трохи дрібніше: якщо великий досягає маси 80-95 кг при висоті в холці 105 див, те звичайний – усього лише 35-65 кг маси й 65-90 див висоти. Звичайний редунка живе північніше великого, доходячи до південних окраїн Сахари. Ареал самого дрібного гірського редунки (R. fulvorufula) представлений трьома ізольованими ділянками в Камеруні, Північно-Східній і Південно-Східній Африці.
Очеретяні козла — стрункі антилопи з невеликою витонченою головою, тонкою шиєю, високими ногами й досить пухнатим хвостом. Фарбування їх жовтувато-буре або сірувата, черево біле. Найбільше яскраво пофарбований великий редунка.
Очеретяних козлів можна зустріти в найрізноманітнішій місцевості: нарівні з річковими долинами й болотистими низинами вони населяють також сухі рідколісся й савани. Гірський редунка предпочитает місця, де є численні виходи скель або кам’янисті пагорби. Тримаються очеретяні козла поодинці й парами, рідше – невеликими групами по 5-8 тварин. Харчуються трав’янистою рослинністю, часто пасуться на місцях степових пожеж й, на відміну від інших представників підродини, довгий час можуть обходитися без водопою. Пасуться ранком і ввечері, а вдень лежать у траві. При небезпеці воліють затаюватися, але при виявленні їхнім ворогом рятуються стрімкою втечею. В інших випадках редунка, забачачи хижака, починає високо підстрибувати на місці, видаючи голосний пронизливий свист. Цей тривожний свист добре відомий всім травоїдним Африки, подібно тому як у нас більшість тварин знає збуджений лемент сойок або стрекотанье сороки.
Період розмноження очеретяних козлів не пов’язаний з певним сезоном року. Вагітність триває 7 місяців, після чого самка приносить одного або рідше двох теляти.
Самий дрібний представник підродини — пелеа, або косулья антилопа (Pelea capreolus), що живе в Південній Африці. Маса дорослих антилоп не перевищує 20-30 кг, а висота в холці – 70- 80 див. Рогу в пелеа тонкі, злегка изгибаются вперед, поперечні кільця на них ледь помітні, довжина рогів досягає 15-25 див. Вовна м’яка, щільна, злегка хвиляста, на голові й спині сіра або сірувато-бура, на горлі й череві біла.
Пелеа, подібно гірському редунке, живе на кам’янисті або скелястих, що поростили чагарником горбистих ділянках савани, розташованих неподалік від озер або рік. Пелеа легко миряться із сусідством людини. Звичайно вони тримаються невеликими групами, що складаються з дорослого самця й декількох самок з телятами, хоча зрідка зустрічаються й більшими чередами. Харчуються травою. На водопій звичайно ходять уночі. Пасуться пелеа, як і багато інших антилоп, ранком і перед заходом сонця, а день проводять лежачи в кущах, причому самець часто виконує обов’язки дозорця. Пелеа – дуже чуйні тварини, і при найменшій небезпеці череда кидається навтіки. На бігу ці антилопи високо підкидають задні ноги, а хвіст тримають майже вертикально. У період гонів самці бувають дуже агресивні й між ними нерідкі запеклі бійки.
Вагітність триває близько 6—7 місяців, у листопаді — грудні вона приносить одного, частіше двох теляти.