ПОДЕЕМЕЙСТВО КОЗУЛІ (CAPREOLINAE)

Положення єдиного виду, що включає в цю підродину, не ясно. Його часто поєднують в одна підродина з дійсними оленями або в одна підродина з американськими оленями. Однак цей вид коштує особняком від інших оленів і найімовірніше заслуговує виділення в окрему підродину.
Козуля (Gapreolus capreolus) — маленький олень легкого й витонченого додавання з відносно коротким тулубом. Вуха довгий, загострені, хвіст короткий і не видається з хутра. Копита середніх пальців вузькі й гострі, бічні копита дуже малі й розташовані високо.
.
Фарбування одноколірна, улітку яскраво-руда, узимку тьмяна, сірувата. Дзеркало білі-білу-біла-білий-жовтувато-біле й не заходить вище кореня хвоста. Рогу в самців відносно малі, навіть самі великі роги азіатських козуль не більш як в 1, 5-2 рази перевищують довжину голови; частіше їхня довжина дорівнює довжині голови або трохи більше. Рогу поставлені майже вертикально, вони несуть звичайно по 3 (в азіатських до 5) відростка в кінцевій частині. Стовбур рога має нерівну поверхню, особливо із внутрішньої сторони нижньої половини роги, де утворяться бугри, виступи, кісткові завитки. Відомо 5 підвидів. Козулі, що ставляться до європейського номінального підвиду, дрібні: довжина тіла 100- 135 див, висота – 75-90 див і маса – 20-37 кг. Козулі, що ставляться до підвидів, розповсюдженим в Азії, особливо сибірська козуля (С. с. pygargus) – великі: довжина їхнього тіла досягає 150 див, маса до 60 кг. Самки дрібніше.
Козуля поширена в Європі до півночі до Середньої Скандинавії й Фінської затоки, устя Ками й верховий Печори. Далі ареал її захоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ, Крим. В Азії вона населяє Сибір, на північ іде до Тобольська, Новосибірська, північного краю Байкалу й низовий Амуру; по Лені – до устя Вілюя. На півдні козуля доходить до Північного Казахстану, населяє Тянь-Шань, Алтай, Північну Монголію, Корею, Північно-Східний Китай, зустрічається на півдні Східного Тибету й Північної Сичуані. У ряді районів Європейської частини СРСР була винищена, але зараз у результаті охорони й розселення ареал відновлюється.
Козуля віддає перевагу світлим лісам з більшими трав’янистими галявинами й лісостеп. Імовірно, у минулому лісостеп був самим улюбленим ландшафтом цього копитного. Зараз подекуди в Західному Сибірі, Забайкалье й Монголії в лісостепу козуля знаходить найбільш сприятливі умови для свого існування. Однак лесостель у Європі й у більшості районів Азії в першу чергу освоювалася людиною під сільськогосподарські вгіддя, і козуля відступала в ліси.
Живе козуля у вкрай різноманітних листяних і змішаних лісах, уникаючи лише темнохвойну тайгу. Зустрічається вона в чагарникових й очеретяних заростях по берегах степових рік й озер, піднімається по гірських схилах до субальпийских й альпійських лугів до висоти 3500 м над рівнем моря. У Західній Європі трималася в невеликих лісах, звідки виходила на поля. В 50-х роках у Чехословакии й ГДР у зв’язку з появою великих масивів полів виникли популяції польових козуль, які цілий рік живуть на полях і втратили зв’язок з лісом. При цьому в козуль на полях основною формою орієнтації й сигналізації стала зорова. Це явище дуже цікаво біологічно й підтверджує лісостепове походження козулі. Важливо воно й у практичному відношенні, тому що дозволяє використати поля як мисливські вгіддя.
Козулі харчуються трав’янистою й дре-весно-кустарниковой рослинністю. У багатьох районах найбільшу частку в кормовому раціоні козулі має трава, який вона годується як у безсніжний період, так й узимку, відшукує зелені частини, дістаючи їх з-під снігу, а також, що піднімається над снігом дрантя. Особливо охоче козуля поїдає такі зимнезеление рослини, як хвощі, листи ожини, плющачи й т.п. Навесні й на початку літа любить злаки, цибулі, лілії, сон-траву, медунку, примулу й ін. Улітку в харчуванні козулі велике значення зонтичних, бобових, лютикових, сложноцветних. Любить водяні рослини, такі, як вахта, за яких приходить у болота й до озер.
У деревинно-чагарникових рослин улітку козуля поїдає листи й зелені пагони; узимку — пагони, тонкі галузі, бруньки й сухі листи, наприклад в осики, листи якої дуже любить. Рідше козуля годується хвоєю молодих сосонок й ялівця; на відміну від оленя й лося не їсть кору. Частіше інших з дерев п чагарників вона використає осику, вербу, горобину, липу, березу, дуб, ясен.
Козуля охоче поїдає гриби, але в невеликій кількості. Любить ягоди: чорницю, брусницю, суницю, лохину, обліпиху, а також каштани, жолуді, плоди бука й диких фруктових дерев. У пошуках жолудів, а також осикових листів козулі копитят сніг висотою 10-15 див і більше. Улітку козулі пасуться ранком, увечері й першу половину ночі. Удень, особливо в жару, лежать у густій траві або кущах. У похмуру й дощову погоду нерідко годуються й удень. Узимку пасуться в будь-який час доби, але під час сильних снігопадів й особливо заметілей ідуть у лісову хащу.
Козулі добре плавають і під час міграцій вільно перепливають такі ріки, як Єнісей й Амур. Погано переносять високий сніговий покрив, і європейські козулі вже із працею пересуваються по снігу вище 25-30 див, а сибірські – вище 40-50 див. У сніжний період року козулі люблять ходити по своїх стежках, стежкам інших копитних, по лижні або дорозі.
У Європі козулі відносно оседли й лише поміняють пасовища, вибираючи взимку менш сніжні ділянки, багаті чагарниками й подростом. Однак у горах козулі роблять сезонні вертикальні міграції. Узимку козулі спускаються в нижні, менш сніжні пояси гір. У деяких випадках козулі проходять лише на інші схили гір, де нижче сніговий покрив й утворяться видуви.
Масові кочівлі козуль на 100— 200 км і більше бувають у Південному Зауралье, Забайкалье, Приамур’я й у деяких інших місцях.
Ці кочівлі — восени в менш сніжні райони, навесні на літні пасовища — характерні для лісостепу й у минулому носили масовий характер.
Улітку козулі тримаються маленькими групами: самки з молодими, самці поодинці або рідко 2—3 разом. Восени, після закінчення гонів, звичайно у вересні – жовтні, утворяться змішані череди до 20-30 голів, частіше менше. Там, де козулі вживають міграції, вони поєднуються в череди по 50-100, а іноді по нескольку сотень голів. Після закінчення кочовищ череди розпадаються й козулі знову тримаються поодинці або групами по 2-3 голів. Навесні, перед народженням молодняку, ці групи розпадаються.
Поза періодом кочівель козулі дотримуються певної ділянки. Улітку індивідуальна ділянка тварини звичайно не перевищує 2-3 км у діаметрі, а часто й багато менше. Узимку козулі ходять ще менше.
Плошадь ділянки перебування козулі коливається від 25 до 125 га, частіше він буває 50—80 га. Незважаючи на те що козуля може утворювати більші скупчення під час кочівель, вона «індивідуаліст» й уникає як собі подібних, так й інших копитних звірів. Нормальну щільність популяції козулі можна вважати від 3 до 100 голів на 1000 га, залежно від характеру вгідь. Найчастіше козуля утворить щільності від 25 до 40 тварин на ту ж площу.
Гони в європейської козулі проходить із середини липня до середини серпня, у сибірської козулі приблизно на місяць пізніше. Самці беруть участь у розмноженні на третьому або четвертому році життя, а самки – на третьому, рідко – на другому році життя.
Під час гонів самці дуже порушені, видають «чуфикающие» звуки; між самцями часто виникають бійки, які нерідко кінчаються пораненням суперника. При одному самці буває 2-3 самки або весь період гонів самець тримаються з однієї я тією же самкою. Очевидно, козулям властива часткова полігамія.
Вагітність у козуль триває близько 9 місяців, однак із цього строку 4—4, 5 місяці падають на так званий латентний період, протягом якого яйце, пройшовши перші етапи дроблення, затримується в розвитку до грудня. Знову розвиток яйця починається в грудні й закінчується наприкінці квітня – травні. Початок активного розвитку зародка іноді супроводжується збудженим поводженням козуль. Бувають випадки, що самки, що не брали участь у гонах улітку, запліднюються в цей час. У них розвиток зародка починається без латентної стадії, і вони приносять потомство в ті ж строки, що й козулі, що ганялися влітку, тобто тривалість вагітності в них виявляється равпои близько 5, 5 місяця.
Звичайно самки приносять 2 дитинчати, рідко 1 або 3. Відомі випадки, коли в самки знаходили 4 й 5 зародків, але, видимо, частина їх згодом розсмоктується або ж молоді народжуються нежиттєздатними.
Новонароджені плямисті косулята тиждень залишаються там, де з’явилися на світло, затаївшись у траві, причому, якщо в матері два малята, вони завжди лежать віддалік друг від друга. Через 7-8 днів вони починають ходити за матір’ю. Самка годує косулят 2-3 місяці, але в місячному віці молоді починають поїдати траву. У серпні плямисте вбрання молодих переміняється на однотонне фарбування дорослих.
Рогу в молодих у вигляді невеликих виступів — «дудок» — з’являються вже восени першого року, але повного розвитку досягають тільки до квітня наступного року. Частіше перші роги мають вигляд простого стрижня, іноді на них з’являються невеликі відростки. Ці роги скидаються в грудні, і до весни виростають другі роги з 2-3 кінцями. На третьому році рога досягають повного розвитку. У дорослих самців у травні – червні рога костеніють й очищаються від шкіри. В 9- 10-літньому віці в козулі з’являються ознаки старіння – граничний вік життя їх 11-12 років, окремі самці доживали до 16 років.
Основний ворог козулі — вовк. Особливо велика втрата вовки наносять популяції козуль узимку, при високому сніжному покриві. У Європі, у тому числі в нас у Криму, на козуль, особливо молодих, часто нападає лисиця. Подекуди, наприклад на Алтаєві й Уралі, козуля нерідко стає жертвою рисі. На півдні Далекого Во-стгка козулю переслідує харза. На великій частині ареалу бувають випадки масової загибелі козуль від виснаження в суворі й багатосніжні зими із тривалим настом. Козуля вступає в гострі конкурентні відносини зі шляхетним оленем, що там, де чисельність його значна, явно гнітить козулю.
Козуля — самий численний вид мисливських копитних у Західній Європі, де їх добувають під час спортивного полювання сотні тисяч щорічно. У нашій країні в минулому існувало промислове полювання на козулю, особливо в Сибіру й на Далекому Сході. У цей час поголів’я козулі росте, проведена робота з розселення її в багатьох центральних районах Європейської частини СРСР, особливо в Прибалтиці, де вона знову стала численна й служить об’єктом спортивного полювання. Відновилася чисельність й у більшості азіатських районів ареалу, де практикується як спортивна, так і промислове полювання.