ПІДРОДИНА МУНТЖАКИ (MUNTIACINAE)

Невеликі олені, у яких пеньки рогів довгі, а спадаюча частина маленька. У самок на чолі на місці рогів пучки довгих твердих волось. У самців верхні ікла довгі, вигнуті, що далеко виступають з-під верхньої губи. У підродину входить 2 роди з 2 видами найбільш примітивних оленів. Відомі у викопному стані із третинних відкладень Азії і Європи.
Мунтжак (Muntiacus muntjak) має довжину тіла 89—135 див, досить довгий хвіст — 13—23 див, висоту в холці 40—65 див і масу — 15—35 кг. Пеньки рогів, тобто неопадаюча частина рога, покрита вовною, дуже довгі, вони далеко виступають за задній край черепа.
.
Властиво рога короткі, приблизно рівні пенькам, що мають вид простої вилки, іноді з додатковим очноямковим і двома кінцевими відростками. Вовна коротких, блискучих, коричнево-руда різних відтінків. Молоді – плямисті. Дуже мінливі по фарбуванню й розмірам, утворять 20 підвидів, багато хто з яких раніше розглядалися як самостійні види.
Поширені мунтжаки в Південно-Східній Азії від півострова Индостан, острова Цейлон на заході й Південному Китаєві й острова Тайваню на півночі до Малакского півострова, островів Ява, Суматра, Калимантан на півдні.
Населяють тропічні й субтропічні ліси, віддаючи перевагу густим чагарниковим і трав’янистим заростям по узліссях, галявинах, берегах рік і струмків, де прокладають численні тропи. Частіше вдається чути голосні, короткі, гавкаючі голоси переляканих звірків, чим побачити їх убегающими у високій траві або густих чагарниках. Живуть вони поодинці або парами, не образуя череда.
Дуже прив’язані до своїх ділянок перебування, де складна система троп допомагає їм уникати небезпеки.
Мунтжаки харчуються трав’янистими рослинами й листами чагарників. Своєю довгою мовою (висуваючи язик, тварина дістає їм до очей), як жирафи, зривають листи з кущів.
Під час гонів між самцями бувають запеклі бійки; б’ються вони довгими верхніми іклами, наносячи іноді глибокі рани один одному. У тропічному поясі гони бувають в усі сезони року. У мунтжаков, що живуть у північних частинах ареалу, звичайно в січні – лютому. Вагітність триває близько 180 днів. Самки приносять одного, рідко двох плямистих дитинчат, масою всього 550-700 р. Мати довго ховає маля в густих заростях, і тільки коли дитинча зовсім зміцніє, він починає супроводжувати матір, однак при небезпеці не біжить за матір’ю, а затаюється на місці, розпластавшись на землі. У мунтжаков багато ворогів, починаючи з тигра й димчастого леопарда до хижих птахів і пітонів, які полюють за молодими мунтжаками.
Північний підвид китайського мунтжака (М. m. reevesi) був завезений у парки Франції й Англії, де добре акліматизувався.
Два підвиди: чорний (М. m. crinifrons) і танассеримский (М. т. feae) – стали дуже рідкими й узяті під охорону.
Хохлатий олень (Elaphodus cephalophus) трохи крупніше мунтжака: довжина тіла 110—160 див, висота — 50—70 див, маса до 40—50 кг. Короткі роги майже сховані в темному лобовому чубі волось. Фарбування сіра, з рудуватим відтінком на шиї. Облямівка вух світла. Чоло темний. Молоді мають плями тільки уздовж середньої лінії спини.
Розповсюджений хохлатий олень у Центральному й Південному Китаєві, Північній Бірмі й Лаосі. Утворить 3 підвиди, що відрізняються друг від друга фарбуванням, довжиною хвоста й розмірами. Мало відомий.
Населяє чагарникові зарості в горах на висоті 900—2600 м над рівнем моря. Годується трав’янистою рослинністю. Гони бувають у квітні – травні. Вагітність триває 6 місяців. Народиться 1, рідко 2 дитинчати.