СІМЕЙСТВО БЕГЕМОТИ (HIРРОРОTAMIDAE)

Родинні свиням, бегемоти представлені лише двома родами, кожний з яких складається всього з одного виду. Поширення їх обмежується Африкою. Походження бегемотів сходить до середини пліоцену, коли предки сучасних бегемотів населяли, крім Африки, також Європу й Азію.
Бегемот, або гіпопотам (Hippopotamus amphibius), ще на початку минулого століття жив на величезній території від низов’їв Нила майже до Кейптауна. Зараз у більшості районів він винищений й у значній кількості зберігся лише в Центральній і Східній Африці, та й то переважно в національних парках. Найбільша кількість бегемотів зараз спостерігається по берегах Лик-лики-ц-лики – Нила й озера Едуард, на територіях національних парків Киву (Конго Кіншаса) і Куин-Элизабет (Уганда), де на 1 км узбережжя доводиться від 50 до 200 тварин, а загальна чисельність визначається в 25 000-30 000. Дуже висока щільність населення бегемотів й у національному парку Мерчисон-Фолс (Уганда).
У бегемота вальковатое, масивний тулуб на коротких товстих ногах.
.
Ноги кінчаються чотирма пальцями, одягненими своєрідними копитцями й з’єднаними невеликою перетинкою. Голова майже без шиї, більша, важка, причому ніздрі, очі й маленькі вушні раковини трохи підняті й розташовані в одній площині, так що бегемот може дихати, дивитися й чути, залишаючись під водою. Маса великих самців досягає 3000-3200 кг, довжина тіла 400-420 див, висота в плечах до 165 див. Шкіра бегемота позбавлена волосяного покриву (лише на морді й на хвості є тверді волосся) і багате залозами, що охороняють її від висихання. Секрет цих залоз червонуватого цвіту й рясно виділяється при перегріві або обсиханні тварини. Це досить дивне видовище: здається, що по тілу тварини струменіє кривавий піт.
Рот бегемота широкий, щелепи (особливо нижня) збройні величезними, рідко розставленими зубами, з яких найбільшої величини досягають ікла. Вони не мають корінь і ростуть протягом всього . життя Самий великий з відомих іклів бегемота мав довжину 64, 5 див. Зуби покриті твердим жовтуватим нальотом.
Бегемоти предпочитают неглибокі (близько 1, 2 м) водойми з пологими берегами й пишної околоводной рослинністю. У таких водоймах вони знаходять обмілини й коси, де проводять день, легко пересуваються по дну, не пускаючись уплав, а при необхідності без праці ховаються від небезпеки. Плавають і поринають бегемоти превосходно й можуть залишатися під водою 4-5 хвилин. Про здатності бегемотів як плавців говорить те, що вони не раз запливали на острів Занзибар, перетинаючи 30-кілометрову протоку.
На суші бегемот здається трохи незграбним і неповоротким. Це, однак, не заважає тваринам робити іноді тривалі переходи. Так, у кратері Нгоронгоро (Танзанія) у невеликому озерці живе кілька бегемотів, хоча найближчі водойми відстоять на десятки кілометрів. Та й перетнути круту лісисту гору висотою 200 м, що облямовує кратер, завдання не з легенів! Б. Гржимек докладно розповідає про знаменитого бегемота – мандрівнику Хуберте, що на початку 40-х років подорожував по Південно-Африканськім Союзі протягом двох з половиною років і пройшов близько 1600 км.
Бегемоти — тваринні суспільні. Звичайно родина бегемотів складається з 10- 20 самок з підростаючими дитинчатами й старого самця й займає строго певну ділянку узбережжя. Окремо невеликими співтовариствами тримаються статевонезрілі тварини. Нарешті, поодинці живуть дорослі самці, що не мають гаремів. Між такими самцями часті бійки за територію, які, хоча й починаються з певного ритуалу, закінчуються без дотримання «спортивних правил». Бійки бегемотів – страшні видовища. Тварини наносять один одному іклами глибокі, що рясно кровоточать рани, причому переможеного суперника й при втечі переслідують жорстокі укуси. Іноді бійка триває до двох годин і нерідко закінчується смертю одного з бійців. Частіше, однак, справа обмежується погрозами: один із суперників намагається залякати іншого, високо витикається з води із широко роззявленою пащею, а потім галасливо поринає назустріч ворогові. Однак під водою він описує дугу й спрямовується в протилежному напрямку.
Їжу бегемотів становить околоводная й наземна рослинність. В Уганді в меню їх входить 27 видів трав’янистих рослин. Звичайно бегемоти пасуться на суші, скусивая траву своїми злегка ороговілими губами під самий корінь. Добова потреба в їжі становить 1, 1-1, 3% власної ваги, тобто близько 40 кг трави. Травний тракт бегемота дуже довгий – він досягає 60 м а шлунок трехкамерний. Все це дозволяє ефективно засвоювати клітковину з набагато більшим ступенем повноти, чим це спостерігається, наприклад, у слонів.
Життя бегемотів підлегле строгому добовому ритму. Світлі годинники доби вони проводять у воді, де сплять на обмілинах і косах, а незабаром після заходу сонця відправляються на годівлю й повертаються у водойму перед самим світанком. Кожний з дорослих самців має власну доріжку від води на берег й індивідуальну ділянку суши для пасіння. Ця ділянка ревно охороняється від інших самців і маркірується по границях купками калу. Такої ж мітки бегемоти залишають й уздовж доріжки. Вони мають конічну форму й досягають дуже значних розмірів – до 1 м висоти й 2 м у діаметрі. Мітки підновляються щодня, причому тварина стає до неї задом і розприскує кал коротким сплощеним хвостом, точно пропелером. Такий же прийом застосовують дорослі самці й при зустрічі один з одним або із самкою. У молоді й самок цього не спостерігається. Цікаво відзначити, що кал бегемотів відіграє істотну роль у житті африканських водойм: на його основі розвивається багатий фітопланктон, що підвищує біологічну продуктивність. Зокрема, фантастичні улови прісноводної риби тиляпии в озері Георга (Уганда), що служить основою харчування місцевого населення, цілком залежать від кількості бегемотів.
Чудове видовище представляють бегемотние тропи, що ведуть від води до місць годівлі. Багато поколінь тварин вибили у твердій землі й навіть у камені глибокі (до півметра) колії, ширина межцу якими відповідає відстані між лабетами. На крутих підйомах колії переходять у сходи. У м’якому ґрунті доріжка нагадує просто канаву півтораметрової глибини. Перелякана тварина мчиться по такому жолобі до води зі швидкістю паровоза, і попадатися йому на дорозі в цей час не рекомендується.
Самки бегемотів досягають полової зрілості у віці 9 років, самці — 7. Період спарювання наступає двічі в рік, у лютому й серпні, тобто наприкінці кожного сухого періоду. Саме спарювання буває на мілководдя, там же самка й народжує єдиного дитинчати після 240 днів вагітності. Немовля бегемотик має масу 45-50 кг при довжині тіла близько 120 див і вже через день можуть самостійно супроводжувати матір. Самка в цей час власним теяом обгороджує дитинча від одноплемінників, особливо старих самців, які в штовханині легко можуть затоптати маляти. Однак, незважаючи на ретельну опіку, молоді бегемоти часто стають жертвою левів, леопардів, гиенових собак і гієн. Відомі випадки успішного нападу левів і на дорослих тваринах. Крокодили ж, всупереч широко існуючій думці, на бегемотів не нападають. Смертність молодняку винятково велика й досягає в перший рік життя 20%. Зате в наступні 30-40 років вона не перевищує 6%. Серед бегемотів старше цього віку смертність знову зростає до 40%. У неволі бегемоти доживають до 50 років.
Як уже говорилося, у деяких національних парках Африки щільність поселень бегемотів надзвичайно зросла. Ефективна охорона обернулася зовсім несподіваною стороною: бегемоти, знищуючи рослинність, викликають необоротну пасовищну депресію й руйнують власне місцеперебування. Як і відносно слонів, найгостріша проблема національних парків – скорочення чисельності бегемотів. У минулі часи, коли бегемоти заселяли всі водойми Африки, такого перенаселення не виникалася. Більшість дрібних озер і рік Африки цілком залежать від кліматичних умов, і в особливо посушливі роки повністю пересихают. На відміну від інших копитних бегемоти не здатні до далеких міграцій й у масі гинуть. В особливо сухі 30-і роки англійський зоолог Э. Гексли в Північній Кенії спостерігав тисячі бегемотів, що лежать у густому мулі: вони настільки ослабнули, що не має сил були здійнятися. Після таких відмінків при настанні сприятливих умов починалося поступове розселення тварин, що збереглися в більше глибоких водоймах, на території, що звільнилися, і рівновага відновлювалася. Крім того, африканці, збройні лише гарпунами й цибулями, не підривали основної череди й тільки постійно знижували чисельність бегемотів. Тепер картина інша: або бегемотів повністю охороняють на заповідній території, або швидко знищують за її межами. Тварини дуже незабаром починають розуміти, де границя охоронної зони, і добровільно не залишають безпечного місця, у результаті чого утвориться перенаселення. У цей час початий планомірний відстріл бегемотів у національних парках, щоб запобігти перенаселенню.
Африканці здавна використають м’ясо бегемотів у їжу. По смаку воно нагадує телятину, його можна солити, коптити й в’ялити. На відміну від м’яса домашньої худоби м’ясо бегемотів пісне, що сильно підвищує його цінність як джерела білка. Від одного бегемота одержують 520 кг чистого м’яса й 30 кг внутрішнього сала; 27 кг має масу його печінка, 8 кг – серце, 5 кг – язик, 9 кг – легені, 280 кг – кістки й 248 кг – шкіра. Придатні в їжу частини становлять 70, 9% живої маси, тоді як ці ж показники в європейської рогатої худоби становлять лише 55%. Шкіра бегемота – також коштовна сировина. Для того щоб її як варто видубити, необхідно 6 років. Тоді вона здобуває твердість каменю й незамінна для полірувальних дисків. На таких дисках шліфують навіть алмази. До цьому варто додати вартість іклів. Перед продажем ікла опускають у кислоту, щоб розчинити жовтуватий наліт. Після цієї операції вони гублять до однієї третини маси, але по красі тоді не уступають слоновой кістки, а по цінності навіть перевершують, тому що не жовтіють згодом. За старих часів до винаходу пластмас із бегемотових іклів виготовлялися кращі зубні протези. Безсумнівно, що правильна господарська експлуатація бегемотів досить перспективна.
Відомості про життя другого представника сімейства — карликового бегемота (Choeropsis liberiensis) — дуже вбогі. Карликовий бегемот значно менше звичайного: його маса не перевищує 250-260 кг, ріст – 77-83 див і довжина тіла близько 150 див. Додавання його трохи изящнее, миниатюрнее, голова відносно менше. Є відмінність й у зубній системі – на нижній щелепі тільки одна пара різців. Шкіра позбавлена волосяного покриву, чорно-бура.
Розповсюджено карликового бегемота тільки в Ліберії й у низов’ях Нігеру, де населяє повільно поточні водойми в незайманому тропічному лісі. Харчується рослинною їжею як у воді, так і на суші, де прокладає мережа туннелеобразних доріжок. Будучи переляканим, стрімко несеться до води й безшумно поринає. Веде одиночний спосіб життя, скрізь дуже рідкий, потайливий, і лише деяким європейцям вдавалося побачити його в рідній обстановці.
Уперше в зоопарк Європи карликових бегемотів привезли в 1912 р. Починаючи з 1931 р. вони розмножуються в неволі, але зустрічаються все-таки рідко. Вагітність у карликових бегемотів триває близько 200 днів, новонароджене дитинча має масу 4, 5-6, 2 кг. На відміну від звичайного карликовий бегемот народжує не у воді, а на суші (при перших родах у неволі, коли ця подробиця не була відома працівникам зоопарку й самку тримали у водоймі, дитинча захлинувся й потонув). Маля дуже незабаром встає на ноги, але плавати й поринати йому доводиться вчитися значно пізніше.
Карликовий бегемот внесений у Червону книгу як рідкий і зникаючий вид.