СІМЕЙСТВО ТАПІРИ (TAPIRIDAE)

До сімейства тапірів ставляться найбільш примітивні непарнокопиті, у яких на передніх ногах по 4 пальці, а на задніх — по 3. На передніх і задніх ногах найбільше сильно розвинений третій палець, що несе основне навантаження. Пальці мають невеликі копита, схожі на кінські. Тапіри – масивні тварини, масою 225-300 кг, довжиною тіла 180-200 див, висотою в холці 75-120 див. Хвіст у них короткий (5-10 див); голова з невеликим рухливим хоботком, утвореним носом і верхньою губою; ока маленькі, вуха короткі, зубів 42-44. Верхні зовнішні різці подовжені. Толста шкіра тапірів, як правило, покрита короткими волоссями.
У третинний час тапіри були широко поширені в Азії, Європі й Північній Америці, а в Південну Америку проникнули тільки на початку плейстоцена. У цей час вони вже вимерли в Європі, різко скоротилося число їхніх видів у Північній Америці й Азії. У цей час один вид живе в Південно-Східній Азії й 4 види – у Південній Америці.
Ці тварини населяють болотисті ліси й чагарники. Вони дуже рухливі, можуть стрибати, проповзати під упалими деревами, часто сидять на заді, що не властиво іншим копитним, добре плавають і поринають, відшукуючи підводні рослини або рятуючись від ворогів. Вагітність тапірів триває 390- 400 днів. Дитинча народиться завжди один, у світлих смугах і плямах, схожий по фарбуванню на порося в кабана.
Рівнинний тапір (Tapirus terrestris) найбільш відомий і розповсюджений ширше інших видів тапірів. Він порівняно невеликого росту, довжина його тіла близько 2 м, висота в холці близько 1 м, маса – 200 кг. Темно-бурі короткі волосся покривають все тіло. Починаючись між вухами, уздовж всієї шиї тягнеться стояча тверда грива. Рівнинний тапір живе в лісах Південної Америки, від басейну ріки Амазонки до Парагваю й Північної Аргентини.
Тапір — одиночний, обережний мешканець тропічного лісу. Він уникає відкритих просторів, але дуже прив’язаний до води. Там, де його не турбують, тапір годується в будь-який час доби, крім жарких полуденних годин, які проводить у воді. Місця купання тапірів легко знайти по стежках і великій кількості калу на березі й мілководді. У воді тапіри не тільки рятуються від жари, але й позбуваються від кровососущих членистоногих. Ходять по тим самим стежках, які прокладають у густих заростях у вигляді тунелів, частіше уздовж рік і струмків. Уздовж цих стежок на листі й траві скапливается маса кліщів і наземних п’явок, що підстерігають жертву, тому людині користуватися цими тропами не треба. Рятуючись від нападу, тапір (а основний його ворог – ягуар) кидає стежку, проламується крізь густі колючі чагарники з надзвичайною швидкістю.
Рівнинний тапір харчується молодими листами чагарників і дерев, болотними, водними й луговими травами, а також плодами й фруктами, схоплюючи листи рухливим хоботом. Якщо тапір не може добути ласу гілку, він встає на задні ноги, опираючись передніми об стовбур. Хобот тапіра надзвичайно рухливий; він увесь час витягається й втягується, обмацуючи всі предмети. Кінчик хобота зі схожим на кнопку п’ятачком постачений чутливими твердими волоссями – вибриссами – і служить органом дотику. Як у всіх лісових тварин, у тапіра гарні нюх і слух, але поганий зір.
Біля поселень людини тапір робить набіги на поля й плантації кукурудзи, цукрового очерету, манго, какао.
Самки стають статевозрілими на 3—4-м року життя; самці, імовірно, на рік пізніше. Підлоговий цикл наступає через кожні 50-60 днів протягом усього року, і дитинча (завжди один) може народитися в будь-якому місяці. Вагітність триває 390-400 днів, і самка приносить потомство, у середньому кожні 15 місяців. Перед спарюванням тварини звичайно бувають порушені; самець, відшукуючи самку, видає короткий звук, що кашляє, або різкий протяжливий свист.
Як у всіх тапірів, смугасте-плямисте дитинча довго ходить із матір’ю. Він ссе матір, коли та лягає на бік, подібно поросяті, і спить лежачи поруч із матір’ю. Вона не відпускає далеко від себе дитинчати, підкликаючи його, як тільки він відбіжить на два-три кроків убік. З віком молодий тапір стає дуже рухливим, бігає навколо матері, стрибає, трясе головою.
Місцеві жителі полюють на рівнинного тапіра заради м’яса й шкіри. При небезпеці тапіри намагаються зникнути у воді, де аборигени їх доганяють на човнах й, як тільки звірі зринають, убивають їхніми списами або ножами. У селах можна часто бачити дитинчати тапірів, узятих від убитих матерів. Вони швидко стають ручними, беруть соску з молоком, а у віці деяких тижнів добре їдять варені овочі й кашу. Пізніше тапіри годуються листами й травою й особливо люблять листи й молоді качани кукурудзи. Сільські детишки качаються на ручних тапірах верхи. Говорять, що колоністи в минулому столітті з успіхом орали, запрягаючи ручних тапірів у плуг. У неволі тапіри доживали до 30 років.
Центральноамериканський тапір (Т. Ьаirdi) — самий великий з тапірів Америки, висота в холці до 120 див, маса близько 300 кг.
Грива його ледь позначена у вигляді короткої щітки. Цей вид раніше інших став відомий європейцям, і ще на початку XVI в. Педро Мартир писав про нього, як про тварину «завбільшки з бика, хоботом слона й копитами коня». Розповсюджений у Центральній Америці на північ до Мексики, на південь до Північної Колумбії й Еквадору. У Мексиці він дуже рідкий, різко знизилася його чисельність й у країнах Центральної Америки. У міжнародну Червону книгу він внесений як вид, якому грозить зникнення.
По способі життя цей тапір подібний з рівнинним. Він прокладає через густі зарості широкі прямі тропи до води, де його підстерігають мисливці, добуваючи заради смачного м’яса.
Чепрачний тапір (Т. indicus) — єдиний азіатський тапір. Він крупніше американських: довжина його тіла близько 250 див, маса близько 300 кг. Хобот довгої й сильний, ноги потужні. Гриви ні, вовна коротка. Передня третина тіла, шия, голова, ноги чорні, а середина тіла сірувато-біла, начебто покрита чепраком. Молоді такі ж смугасті-плямисті, як й інші тапіри, і тільки у віці близько 5 місяців у них зникають залишки плям і смуг, утвориться чепрак.
Ці тапіри живуть у лісах Суматри, Малаккского півострова, Південного Таїланду й Південно-Східної Бірми. У зв’язку з вирубкою й освоєнням лісів кількість чепрачних тапірів швидко падає.
Контрастне фарбування надзвичайно добре приховує чепрачного тапіра в нижньому ярусі лісу. У сонячний день тапіра, що лежить у лісі, дуже важко помітити. Його фарбування, що розчленовує, у сонячних відблисках на темній землі виявляються пристосувальною.
По способі життя цей тапір подібний з іншими тапірами. За деяким даними, не самець відшукує самку в період розмноження, а самка – самця. Нерідко тапір виходить годуватися на поля (особливо кукурудзяні), де його переслідують хлібороби. На ринках Таїланду можна побачити м’ясо тапіра за назвою му-нам, схоже на свинину. Цей тапір добре живе й розмножується в зоопарку. Охоче їсть листи й лугову траву (особливо листи тополі й верби), дуже любить кукурудзу (молоді качани й листи), їсть рисову кашу і яблука. Відомі випадки, коли чепрачние тапіри доживали в неволі до 30 років.