СІМЕЙСТВО МОРСЬКІ КОРОВИ (HIDRODAMALIDAE)

Сюди входить тільки один вид — морська, або стеллерова, корова (або капусниця) — Hidrodamalis gigas. Вона була відкрита в 1741 р. експедицією Беринга й винищена протягом 27 років. Георг Стеллер – лікар експедиції – був єдиним з біологів, хто сам бачив і вивчав морську корову. По його описі, довжина тіла вбитої самки досягала 752 див, а маса – 3, 5 т. Передньою частиною тулуба тварина нагадувала тюленя, а задньої (до хвоста) – рибу. Горизонтальний хвостовий плавець був дуже широкий, з торочкуватою облямівкою. Темно-бура, груба й складчаста шкіра походила на кору старого дуба. Півтораметрові ласти мали два суглоби, а на кінці щось начебто кінського копита. Зуби зовсім були відсутні. Їжу – морську капуста-капусниця перетирала двома білими роговими пластинами з ребристою поверхнею – піднебінної й нижнечелюстной. Нероздвоєні губи були покриті щетинками товщиною зі стрижень курячого пера. Мініатюрні, не більш ніж у вівці, ока не мали століття. Дуже маленькі вушні
Морські корови жили чередами, загальною чисельністю не більше 2000 голів, притім тільки в берегів Командорських островів — Беринга й Мідного. Вказівки про зустрічі їх в інших місцях засновані на трупах, викинутих морем.
Тварини жили на дрібних місцях біля самого берега, до якого підходили так близько, що їх можна було стосуватися руками. Вони майже завжди були зайняті їжею: на повільному ходу ластами відривали пагони морської капусти й постійно неї жували. Через кожні 4-5 хвилин вони висували ніс і із шумом, подібним до іржання й фирканню коней, видихали повітря з невеликою кількістю бризів. Морські корови не поринали, і спини їх високо, до самих боків, увесь час виставлялися з води. Чайки сідали їм на спину й вибирали з нерівностей шкіри китових вошей. Там, де годувалися капусниці, море викидало більші купи корінь і стебел водяних рослин, а також кал, дуже схожий на кінський. Прихильність самців до самок була досить сильною. Один раз спостерігали, як самець два дні підряд припливав до самки, що лежала мертвої на березі.
Морські корови відпочивали лежачи на спині й дрейфуючи по поверхні моря в тихих затоках.
Жир морської корови супутники Беринга пили чашками без усякої відрази, а м’ясо вважали настільки ж смачним, як краща телятина.
Після відкриття Берингом Командорські острови стали відвідувати багатолюдні експедиції, і всі вони нещадно вибивали морських корів заради м’яса. При цьому в руки мисливців попадала тільки менша частина тварин, а більша гинула в море від ран.
Остання морська корова на острові Беринга була вбита в 1768 р. , а на острові Мідному — в 1754 р. Тим часом при своїй необразливій вдачі стеллерова корова могла б стати першою морською свійською твариною.