СІМЕЙСТВО ЛАМАНТИНИ (TRICHECHIDAE)

Це сімейство включає лише один рід ламантинів (Trichechus). Довжина тіла цих звірів не перевищує 5 м.
Фарбування їх варіює від сіркою до чорно-сіркою. Шкіра груба й зморшкувата. Хвостовий плавець веерообразно закруглений, без серединної виїмки. На ластах три середніх пальці несуть сплощені ногтевидние копитця. За допомогою гнучких ластів ламантини можуть плазувати по дну водойм, перевертатися з боку на бік поза водою, притискати до себе дитинчати, затискати обома кистями частини водяних рослин і підносити їх до рота. М’ясиста верхня губа роздвоєна. Обидві її половинки, швидко й незалежно рухаючись, переміщають їжу в рот й, діючи разом з роговими (верхніми й нижньої) пластинами, роздрібнюють її. Ці пластини розвиваються на місці різців, що втрачають рано. У дорослих функціонує по 5-7 кутніх зубів у кожному ряді верхньої й нижньої щелепи. Коли передні з них зношуються й випадають, задні просуваються вперед, а на місці самих задніх виростають нові. У шийному відділі 6 хребців, а не 7, як у всіх інших звірів. Серце по двох ознаках унікально для класу ссавців: воно відносно саме маленьке (у тисячу разів легше маси тіла) і має зовні двухраздельние желудочки. Електрокардіограми ламантинів, слонів і кити виявилися подібними.
У роді три слабко розрізняються виду; з них краще вивчений американський ламантин (Trichechus manatus). Він не перевищує 5 м довжини, але нині навіть по 3, 5 м, масою 400 кг зустрічається рідко. Фарбування тіла блакитнувато-сіра. Ламантин живе в атлантичних берегів Американського континенту — від Флориди (30° с. ш.) до Бразилії (19° ю.ш.). Розрізняють два підвиди: флоридский ламантин (Т. t. latirostris), що живе в берегів Флориди й Мексиканської затоки, і карибський ламантин (Т. m. manatus), що зустрічається в берегів Вест-Індії, Центральної Америки, Венесуели, Гвіани, Бразилії до лагуни Мансанарас. Думають, що в одній Гвіані їх живе кілька тисяч.
На літоралі, багатою водною рослинністю, ламантини оседли, але мігрують там, де рослинність убога. У водах Мексики розмах міграцій досягає 100 км. Іноді вони запливають у ріки, причому флоридские ламантини залишаються там недовго. У противному випадку на їхньому тілі не було б раковин усоногих, яких убиває прісна вода. Карибські ламантини охотнее затримуються в ріках, особливо в південноамериканські. Найбільш активні вони ввечері й раннім ранком, а вдень часто відпочивають на поверхні. Стадність краще виражена у флоридского підвиду. У холодну погоду молоді ламантини іноді збираються в групи по 15-20 особин. Тварини люблять дружно виставляти віч-на-віч для подиху. Дихальний акт виробляється без шуму, паузи між подихами частіше варіюють від 1 до 2, 5 хвилини, але зрідка, як максимум, досягають 10 і навіть 12 хвилин. Ніздрі відкриваються в момент видиху – вдиху лише на 2 секунди. Недавно в 2 флоридских ламантинів, що жили в Майамском океанариуме, і в 5 особин, посаджених у канал з метою очищення його від бур’янистої рослинності, удалося записати голос. Це була тиха скрипляча трель частотою від 2, 5 до 16 кгц і тривалістю 0, 15-0, 5 секунди. Чи використаються такі звуки для зв’язку з родичами або для орієнтації шляхом эхолокации, ще не встановлене. Не відомий і механізм подачі звуків.
Неволю в зоопарках й океанариумах ламантини переносять добре, але погано розмножуються. Їжу беруть із рук уже із другого дня життя в басейні й годуються тут удень, а не вночі, як це роблять на волі. Великий звір (довжиною 4, 6 м) за добу з’їдає 30-50 кг овочів і фруктів. Ласощами для них служать помідори, салат, капуста, дині, яблука, банани, морква. Люблять, коли почухують їхню шкіру щіткою; без шкоди для себе вони можуть якийсь час залишатися поза водою, наприклад коли чистять їхнє приміщення. Спаровуються ламантини на мілководдях.
Вагітність їх у неволі триває 152 дня. Єдине дитинча народиться довжиною близько 1 м і масою майже 16 кг. Самка сильно прив’язана до сисунця й не залишає його, якщо навіть їй самої загрожує загибель; годує дитинчати молоком 18 місяців.
Дитинчата ростуть повільніше, ніж у китів: до кінця першого року життя в неволі вони досягають 112—132 див і лише до кінця третього року подвоюють довжину від народження. Після цього ріст різко сповільнюється. Полова зрілість наступає в 3-4 роки при довжині тіла 2, 5 м.
У четвертій подорожі Колумб, що вважав ламантинів русалками, наказав піймати одного з них і посадити в озеро. Тварина тут стала ручним, слухняно підпливало на заклик людини й прожилася 26 років. Вороги ламантинів у тропічних ріках – каймани, а в море – тигрові акули. Однак при небезпеці флегматичні звірі знаходять таку рухливість і силу, що нерідко самі справляються з ворогами.
Ламантинів б’ють із човнів заради дуже смачного м’яса, ніжного жиру, що йде для виготовлення мазей, і шкіри. Щоб урятувати від винищування цих звірів, у США їх заборонено вбивати з 1893 р., а в Британській Гвіані – з 1962 р. Ламантинів використають як ненажерливих растительноядних тварин для очищення швидко, що заростають водойм, каналів. Досвіди такого роду досить удалі, але широко використати тварин для подібної мети поки не вдається, тому що вони часто гинуть при вилові й перевезеннях.
Крім американського ламантина, є ще два дуже близьких види. Перший – африканський ламантин (Trichechus senegalensis), що живе в ріках і дрібних бухтах навколо Африки (від Сенегалу до мису Доброї Надії й далі до Мозамбіцької протоки й Ефіопії); ця тварина відрізняється чорно-сірим фарбуванням. Другий вид – амазонський, або бескопитний, ламантин (Trichechus inunguis) – самий дрібний вид; він не має ногтевидних копитцев на ластах. Живе тільки в ріках Амазонці, Оріноко і їхніх припливах.