КЛАС ПЕРВИННІ КОЛЬЧЕЦИ (ARCHANNELIDA)

Архианнелиди — найбільш примітивний клас кільчастих хробаків. Кольчатость їхнього тіла має первинний і примітивний характер. Перші ознаки кольчатости виникають у поверхневих шарах тіла. Процес виникнення кольчатости історично, видимо, починається з органів руху. На подовженому тілі первинних кольчецов виникає трохи ресничних кілець, за допомогою яких ці організми плавають у воді або сковзають у ґрунті.
Архианнелиди — найчастіше дрібні кольчеци. Деякі з них дуже малі й не перевищують 2-3 мм. Число сегментів, або кілець їхнього тіла, не перевищує 7. Інші складаються з більшого числа сегментів і досягають більшої довжини- до 2-3 див. Архианнелиди живуть переважно в прибережній частині моря. Одні з них сковзають по поверхні ґрунту або водоростей за допомогою ресничек. Інші рухаються в проміжках між частками піску. У цьому випадку в них можуть бути одночасно й ресничние кільця, і параподии із щетинками. Щетинки утворяться з ресничних клітин як пристосування до життя в ґрунті. Клас архианнелид складається з декількох сімейств – Dinophilidae, Protodrilidae, Polygordiidae, Saccocirridae, Nerillidae.
Найбільш примітивні серед первинних кольчецов представники сімейства динофилид. Динофилиди дуже малі й найчастіше пофарбовані в жовтогарячі або червонуваті тони. Наприклад, Dinophilus maris albi з Білого моря розміром усього близько 1 мм. Динофилиди живуть серед нитчатих водоростей. Вони харчуються мулом, богатим органічною речовиною, а також одноклітинними водоростями, інфузоріями й іншими дрібними організмами.
Тіло динофилид оперезане декількома віночками ресничек (мал. 262). Два віночки перебувають на голові й ще п’ять розташовуються на тулуб. Нервова система складається з головного мозку й двох широко розставлених черевних нервових стовбурів. Відповідно п’яти ресничним кільцям на кожному з нервових стовбурів є скупчення нервових клітин – ганглії. Протягом літа самки відкладають кілька десятків яєць, з яких виходять молоді динофилиди.
Інше сімейство — протодрилид представлене дрібними кольчецами довжиною від 1 до 20 мм. Тіло їх складається з декількох десятків сегментів, оперезаних ресничними кільцями. У деяких видів поряд з ресничними кільцями розвинені й щетинки. На голові пари довгих вусиків. Протодрилиди живуть у піску в прибережній зоні моря. За допомогою ресничной борозенки на черевній стороні тіла вони пробираються у вільних проміжках між піщинами й головними вусиками виловлюють іл і дрібних тварин, якими харчуються. Око в них немає. Зате є спеціальні сейсмічні органи – статоцисти, які відмінно вловлюють найменші шерехи. В Protodrilus статоцисти розташовані в підстави головних щупалець. Сприймаючи шерехи, ці кольчеци можуть реагувати на присутність поблизу жертви або ворога. Своєю мускулистою глоткою вони роздавлюють видобуток.
Дорослі протодрилиди відкладають між частками піску маленькі кокони з декількома яйцеклітинами. Запліднені яйцеклітини дробляться й поступово перетворюються в личинок – трох о ф о р.
Спочатку трохофори мають тільки один ресничний пояс. Тіло їх набите ембріональним жовтком. Пізніше з’являється другий ресничний пояс, очі й ротовий отвір. Коли через якийсь час сформується наскрізний кишечник, трохофори залишають кокон і спливають у море. Вони мають розмір близько 70 мк і не видні неозброєним оком. Біля ротового отвору в них формуються величезні губи, які можуть випинатися далеко вперед і схоплювати видобуток. Вони можуть також складатися або зовсім втягуватися усередину (мал. 263). Личинки харчуються дуже дрібними одноклітинними водоростями й швидко ростуть. Тіло личинок помітно витягається, і на ньому з’являються спочатку третє, а потім четверте ресничние кільця. У цей час личинки нагадують дорослих динофилид з неповним числом ресничних кілець. Личинки довжиною близько 0, 5 мм осідають на дно, проникають у проміжки між частками піску й поступово перетворюються в дорослих черв’ячків. Число сегментів поступово збільшується.
Розглянутий тут цикл індивідуального розвитку одного з первинних кольчецов показує можливий шлях історичного розвитку всієї групи кільчастих хробаків. Відомо, що в індивідуальному розвитку відбивається якоюсь мірою шлях еволюційного розвитку тієї ж групи тварин. Ця закономірність зветься біогенетичного закону.
Представники сімейства полигордиусов ведуть образ, що риє, життя в піщаних ґрунтах. Звичайно вони живуть у море на глибині від 10 до 20 м. Довжина полигордиусов близько 5 див.
Сильно витягнуте циліндричне тіло складається із численних однакових сегментів. На голові розвинені щупальця й дві нюхові ямки. За допомогою цих органів тварина сприймає різні механічні й хімічні подразнення. Ока відсутні.
Якщо динофилиди й протодрилиди рухаються головним чином за допомогою ресничек і щетинок, то полигордиуси пересуваються в ґрунті тільки за допомогою м’язів. У стінці їхнього тіла добре розвинена поздовжня мускулатура, а кільцева відсутній. Нервова система складається з головного й черевного мозку. Головний мозок улаштований дуже складно.
Харчуються полигордиуси органічними частками тваринного й рослинного походження. Не гидують вони й дрібні тварини. Спеціальної дихальної системи в полигордиусов немає. Зате добре розвинені кровоносні судини, по яких тече червона кров.
Личиночное розвиток полигордиусов протікає в товщі води. Трохофора описана в кожному підручнику зоології.
Представники сімейства саккоциррусов також живуть у морських піщаних ґрунтах. У прибережній зоні Чорного моря на кожен квадратний метр піщаного дна доводиться в середньому кілька сотень тисяч цих кольчецов. Саккоцирруси мають тіло до 8 див довжиною, з більшою кількістю сегментів. Сегменти з кожної сторони несуть по одному пучку простих щетинок. Розвиток цих кольчецов проходить із перетворенням. Трохофора спочатку перетворюється в личинку з невеликим числом сегментів, кількість яких поступово збільшується.
ДО сімейства нериллид ставляться архианнелиди не більше 2 мм довжиною, з невеликим числом сегментів. Сегменти постачені пучками щетинок. Один із представників цього сімейства знайдений у печерах Швейцарії. Називається він Troglochaetus beranecki, що в перекладі означає «печерний щетинконос беранека». Це винятковий випадок пристосування архианнелиди до перебування в прісних ґрунтових водах печер.