СІМЕЙСТВО СЛЕПИШОВИЕ (SPALACIDAE)

Це своєрідні, узкоприспособленние до підземного способу життя гризуни. Вони зовсім сліпі. На місці, де бувають ока, у них утворилася товста складка шкіри, густо покрита твердими, щетино-видними волоссями. Хвіст і вушні раковини недорозвинені. На відміну від інших, менш спеціалізованих землероев, як цокори, кроти, передні лабети слепишей не перетворені в копальні органи. Кисті передніх лабетів невеликих, всіх 5 пальців з невеликими пазурами. Головний копатель-ний орган у них – зуби (широкі різці). Слепиш не копає, а вигризает ґрунт. Губи в нього постачені складками, що замикають ротовий отвір за різцями. Тому відгризені порції землі не попадають у рот. Голова широка сплощена. Складками широкого голого носа прикриваються (при ритті) невеликі ніздрі. Вальковатое тіло, позбавлене шийного перехоплення, покрито густим шовковистим хутром, не розділеним на подпушь й ость. Виступаючі з хутра тверді волоски не остьові, а дотикальні (вибрисси) .
Вони розташовуються не тільки біля рота, але й на щоках, на чолі, на череві й задній частині тіла. Довжина тіла слепишей від 15 до 35 див. Череп особою, неповторної форми. Кутніх зубів, як у всіх мишеобразних, по 3 з кожної сторони верхньої й нижньої щелепи. Поширені слепишовие в Північно-Східній Африці, у Передній і Малій Азії, на півдні Середньої й Східної Європи. Не більше 4 або 5 сучасних видів слепишей поєднуються в один рід слепишей (Spalax).
Малий слепиш (Spalax leucodon): довжина тіла його 15—24 див, ступні 2—3 див. Хутро на верху й боках тіла бурувато-палевий, на нижній стороні темно-сірий.

Розповсюджений на півдні Середньої Європи, від Югославії, Північної Греції і Європейської Туреччини через Болгарію, Угорщину, Румунію, Молдавську РСР до прилягаючих районів України. Інша частина ареалу йде від Північного Іраку через Туреччину до Закавказзя. У Закавказзя він живе на пологих схилах гір, покритих степовою й луговою рослинністю, на висоті від 1400 до 2400 м, але більше в інтервалі 1500-1600 м над рівнем моря. Згущення утворяться в місцях, що буяють цибулинними рослинами, що становлять важливу частину їхнього раціону. Там слепиши поселяються й на городах з посівами різних коренеплодів. У Чернівецькій області найвищі щільності поселень (до 23 особин на 1 га) утворяться на сінокісних угіддях і посівах багаторічних трав. У підземних коморах малого слепиша знаходять до 18 кг картоплі. Розмножується звірок один раз у рік. Від 2 до 5 (у середньому близько 3) дитинчат народяться наприкінці зими – у лютому.
Слепиш звичайний (S. microphtalmus) вивчений трохи повніше. Розміри його небагато крупніше. По фарбуванню хутра не відрізняється від малого слепиша. Розповсюджений у лесополевих і степових ландшафтах від західних областей України до ріки Волги й Західного Предкавказья до півночі до Львова, Києва, Чернігова, Орла, півдня Мордовської АРСР й Уляновської області. Поселення його роз’єднані. Найбільшої щільності поселення його (на Україні) перебувають на цілинних ділянках і посівах, що примикають до них, багаторічних трав (до 20 звірків на 1 га); на посівах зернових культур зустрічається не більше 1-3 слепишей на 1 га, і те лише поблизу від балок, лісосмуг й узлісь лісових масивів.
Нори слепиша розташовуються в 2 яруси: складна система горизонтальних ходів прокладається на глибині 10—25 див. Це кормові ходи. Від них круті ходи ведуть у нижній (глибинний) ярус, де розташовані 1-3 гніздові камери, від 3-5 до 9-15 камер для кормових запасів й «відхожі місця». Гніздові камери розташовуються на глибині від 80-120 до 320 див від поверхні. Діаметри ходів від 5-6 до 11 -12 див. При прокладці ходів через тимчасово влаштований отнорок земля викидається на поверхню, образуя купу висотою від 10 до 23 див і діаметром від 20-30 до 240 див. Коли виштовхувати порції землі стає важко, слепиш забиває отнорок землею, а наприкінці ходу прокладає новий і викидає іншу купу землі. Так у системі ходів, зайнятих одним слепишом, утвориться до 217-284 куп землі. Вони розташовуються на відстані від 10-25 до 75 си від ходу. Відстань між купами від 20 див до 1 м і більше. Особливо більші купи землі викидаються поблизу від ходів у нижній ярус і глибинні камери. Загальна довжина системи ходів одного слепиша досягає 275-360 м.
Нові кормові ходи прокладаються головним чином навесні (у квітні — травні). Ними хазяїн системи користується все літо; просуваючись по них, захоплює коріння, що проростають, а за корінь втягує й наземну частину рослини. Основну їжу слепишей становлять корінь, кореневища й бульбоплоди диких і культурних рослин, переважно із сімейств сложноцветних, бобових, губоцветних й ін. З них же в другій половині літа збираються кормові запаси. У камерах виявляють до 13-14 кг картоплі й цукрового буряка,
Пізньою осінню наступає другий будівельний сезон, малопомітний зовні. Слепиши в цей час розширюють й удосконалюють ходи й камери нижнього ярусу, але надлишок землі викидають не на поверхню, а в літні кормові ходи, забиваючи більшу частину йх довжини.
У спячку слепиши не впадають, хоча активність їх, імовірно, знижується й добовий раціон зменшується. Улітку слепиш з’їдає за добу масу корму, приблизно рівну масі самого звірка (близько 0, 5 кг). При такому апетиті навіть максимальних запасів порядку 12-18 кг вистачило б звіркові тільки на один місяць. А чим він харчується в інший час підсніжного життя, залишається неясним.
Наприкінці зими, у лютому, здавалося б, у самий важкий для слепиша (бескормний) період, у самців насінники досягають найбільших розмірів (і маси). У березні в самок дозрівають яйцеклітини. У цей час відбуваються повні загадок весілля. Нормально дорослі слепиши живуть пустельниками. Кожний займає окрему систему ходів. Більша частина кормових (літніх) ходів до землі забивається. Верхні шари ґрунту промерзають. Ізоляція між норами стає більше, ніж була влітку. Але в слепишей добре розвинені нюх, слух і можливість сигналізації характерними звуками, що хрюкають. Крім того, вони видають специфічні заходи.
Яким образом спілкуються між собою особини слепишей (під землею), дотепер залишається загадкою. Зимових викидів землі під снігом ніхто не бачив. Якщо (при високої звукопроводности ґрунту й гострому слуху) самка почує сусіда, що хрюкає, за 10-15 м, то адже ця відстань треба якось перебороти.
Так чи інакше, але приблизно в половини самок побачення відбуваються, і в різні числа березня або на початку квітня кожна із щасливих мамаш приносить від 2 до 5—6 (звичайно близько 3) дитинчат. Із квітня до листопада вагітних самок, як правило, не зустрічається навіть при масових виловах.
Линяння в слепишей проходить 2 рази в рік: весняна — з березня до травня й осіння — із серпня до листопада.
Значення слепишей у місцях, де їх буває порівняно багато, може бути різнобічним. Найбільш відчутна їхня діяльність, пов’язана із пристроєм нір. Так, по підрахунках Н. С. Гуляевс к о й , за 3-4 роки на цілинній ділянці слепишами було влаштовано 3200 земляних куп на 1 га, загальним обсягом близько 13 м3.
По досвіду Н. М. Дукельской (1932), слепиш, випущений на досвідчену ділянку, де інших слепишей не було, з 9 травня по 12 вересня влаштував на поверхні 284 купи землі на площі 60, 9 га. Викидами землі буває покрите до 10-20% всієї площі. На початку на викидах поселяються переважно бур’янисті рослини, малоцінні в кормовому відношенні; переважають багатолітники. Лише на 3-4-й рік зміст гумусу й склад рослин на викидах стають однаковими з навколишньою рослинністю.
Істотне значення слепишей у житті інших мешканців степових і лісостепових ландшафтів. Не відвідувані хазяїном відрізки ходів швидко займають інші гризуни, особливо краплисті ховрашки в період їхнього розселення. Часто поселяються в норах слепишей звичайні полівки, а сірі хом’яки концентруються майже поголовно в місцях поселення слепишей.
Ходи слепишей займають і хижаки: пещення, перев’язка, чорний і світлий тхори. Світлий тхір восени переходить і на спеціальне полювання за слепишами. Забравшись у нору через незабиті кормові ходи, він вільно по них просувається й знищує хазяїна підземного особняка.
Однак навесні й улітку тхори воліють харчуватися краплистими ховрашками, полівками й мишами.
Розселення молодих слепишей починається із травня. В. И. Абеленцевим відзначені сезонні переміщення слепишей різного віку: восени – у лісосмуги, де збирає більше снігу, менше промерзає ґрунт і густіше коренева система рослин (включаючи що поїдають слепишами корінь дерев і чагарників), а навесні – переміщення з лісосмуг на найближчі поля, особливо засіяні багаторічними травами.
Виконання агротехнічного режиму — кращий засіб зменшення шкоди, заподіюваного слепишами.