ПІДРОДИНА МАДАГАСКАРСЬКІ ХОМ’ЯКИ (NESOMYINAE)

Большеногие миші (рід Macrotarsomys) — дрібні витончені гризуни розміром з мишу. Відрізняються дуже довгим хвостом (при довжині тіла 9 див хвіст 13 див) з пензликом на кінці, дуже більшими вухами (2, 5 див) і задніми ногами. По будові нагадують дрібних піщанок або навіть тушканчиків. На задніх лабетах добре розвинені лише три середніх пальці. Відомо 2 види: М. bastardi і М. ingens, що живуть у лісах, чагарникових і трав’яних рівнинах Мадагаскару. Краще вивчений перший вид. Споруджує нори простого пристрою довжиною 1-2 м, розташовуючи їх під захистом каменю або куща. Нерідко поселяється також у старих термітниках, у яких знаходили по 5 дорослих звірків одночасно. Вхід у нору на день гризун затикає земляною пробкою. Харчуються большеногие миші насіннями, фруктами і ягодами, цибулинками й кореневищами, соковитими стеблами й молодими зеленими пагонами рослин. Розмноження присвячене до початку сезону дощів. Самка за один раз приносить по 2-3 дитинча.
Зайцегубие пацюка (рід Nesomys) характеризуються роздвоєною верхньою губою. Розміром вони з невеликого пацюка (довжина тіла 19-23 див), хвіст небагато уступає довжині тіла. Довге й м’яке хутро зі спини блискучий темно-коричневий. Боки рудуваті, низ білий. В N. audeberti хвіст пухнатий, як у білки або в соні, кінчається білим пензликом, В N. lambertoni він настільки ж пухнатий, але без білого кінця, а в N. rufus покритий лише короткими волосками й на кінці білий. На лабетах краще розвинені середні пальці, особливо третій. Зайцегубие пацюка живуть у тропічних лісах Східного й Північно-Східного Мадагаскару. Харчуються плодами, добре лазают по деревах.
Досить звичайні в лісах і густих чагарниках Мадагаскару соневидние миші (рід Eliurus), яких налічується 5 видів. Загальним виглядом вони нагадують ліщинову соню, хоча розміри різних представників коливаються від 9 до 16 див. Хвіст завжди помітно длиннее тіла. Маса варіює від 35 до 100 р. Характерні більші й майже голі вуха. Соневидние миші ведуть головним чином лазающий спосіб життя, за винятком одного виду (Е. minor), що риє нори й веде наземний спосіб життя, протоптуючи в густій траві свої доріжки. Притулком у деревних форм служить дупло. Харчування переважно семеноядное й плодоядное. Навесні, що буває на Мадагаскарі в жовтні – листопаді, з’являються молоді звірки – по 2-4 у виводку на кожну самку.
Єдиний вид окремого роду — пацюк Роберта (Gymnuromus roberti) має довгу місцеву назву воалавоа-нала. Це темноокрашенний крисовидний гризун з довгими вибриссами. Довгий хвіст покритий лусочками й рідкими волосками. Характерна зовсім плоска жувальна поверхня кутніх зубів у вигляді щільно спресованих пластин. Харчування переважно рослинне, переважають зелені частини трав і чагарників. У липні – вересні самки приносять по парі крисят.
Воалаво (Hypogeomys autimena) зовні нагадують кроликів з довгими хвостами (довжина тіла 30—35 див, хвоста — 20—25 див). Це єдиний вид окремого роду, що екологічно заміщає в якомусь ступені кролика. У густих незайманих лісах, яких уже залишилося не так-те багато на Мадагаскарі, воалаво споруджує довгі нори. Харчується упалими фруктами й пагонами трав і дерев. У виводку звичайно одне дитинча.
Короткохвості пацюки (рід Brachyuromys) по зовнішньому вигляді дуже нагадують водяну полівку (водяного пацюка) Євразії. Маса – 80-100 р. Описана два види: В. betsileoensis і В. ramirohitra, які на Центральному плато Мадагаскару досить звичайні й навіть місцями численні. Живуть серед густого лугового, болотного або саваннового травостою. Активні з невеликими перервами цілодобово. Харчуються зеленими частинами трав. Видимо, розмножуються 3-4 рази в рік, у виводку по 3 дитинча.