ПІДРОДИНА ПЕСЧАНКОВИЕ (GERBILLINAE)

Усе піщанки зовні нагадують пацюків або мишей, але хвіст їх опушений і на кінці часто несе пензлик з волось. Звичайні мешканці пустель, саван і почасти сухих тропічних лісів Африки, Азії й крайнього південно-сходу Європи. Відомо 102 виду, які групуються в 13 пологів. З них у нашій країні живуть 9 видів двох пологів.
Карликові піщанки (рід Gerbillus)— дрібні, розміром з мишу, звірки, з дуже довгим хвостом, більшими вухами й довгими задніми ногами. Загальним виглядом небагато нагадують тушканчиків. У цей рід поєднують більшу частину всіх видів піщанок (54 виду), які поширені в Сахарі, на півночі Аравійського півострова, у Сирії й прилежащих країнах, Іраку, Західному Пакистані.
Карликова піщанка (G. gerbillus) має довжину тіла до 10 див, хвоста близько 12 див; несе на кінці добре виражену метелочку. Загальне фарбування жовтувато-сіра або світла, рудувата. Черевна сторона й лабети білі, вище ока також біла пляма. Верхні різці з поздовжніми жолобками. Підошви ніг покриті хутром.
Карликові піщанки селяться в пустелях Північної Африки невеликими колоніями. Звірки живуть у простих і неглибоких норах власного виготовлення. Активні вони вночі, а на день затикають вихід з нори піщаною пробкою. Їжа складається пз кореневищ, цибулин, насінь, орешков, трав і пустельних чагарників. Регулярно у великій кількості поїдають також комах. Вагітність триває приблизно три тижні. В одному виводку буває звичайно по 4 дитинча. У рік 2-4 виводки. Карликові піщанки в багатьох місцях Сахари і її окраїн – самі масові ссавці. У неволі звірки жили більше 5 років.
Татари (рід Tatera) називаються також голоподошвенними або босими піщанками, тому що в порівнянні з попередніми видами їхньої підошви не покриті хутром. Татари різноманітні по розмірах (довжина тіла 9-20 див, хвоста – 12-25 див) і по фарбуванню. Звичайно черевна сторона й лапки в них білі, а верх від світлого піщаного до темного сірого або коричневого. Маса – 30-100 р.
У рід поєднують 11 видів, які поширені на більшій частині Африки, на Аравійському півострові, в Індії, на Цейлоні, у Західному Пакистані, Ірані, Іраку, Туреччині, Сирії, Ізраїлі, Йорданії. Це мешканці пустель, саван, рідколісь, сухих лісів, посівних земель і навіть садів. Уникають вологих екваторіальних лісів. Живуть колоніями. Навколо основних і глибоких житлових нір улаштовують невеликі короткі притулки для вкриття від несподіваної небезпеки. Предпочитают піщані або інші м’які ґрунти. Активні ранком, присмерком і вночі. На день зсередини нерідко затикають нору земляною пробкою. Звичайно татари бігають на всіх лабетах, але при серйозній небезпеці втікають величезними стрибками (по 3-3, 5 м у довжину й до 1, 5 м у висоту), відштовхуючись довгими й сильними задніми ногами.
Їжа татари складається із цибулин, кореневищ, насінь і плодів, молодих зелених пагонів*. Не гидує татэра також комахами і ящірками. Залежно від області перебування розмноження може тривати цілий рік (як, наприклад, у Т. brantsii), а може бути обмежене більше сприятливим вологим сезоном (наприклад, у Т. afra). Вагітність триває 22-23 дня, в одному виводку буває найчастіше від 4 до 8 дитинчат.
Молоді проводять у гнізді, харчуючись молоком матері, близько 3—4 тижнів. Багато видів цих піщанок – основний природний резервуар чуми в Африці.
Короткоухая піщанка (Desmodillus auricularis) виділяється в окремий рід. Хутро золотавий, оранжеватий або коричнюватий. За юшка – біла пляма. По величині ця піщанка як миша. Хвіст покритий волоссями, але не утворить на кінці кисті. Задні ноги не такі довгі, як у карликових піщанок і татэр, тому звірок не може стрибати, а бігає подібно миші. Вуха короткі в порівнянні з іншими африканськими піщанками. Звірок зустрічається в піщаних пустелях і нагір’ях Південної й Південно-Західної Африки.
Короткоухие піщанки активні вночі, день проводять у норах. Поселяються одинаками або невеликими сімейними групами. Харчуються насіннями, комахами (частіше – сарановими) з додаванням молодої зелені. Протягом усього року самка може приносити потомство (по 2-6 у виводку). У неволі звірки швидко стають ручними. Однак вони погоджуються жити в клітинах тільки поодинці.
Жирнохвоста піщанка (Pachyuromys duprasi) розміром з велику мишу. Короткий (у половину довжини тіла) хвіст дуже товстий і покритий коротким хутром, без пензлика на кінці. Він толще всього в середині, поступово звужуючись до кінця й до підстави. Вуха порівняно короткі. Кремезне тіло нагадує полівку або навіть хом’ячка. Поширено жирнохвостих піщанок у пустелях Північної Африки, від Алжиру до ОАР.
Активні вночі, копають довгі нори з розгалуженнями й гніздовими камерами. Харчування рослинне (кореневища й цибулини, насіння, зелені пагони) з додаванням великої кількості комах. Розмноження присвячене до більше вологого сезону. За цей час самка встигає принести 2-3 виведення по 3-6 дитинчат. Вагітність триває 19-22 дня. Жирнохвості піщанки добре живуть і розводяться в неволі, використаються як лабораторні тварини.
Аммодил (Ammodillus) — невеликий гризун. A. imbellis по розмірах близький до миші. Хвіст звірка покритий рідкими волосками, але на кінці несе пензлик. Голі лапки покриті чешуевидними гранулами. Живе в піщаних і кам’янистих пустелях півострова Сомалі в Африці. Нерідко поселяється біля стрімчастих чинков. Харчування й розмноження як у жирнохвостої піщанки.
Малі піщанки (рід Meriones) по вигляду й розмірам нагадують дрібних пацюків, але мають покритий хутром хвіст із добре розвитий кистю на кінці. Налічується 12 видів роду, які поширені в пустелях і напівпустелях Північної Африки, Передньої, Малої, Центральної й Середньої Азії й самого південно-сходу Європи (у Прикаспии). З них 8 видів зустрічається в нашій країні.
Характерний представник роду — краснохвостая піщанка (М. libycus), що живе в рівнинних і гірських пустелях Північної Африки, Передньої й Середньої Азії, Південного Казахстану й Азербайджану. Больших масивів сипучих пісків уникає. Охоче поселяється неподалік від посівів. Основу харчування становлять насіння, цибулини й кореневища з додаванням молодих пагонів трав і комах. Улаштовує глибокі (до 2 м) і складні нори, у яких є й комори із запасами насінь (при нагоді й зернах культурних рослин). Особливо активна вночі й присмерком. У горах нерідко також з’являється на поверхні ранком і вдень. За теплу половину року приносить кілька разів (2-4) по 3-7 дитинчат. У багатьох районах відчутно шкодить бавовнику й зерновим. Може бути переносником чуми.
Полуденна піщанка (М. meridianus) подібна по біології із краснохвостой, але віддає перевагу піщаним пустелям і напівпустелі. У північних районах узимку в одній норі може жити більше десятка дорослих звірків. Посіви ушкоджує рідко. Один з основних носіїв чуми в природних вогнищах.
Усе піщанки добре живуть у лабораторних умовах, де їх посилено вивчають як переносників чуми. Звичайний у Тунісі вид М. showi використається як зручний об’єкт для медичних і біологічних досліджень.
До малих піщанок близькі з роду Psammomys: P. obesus – з Алжиру, Тунісу, Лівії, Судану, Аравійського півострова, Єгипту й Ізраїлю й P. vexillaris – з Лівії й Алжиру. Вони відрізняються лише відсутністю жолобків на верхніх різцях й інших дрібних деталях. Живуть колоніями в піщаних пустелях.
Піщанка Пржевальська (Brachiones przewalskii) живе в пустелях Центральної Азії. Розміром вона з мишу. Хвіст небагато коротше тіла, покритий хутром, але не несе характерної для інших пензлика на кінці. Фарбування сірувато-жовтувата. Підошви задніх ніг покриті хутром, а передні – голі. Щільне додавання, маленькі вушка й міцні пазурі пристосовані для риття довгих і складних нір. Харчується піщанка Пржевальська насіннями й зеленими пагонами.
Більша піщанка (Rhombomys opimus)— сама велика з піщанок (розміром до 20 див), хвіст коротше тіла, покритий хутром, з невеликою мітелкою на кінці. Фарбування світла жовтувато-піщана, черевна сторона майже біла. Характерні маленькі вушка й дві поздовжні борозенки (жолобки) на верхніх різцях. Ареал охоплює пустелі й напівпустелі від Каспійського моря до Центральної Азії включно. Особливо типова для піщаних пустель, але поселяється в глинисті й навіть у кам’янистих пустелях передгір’їв.
Більша піщанка — найбільш зроблений копальник серед всіх видів підродини. Її складні й глибокі нори можуть мати багато сотень виходів. Поселяється колоніями. Активна вдень, за винятком жарких полуденних годин улітку.
Основу харчування становлять малоцінні в кормовому відношенні зелені частини трав, гілочки пустельних чагарників і дерев. До зими збирає в коморах запаси висушених гілочок саксаулу, кандима, солянок і трав.
Перехід на малопоживні, але зате рясні й доступні корми дозволив великій піщанці стати самим численним гризуном більшості піщаних пустель.
З березня по червень самка 2—3 (рідше) рази розмножується. В одному виводку буває від 2 до 12 (частіше 4-6) дитинчати. Більша піщанка – один з найбільш вивчених видів нашої фауни.