СІМЕЙСТВО МИШОВКОВИЕ (ZAPODIDAE)

У це сімейство виділяються дрібні, зовні схожі на мишей гризуни, головна відмінність яких від мишей полягає в числі верхніх кутніх зубів: майже у всіх мишовкових їх з кожної сторони верхньої щелепи по 4 (у нижній щелепі, як у мишей, — по 3). Хвіст звичайно значно перевищує довжину тіла; він покритий роговими лусочками й рідкими короткими волосками, що не утворять кисті на кінці. Поширені мишовковие в Європі, Азії й Північній Америці. До півночі в Європі доходять до Полярного кола, у Західному Сибірі — до 64—66° с. ш., далі до північної половини Байкалу й Середнього Приамур’я; до півдня — до берегів Чорного й Азовського морів, Закавказзя, Тянь-Шаню, Запад-ниж Гімалаїв, Ганьсу й Сичуані; в Америці до півночі майже до північних берегів Аляски й материкової Канади, а до півдня — до Каліфорнії, Нью-Мексико, Арканзасу й Південної Кароліни.
Мишовки (рід Sicista) мають чорну смужку уздовж спини або однакове фарбування спини й боків без різкої границі з жовтуватої, охристой або сіркою (не білої) фарбуванням низу. Довжина ступні близько 20 мм. 4, 5 або 6 видів мишовок поширені в Євразії від Норвегії, Данії й Угорщині до Сахаліну.
Для всіх мишовок характерні зимова спячка тривалістю до 8—9 місяців, сутінкова й нічна активність у літню пору, харчування переважно насіннями рослин і комахами. Один раз у році самка народжує від 2 до 7 (звичайно 4-5) дитинчати.
Степова мишовка (Sicista subtilis) сама дрібна: довжина тіла 6—8 див, довжина хвоста не більше 9 див. На спині (від потилиці або лопаток дощенту хвоста) ясна чорна смужка, верх і боки сірі або вохристо-сірі. Поширена по зоні степів, південному лісостепом і північними напівпустелями від Угорщини й Румунії до південно-західного берега Байкалу. Найбільш повні відомості про життя цієї мишовки в степах Казахстану зібрані В. Е. Флинтом (1960). Живе вона у всіх степових біотопах з добре розвиненим трав’яним покривом. Поселяється вона в нежилих норах сірих полівок або степових пеструх, у тріщинах і під шарами землі на межах ріллей, а самі нір, видимо, не риють. У природі степові мишовки рідко зустрічаються у світлий час доби, але в неволі бувають діяльними й удень. З насінь різних рослин у неволі вони віддавали перевагу насіннячкам соняшника й зерна пшениці. Але коли їм разом із зернами пшениці, вівса й гречки давали комах, звірки їли їх у першу чергу. За спостереженнями А. А. Гаджия, одна
Розмноження степових мишовок, за спостереженнями В. Е. Флінта, протікає не так, як в інших видів мишовок. Наприкінці травня – початку червня приносять потомство перезимовані самки, маса яких більше 9, 5 м, а наприкінці червня – початку липня потомство виховують самки, маса яких 7-9, 5 м; більші самки в цей час у природі не зустрічаються. Створюється враження, що до кінця червня статевозрілими стають самки того ж року народження. Перезимувавши, вони приносять друге потомство, але самі часто гинуть.
Лісова мишовка (S. betulina) з більше довгим хвостом (8, 5-10 див), зверху й з боків рудувато-коричнева, із чорною смужкою посередине спини. Живе в заплавних, змішаних і листяних лісах й у полезахисних смугах від Центральної Норвегії, Нідерландів, Угорщини й Українських Карпат до сходу до Забайкалья. На Алтаєві піднімається до предгольцових березових рідколісь на висоті близько 2000 м над рівнем моря, віддає перевагу лісовим насадженням з підліском або кущами. Але зустрічається й на полях поблизу від лісу або полезахисних смуг.
У лісах звірки цього виду охотнее всього поселяються в гнилих, високих пнях (звичайно осикових або березових). У гнилий (але не вологої) деревині, звичайно під самою корою, мишовка прогризает ходи діаметром близько 2 див і загальною довжиною до 5-6 і навіть 10 м. У цю систему ходів веде зовні тільки один отвір, звичайно вкрите шматком відсталої кори й розташоване на висоті 0, 3-1 м від землі. Характерно, що при прогризании ходів потерть не викидається звірком назовні, а заповнює до 80% довжини ходів і не заважає мишовке пересуватися по них. У таких гніздах виявлялися тільки самці й молоді. У пні, зайнятому дорослою самкою, над «голою» камерою з калом і хітиновими залишками комах розташовується інша камера – з вистилкой з мохів і листів. У такому гнізді, видимо, виховуються діти господарки. Покинуті гнізда мишовок займають інші мешканці – бурозубки, ящірки або джмелі.
Харчується лісова мишовка переважно комахами, особливо мурахами, їхніми личинками, а також личинками жуків, що проходять розвиток у деревині. Мишовка виявляє їх на відстані й прогризает від магістрального ходу бічний тупичок до комахи, що вкрилася.
Активними мишовки бувають переважно присмерком і вночі; зустрічаються вдень на гілках чагарників, але в напівсонному стані. Лише з настанням темряви млявість звірків переміняється активністю.
Одноколірна мишовка (S„ concolor і близькі до неї форми) відрізняється одноколірної (рудуватої) фарбуванням верху, без чорної смужки посередине спини. Поширено вона в горах і передгір’ях Кавказу, Тянь-Шаню, Алтаю, Тарбагатая, Кашміру, Ганьсу, Сихотэ-Алиня й Південного Сахаліну. У горах, що облямовують Іссик-Куль, ця мишовка зустрічається в передгір’ях улоговини й у всіх висотних поясах, від степів до альпійських лугів. Багато її в чагарникових заростях у нижньої границі лісу, розріджених ялинниках із чагарниковим подростом, на лісових галявинах і вирубках. По чисельності там вона уступає тільки лісовим полівкам. У житлах людини не поселяється. У спячке перебуває 8-9 місяців у рік – з жовтня до травня. У горах пробуджується навіть в останній декаді травня, а залягає в спячку до другої половини вересня. Часто поселяється в старих, порохнявих пнях.
Розмноження її починається дуже пізно. До середини червня в уловах бувають тільки самці. Самки з’являються з 15- 20 червня, а вагітні й що годують – з кінця червня до кінця липня. У приплоді буває 3-7 (звичайно 4-5) дитинчати. Молоді стають самостійними (при масі 5-7 г) з першої половини серпня. У вересні в уловах бувають тільки молоді, а дорослі вже в серпні впадають у спячку. Гранична тривалість життя біля трьох років. У харчуванні навесні переважають тваринні корми (комахи, хробаки, молюски) і зелень рослин, а в серпні й вересні – насіння і ягоди.
На Південно-Західному Сахаліні у вільшняку біля Шебунино добутий дорослий самець одноколірної мишовки в дуплі гострокрилого дятла, розташованому на висоті 3, 8 м від землі. Від дна дупла прокладений хід, засипаний деревною потертю (як у лісовий мишовки). За спостереженнями Л. Тимофєєвій, 7-граммовая одноколірна мишовка за добу з’їдає 8-10 м комах (до 140 великих кімнатних мух за 1 годину). Коли немає комах, вона може їсти горіхи арахісу, сир і пити молоко. Звірок часто й ретельно чистить передніми лапками свій довгий хвіст.
Американські напівтушканчики (Zapus hudsonius й Z. princeps) відрізняються від мишовок триколірним фарбуванням. Хвіст двоколірний, з темним верхом до самого кінця. Поширено цих звірків від ріки Юкон на Алясці, озера Невільничого й Гудзонова затоки в Канаді до півдня до Каліфорнії, Аризони й Південної Кароліни, від приморських берегів до альпійського пояса в горах. Зустрічаються на болотах, лугах, лісових галявинах й у зімкнутих лісах, у заростях чагарників і т.п. Гнізда влаштовують у гнилих пнях, порожнечах колод, серед трави й кущів на землі або в норах. Улітку бувають активними переважно вночі. Пересуваються короткими стрибками безладним курсом, але наляканий звірок може робити стрибки довжиною до 2 м і більше. Харчуються насіннями трав, м’якоттю плодів і комахами. Багато п’ють. Охоче й добре плавають. Дитинчата (5-6 або до 8) народжуються в червні й у вересні. Вагітність триває близько 18 днів. Дитинчата народяться голими, крім маленьких вусів, і сліпими. До 17-му дня життя покр
Лісова напівмиша (Napaeozapus insignis) схожа на напівтушканчиків, але не має верхніх предкоренних зубів, на відміну від всіх мишовкових і подібно сьогоденням мишачим. Кінчик довгого хвоста білий. Поширена на сході Америки до півдня й південно-сходу від Гудзонова затоки. Живе в рівнинних і гірських лісах. Стрибає ще краще, ніж напівтушканчики. Вхідний отвір у нору на день закупорює землею. По харчуванню, річному циклу життя й біології розмноження схожа на напівтушканчиків.