СІМЕЙСТВО СЕЛЕВИНИЕВИЕ (SELEVINIIDAE)

У це сімейство виділений тільки один вид.
Селевиния (Selevinia betpakdalensis) — невеликий мишеобразний звірок. Довжина тіла його 7, 5-9, 5 див. Хвіст на 1-1, 5 див коротше тіла, густо покритий короткими волоссями, між якими не видно рогових лусочок. На тілі хутро густий, шовковистий, високий (до 10 мм), мишино-серого цвіту із чорними брижами кінчиків остьових волось. Вуха відносно більші (14-18 мм); вони можуть замикатися в трубочку й розгортатися, як віяло. Підошви голі. Верхні різці великі, із глибокою поздовжньою улоговинкою на передній поверхні. Кутніх зубів на одній стороні в нижній щелепі 3, а у верхній щелепі – 5, 4 або 3. Верхні предкоренние дуже маленькі, легко випадають, а їхньої альвеоли заростають. Властиво кутні зуби теж незначних розмірів з низькою коронкою й блюдцеобразной жувальною поверхнею.
Поширена селевиния в пустелі Бетпак-Дала (на захід від озера Балхаш), у Східному Прибалхашье й в улоговині озера Алакуль. Там вона живе на стиках мелкосопочника й конусів виносу рік із краєм щебнистого ландшафту північної пустелі серед заростей баялича (чагарнику із солянкових) і білих полинів. Притулків селевинии поки не знайдено. Це наземні, не дуже рухливі звірки, що пересуваються невеликими стрибками (нагору можуть стрибати до 20 див). Але вони добре лазают по гілках кущів. Активними бувають присмерком, а вдень і вночі сплять. Харчуються селевинии в основному комахами, з яких предпочитают живучих на баяличе саранових. Почувши на вечірній заграві тріск сидячої на кущі сарани, звірок вприприжку направляється до цього куща й видає звук майже тотожний тривожному звуку сарани. На ці звуки сарана (нелітні форми) зстрибує на землю й стає легким видобутком гризуна. Звірок схоплює комаха передніми лапками, прокушує голову, сідає в білячу позу й поїдає видобуток з голови, відкидаючи тверді хітинові частини. Під час ранкової прохолоді селевинии ловлять і малоактивних літаючих комах – азіатську сарану, коників і метеликів. Звірки спритно справляються з фалангами, тарантулами й іншими павуками. У неволі селевиния за кілька годин з’їдає їжі, рівній масі самого звірка.
У природі селевинии обходяться без питної води, але в неволі хлебтають її охоче, особливо взимку, випиваючи за 3 прийоми до 10 див3. Після їжі й питва звірки подовгу вмиваються. Уночі селевиния (за спостереженнями в неволі) спить згорнувшись, а вдень — розпластавшись на животі. З настанням нічних холодів, коли температура повітря опускається до +3°С, що ожиріла в неволі селевиния залягає в спячку.
При сутінковій активності звірки стають жертвами сичів.
Линяння в селевинии дуже своєрідна. За спостереженнями М. Д. Звєрєва, вона відбувається (у неволі – з останніх чисел грудня) шляхом відшаровування шматочків эпидермиса разом із сидячими на ньому волоссями. Цод що отслоились эпидермисом до цього часу вже з’являється густа щітка нових волось. Триває линяння біля місяця. Окремі волосся за добу виростають до 1 мм.
В 1938 р. зоологами експедиції під керівництвом В. А. Селевина були добуті перші 5 звірків, по яких описали цей вид, рід і сімейство.