СІМЕЙСТВО ШИПОХВОСТИЕ (ANOMALURIDAE)

Сімейство поєднує близько 10 видів деревних гризунів, які групуються в 3 роди. Інша розповсюджена назва сімейства – чешуехвостие. У всіх його представників нижня поверхня хвоста в підстави приблизно на третину позбавленаі хутра й покрите великими твердими лусочками, які налягають один на одного подібно черепиці на даху. Кінці лусочок витягнуті в загострені вершини. За допомогою цих шипів звірки зміцнюють на гладких стрімких стовбурах дерев, щоб не зсковзувати вниз. Розміри тіла шипохвостих від 7 до 60 див, а маса від 5 м до 2 кг. Настільки ж різноманітна й фарбування. Поряд з непоказними сіренькими й буруватими звірками є шипохвостие із прекрасними сполученнями чорної, білої, жовтогарячої й жовтої квіток.
Живуть шипохвостие майже по всіх лісах Африки, включаючи як екваторіальні дощові, так і сезонно-сухі листопадні. Вони заселяють також окремі ділянки рідколісь у саванах і галерейні ліси, на південь поширюються до озера Ньяса. У багатьох місцях свого перебування шипохвостие – одні із самих звичайних ссавців. Харчуються вони різноманітною рослинною їжею, причому багато хто предпочитают головним чином квіти й бутони дерев. Ведуть нічний спосіб життя й тому на очі попадаються нечасто навіть по окраїнах сіл і невеликих міст, яких шипохвостие не уникають.
Центральне місце в сімействі займає рід шипохвостов (Anomalurus). Звірки цього роду мають довжину тіла від 300 до 600 мм, хвіст може становити третину цієї довжини або ж біля трьох чвертей. Голова схожий на білячу, тіло трохи витягнуте. На передніх лабетах є всього 4 пальці, на задні ж 5. Добре розвинені подушечки. Пальці постачені міцними пазурами. Від шиї й боків тіла до пальців ніг, а позаду – до основної чверті хвоста простирається літальна перетинка. Зверху вона покрита хутром такого ж фарбування й густоти, що й на спині, а знизу – що й на череві. Вовна шипохвостов дивно м’яка й шовковиста, дуже густа й, як правило, дуже красиво пофарбована. У деяких знизу хутро жовтогарячий, зверху коричневий-коричневий-сірувато-коричневий.
Гігантський шипохвост (A. peli) з лісів Гани; зверху чорні-чорну-чорне-чорна-блискучо-чорний, з боків перетинки з білою облямівкою, а знизу ніжного перлово-сірого цвіту. Іноді зверху цей звір буває як би оздоблений ясно-коричневими мазками. У підстави хвоста з нижньої сторони розташувалися характерні для сімейства великі шиповатие лусочки. Кінець хвоста закінчується пензликом із твердих волось.
Свої гнізда шипохвости влаштовують у дуплах дерев. У вологому вічнозеленому лісі біля озера Киву житло шипохвоста Джексона (A. jacksoni) розташовувалося в дуплі сухого дерева Sapium elypticum в 8 м над землею. Вище й нижче входу в притулок галузей не було. Взагалі шипохвости займають насамперед поверхні голих стовбурів дерев високоствольного лісу. Саме освоєння цієї ніші й зажадало розвитку в них здатностей до планування, тому що доплигнути від одного стовбура до іншому часто неможливо, а також направило природний добір на пошук додаткової точки опори, що й привело до виникнення шиповатих лусочок у підстави хвоста.
Шипохвости пересуваються по поверхні стовбурів подібно гігантській гусениці п’ядака. Спочатку вони закріплюються на корі пазурами задніх ніг і шипами хвоста, образуя міцно прикріплений «триніжок». Потім витягаються вперед, зміцнюють пазурами передніх лабетів і підтягують наскільки можливо нагору задню частину тіла. При цьому звірок згинає спину у вигляді крутої дуги. Закріпивши знову «триніжок», він повторює рухи в тій же послідовності. Голова буває притиснута підборіддям до стовбура, а розпластане на вертикальній поверхні стовбура тіло нагадує скелелаза на вертикальному обриві. Якщо шипохвост побажає відправитися на інший стовбур, він повертає голову в потрібному напрямку й стрибає в повітря. Спочатку він спрямовується вниз, щоб набрати необхідну швидкість. Потім же, працюючи хвостом і межбедренной перетинкою, змінює положення «рулей» на своєму планері й порожнього злітає нагору. По дорозі тварина може маневрувати серед галузей і стовбурів. Є повідомлення, що при польоті уздовж гірської ущелини вниз шипохвости можуть перебороти відстань майже в полкилометра.
Відстань у сотню метрів — цілком звичайний «рейс» для звірка.
Основу харчування шипохвостов становлять рослинні корми. За спостереженнями у вологих лісах басейну Конго, що живуть там A. beecrofti, A. jacksoni і самий дрібний A. pusillus харчуються корою й ЛИСТАМИ молодих пагонів, квітками дерев (у тропіках квітки часто виростають не на гілках дерева, а прямо на стовбурі) і незрілими плодами.
Особливо часто поїдаються квітки й плоди дерев Carapa, Syzygium і молоді листи Myrianthus. Через пристрасть шипохвостов до квіток і тропічних плодів і листам їх важко містити в неволі.
Шипохвости — нічні тварини. Іноді, щоправда, присмерком або рано ранком можна встигнути з ними зустрітися. У високоствольних густих і вологих лісах їх частіше бачать при світлі дня.
Повної картини про розмноження шипохвостов поки немає. Відомі окремі дати знаходження дитинчати, які доводяться на липень – серпень і на грудень.
Гігантський шипохвост із Західної Африки — улюблена дичина місцевого населення. М’ясо його ніжно й дуже смачно. В африканських народностей тви існує казка про шипохвосте, якого звірі вигнали зі свого суспільства, тому що він літає, а птаха не захотіли прийняти, тому що він не має пір’я й не висиживает пташеняти.
Види, об’єднані в рід идиурус (Idiurus), називають також планіруючими мишами. Вони й справді по розмірах не більше звичайної миші (довжина тіла 70-100 мм, хвоста – 90-110 мм). На відміну від шипохвостов позаду перетинка не йде далі підстави хвоста, що постачений довгими волосками, але майже позбавлений вовни й також мишеподобний. По загальному вигляді звірки нагадують малюсіньку летягу. Хутро идиурусов коричневі-коричневу-коричневе-коричнева-сірувато-коричневий зверху й світлий знизу.
Идиуруси звичайно живуть у дуплах невеликими колоніями, іноді до декількох сотень особин відразу двох видів. Звичайно ж число їх не перевищує 2-3 десятки. Удень звірки сплять, збившись у масу сіруватих грудочок, їх можна прийняти за кажанів, з якими идиуруси часто поселяються в притулок.
На відміну від шипохвостов велике місце в харчуванні планіруючих мишей займають комахи. Самка приносить одного дитинчати, що перший час треба разом з матір’ю, чіпляючись їй за черево.
Цих маленьких нічних звірків важко спостерігати. Вони майже не попадають у пастки й дуже обережні.