ТИП НЕМЕРТИНИ (NEMERTINI)

Коротка історія відкриття немертин.
Видатний радянський зоолог Н. А. Ливанов (1955) відкриває свій аналіз організації цього типу тварин із вказівки, що немертини становлять етап історичного розвитку живих форм, що безпосередньо випливає за розвитком типу плоских хробаків. Однак треба підкреслити, що немертини – істотно новий етап еволюції життя. Правда, протягом довгого часу основні особливості немертин залишалися невідомими. Тому зоологи XVIII в., що виявили немертин і вперше, що спробували вїх, вивчити, помилково оцінювали положення цієї групи тварин у системі. Ще в 1758 р. Барлейз описав одну з немертин, дав її зображення й назвав її… «довгим морським хробаком» (Sea Long Worm). В XVIII в. відомості про організації немертин поступово розширювалися. Однак в «Системі природи» Карла Линнея про їх нічого не говорилося, і тільки в 13-м виданні цієї знаменитої праці, випущеного у світло в обробці Г м е л и н а, з’являються відомості про цю групу тварин. Гмелин назвав немертин хробаками й указав на подібність їх із планариями. В XIX в. значно поповнилися відомості про географічне поширення немертин і дані про їхній організації. Багато великих зоологів цього століття привнесли в науку нові відомості про цих оригінальні й цікавих тварин, що живуть переважно в морях усього світла, і лише частково – у прісних водах. Тільки в XIX в. було запропоновано й саму назву – «немертини». Уперше знаменитий французький зоолог Жорж Кюв’є (1815) дав цю назву однієї з немертин, відомої нині як Lineus longissimus. Кюв’є назвав цього довгого «хробака» – Nemertes, а в 1831 р. інший знаменитий учений – Эренберг позначив так всю групу й дав їй назва, що збереглася понині, – Nemertini.
Довгий час залишався неясним положення немертин у зоологічній системі. О. Ф. Мюллер в 1776 р. прилічив немертин к р о д в аскарид (круглі хробаки). Кюв’є був першим ученим, що виділив немертин із групи ресничних хробаків. Однак ще протягом тривалого періоду часу положення немертин у зоологічній системі залишалося неясним. Деякі вчені схилялися до зближення немертин з кільчастими хробаками – аннелидами. Однак після ретельного вивчення організації немертин стало ясним, що вони утворять відособлену групу тварин, все-таки родинних ресничним чирвам – турбелляриям. Головна заслуга в з’ясуванні характеристики немертин належить німецькому зоологові Отто Бюргерові.
Основні особливості організації немертин.
Немертини, безсумнівно, мають оригінальну організацію, і вона довгий час перешкоджала встановленню їхнього положення в зоологічній системі. У немертин дуже довге тіло, хоча відомі й форми невеликих розмірів, і схожі на п’явок. Однак у більшості випадків це дуже тонкі й довгі форми. Звичайне тіло їх кругле в поперечному перерізі. Найменші форми досягають усього 3-10 мм, однак англійський зоолог Мак Интош нерідко виявляв у берегів Великобританії немертину Lineus longissimus, що досягає 5-8 м у довжину, при ширині тіла, рівної 2, 5 – 9 мм. Однак більшість видів досягає всього 2-20 див у довжину при ширині в 1-5 мм. Ці співвідношення дуже характерні для немертин – всі вони тонкі, шнуровидние. Більше товсті форми, що нагадують п’явок, – виключення. Однак найголовніші відмітні ознаки організації немертин не в розмірах і не в пропорціях тіла. Ще важливіше деякі особливості їхньої організації. Тіло немертин покрите епітелієм, дуже багатим залозами й несучої, як у турбеллярий, ресничний покрив. Під епітелієм розвинена багатошарова мускулатура. Як у плоских хробаків, у немертин немає порожнини тіла й простір між внутрішніми органами й стінками тіла заповнено паренхімою. Нервова у виді головного вузла («мозку») і двох поздовжніх нервових стовбурів.
У цих ознаках немертини, як бачимо, мають значну подібність із плоскими хробаками. Однак у них є органи, що ставлять немертин на більше високу сту~ пень розвитку. По-перше, кишечник завжди постачений заднепроходним отвором. По-друге, хоча в немертин немає спеціальних органів подиху, зате розвинена кровоносна система, який у плоских хробаків немає. Потрібно далі відзначити, що кровоносна система немертин замкнута, тобто що кров звертається тільки по кровоносних судинах. Це, безсумнівно, ознака більше високої організації. Характернейший орган немертин – це хобот. Він лежить в особливій піхві над кишечником. Назовні він витикається або через особливий отвір, або через рот. При цьому хобот ввернуть у хоботну порожнину, або ринхоцелом. Скороченням спеціальної мускулатури хобот висувається назовні як вивернутий палець рукавички. Особливі м’язи ретрактори (втягиватели) можуть повернути хобот у вихідне положення. Хобот – це грізна зброя немертин. Немертини – хижаки. У деяких з них хобот постачений спеціальною отрутною залозою й гострим стилетом, що простромлює жертву. Великі немертини нападають навіть на дрібних риб, але головною їхньою їжею служать кільчасті хробаки (аннелиди). Хобот, однак, тільки знаряддя вбивства. Харчування здійснюється звичайним шляхом. У немертин є ротовий отвір, розташоване на передньому кінці черевної сторони тіла. Воно веде в глотку, що переходить у довгу кишку, над передньою частиною якої й лежить хобот. Кишка має бічні кишені й переходить у задню кишку, откривающеюся, як уже вище сказано, назовні анальним отвором.
Кровоносна система складається із двох бічних поздовжніх стовбурів й одного спинного, минаючого уздовж середньої кишки. Кров у немертин безбарвн або червона, і тече вона від заднього кінця тіла до переднього. Дві коротких судини з миготливими клітинами виконують функції видільного апарата. Головні нервові вузли досягають значного розвитку й утворять «мозок» немертин. Від цього «мозку» беруть свій початок два повздошно-бічних нервових стовбури. Слід зазначити, що головні нервові вузли, що утворять «мозок» немертин, зв’язані нервовими тяжами (комиссурами), що утворять кільце, крізь яке проходить уже відомий нам хобот.
На відміну від плоских хробаків немертини — раздельнополие тварини, тобто в них відомі самці й самки, хоча зовні вони нерозрізнені. Полові залози лежать із боків кишкової трубки й правильно повторюються, розташовуючись у проміжках між кишенями середньої кишки. Полові отвори залоз лежать на спинній стороні тіла. Зрілі яйця виділяються назовні й тут запліднюються спермою самців. У багатьох немертин, перш ніж це трапиться, яйця зберігаються в кільцевих коконах на тілі самки.
У багатьох видів немертин розвиток супроводжується формуванням особливої личинки. Недосвідчена людина ніколи не скаже, що ця личинка, так званий пилидий, – майбутня немертина. Вона не схожа на дорослу немертину, тому й варто вважати, що розвиток немертин може відбуватися з перетворенням. Пилидий схожий на каску або шолом, чому й названий шлемовидной личинкою. Сама назва відбувається, строго говорячи, від іншого кореня – Від грецького слова pylidion, що значить «повстяний капелюх».
Дрібні реснички покривають все тіло пилидия, а краю «капелюха», або «шолома», несуть більші реснички. Над «шоломом» розвинений довгий пучок тім’яних джгутів, тоді як з боків свешиваются дві широкі лопати. Між ними розташоване ротовий отвір, що веде в кишечник, що не має в личинки заднепроходного отвору. У результаті дуже складних перебудов внутрішньої організації пилидия утвориться молода немертина, що вивільняється з покривів пилидия.
Багато немертин мають разюче гарне фарбування. «Немертини, – пише Отто Бюргер, – частиною чудово пофарбовані чирви». Нерідко вони пофарбовані в жовті, коричневі, червоні тони. Іноді немертини пофарбовані в чистий білий або темно-зелений цвіт. Фарби відрізняються блиском, тваринні немов поліровані. Крім того, основне барвисте тло пожвавлюється характерним малюнком у вигляді сітчастої або мармурової фактури. Нерідко голова несе особливе фарбування або малюнок. Ці гарні малюнки залежать від наявності барвистих секретів шкірних залоз і пігментів. Слід зазначити, що дуже часто фарбування немертин має значення заступницької, тобто захисної.
Немертини, як і турбеллярии, здатні до регенерації.
Спосіб життя немертин.
Море — типова стація немертин. Більшість видів присвячена до берегової зони, де вони забираються в галечник, у щілині скель, в отвори коралового вапняку або в гущавину морських водоростей. Деякі немертини зариваються в пісок, інші живуть у трубках, побудованих за рахунок виділень шкірних залоз. Деякі види пристосувалися до життя на землі, а представники одного роду проникнули в прісну воду. Як уже було сказано, немертини-хижаки. Однак деякі з них ведуть існування «нахлібників», або комменсал ревний, користуючись їжею інших тварин. Втім, вони не заподіюють цією твариною якої-небудь шкоди. Однак деякі немертини стали паразитами. У цей час відомо приблизно близько 1000 видів цих тварин.
Обрані представники.
,
Чудовий по фарбуванню Tubulanus superbus належить до сімейства Tubulanidae.
Представники цього сімейства характеризуються відсутністю спинної кровоносної судини й тим, що їхній хобот позбавлений стилета. Тварина досягає 75 див у довжину, тоді як ширина його тіла дорівнює всього 5 мм. Тварина пофарбована в коричнево-червоний цвіт. На цьому тлі різко виділяються сягаючого заднього кінця тіла білі поздовжні смуги, пересічені численними поперечними смужками того ж цвіту, що створюють витончений малюнок. Цей вид розповсюджений в Атлантичному океані, у берегів Шотландії, Англії й Франції, а також у Середземне море. Звичайно ця витончена немертина живе на піщаному дні, у прибережній зоні, хоча й попадається на глибинах, що досягають 40-50 м.
Найбільш великі серед немертин форми спостерігалися в берегів Англії. Такі представники сімейства Lineidae. Вони близькі до попередньої форми, тому що теж мають неозброєний хобот. Lineus longissimus, що досягає, як вище вказувалося, 10-15 м у довжину, – гігант серед немертин. Відомі екземпляри, що мають майже 30 м у довжину! Тварини іноді зустрічаються цілими скупченнями. Під час припливу вони залишають свої притулки й ловлять видобуток.
Інший вид — Cerebratulus marginatus — багато менше попереднього. На задньому кінці його широкого й сильного тіла розвинений невеликий придаток, що нагадує хвіст. Цей вид звичайний не тільки на півночі Атлантичного океану, але й у Північному морі. Особини цього виду добре плавають, нагадуючи по своїх рухах вугра.
До неозброєних немертин ставляться також представники семействa Pelagonemertidae. Вони добре плавають, чим порозумівається й назву цього сімейства. На більших глибинах Індійського океану, до південно-сходу від Австралії, була знайдена немертина Pelagonemertes moseleyi, що досягає в довжину 4 див при ширині тіла 2 див. У цієї тварини зовсім прозоре тіло. Крізь зовнішні тканини немертини чітко просвічує темний, пофарбований у каштановий цвіт кишечник. Позаду тіло немертини звужується й перетяжками ділиться на п’ять відрізків. Передній відділ по довжині дорівнює всім іншим і розширений у вигляді криловидних придатків, що дозволяють тварині «ширяти» у воді.
До своєрідних форм належать види роду Malacobdella. Один з видів цього роду — Malacobdella grossa — живе в мантійній порожнині молюсків і розповсюджений у Північному морі, у північній частині Атлантики й у Середземне море. Немертина харчується дрібними організмами, які попадають разом з водою, омивающей зябра молюсків, у мантійну порожнину. Дійсним паразитом цей вид не може бути названий, а скоріше заслуговує найменування нахлібника. У Кильской гавані чи ледве не 80/0° більших Cyprina islandica містять у своїй мантійній порожнині одну або кілька цих своєрідних немертин.
З наземних немертин назвемо тут представників роду Geonemertes. Форми цього роду ставляться до сімейства Prosorhochmidae. Деякі із цих форм досягають 7 див у довжину. Всі вони мають сильний хобот, що витикається через ротовий отвір назовні. Більшість цих немертин має чотири очі.
До цього сімейства належить, зокрема, Geonemertes agricola. Бюргер пише із приводу цієї немертини наступне: «Цей вид у великій кількості особин зустрічається в різних частинах Бермудських островів, і притім, оскільки це показують спостереження, тільки уздовж берегової смуги, що переходить у мангрові болота. Улітку цих наземних немертин можна знайти тільки у вологому ґрунті, поблизу від лінії води, тоді як навесні вони зустрічаються трохи вище, на схилах пагорбів. Цілком можливо, що влітку в місцях, що стають сухими, вони використають ходи, пророблені дощовими хробаками, і йдуть у більше глибокі шари ґрунту. Втім, їхнє улюблене місцеперебування перебуває в смузі, що граничить із найвищими межами припливу. Тут, на границі з густими мангровими заростями, де ґрунт складається із чорного мулу, що переходить вище до берега в темну або червону глину, вони ховаються під каменями, шматками дерева й інших предметів, викинутими морем». Бюргер указує, що, на його думку, ґрунтові немертини відбуваються не від прісноводних, а від морських прибережних форм.
Описувана немертина плазує на зразок п’явок, користуючись своїм ротовим диском як присоском.
Представники сімейства Prostomatidae живуть у море й у різних повільно поточних або стоячих водоймах із прісною водою. Хоча вони не можуть бути названі часто, що зустрічаються формами, все-таки вони й не рідкість. Це дуже маленькі форми, усього 1 -1, 5 мм у довжину, зрідка до 3, 5 мм. Вони стрункі й плоскі. У них є чотири очі. Кишкові кишені в цих форм не гілкуються. Бюргер указує, що ці маленькі немертини поширені, імовірно, всесветно. Хобот у них збройний стилетом. Прісноводні форми цього сімейства належать до роду Stichostema. Сюди ставляться відносно великі форми, що досягають 3-30 мм. Вони відрізняються надзвичайно довгою хоботною порожниною, що простирається назад до останньої третини тіла, але не сягаючої ануса; ці форми широко поширені в Європі, у тому числі в Англії, Німеччині, Австрії й інших країнах, по прісних водоймах. Поширено вони також в Азії, Африці й Північній Америці.
Кровоносна система, представлена замкнутими кровоносними судинами, не дозволяє розглядати немертин як примітивні форми, незважаючи на деякі риси близькості їх до турбелляриям. З останніми немертин зближає наявність ресничного епітелію, що, безсумнівно, повинне розглядатися як риса примітивної організації. Про це ж говорить відсутність порожнини тіла й наявність паренхіми, у яку занурені внутрішні органи; про примітивність немертин свідчать також протонефридии, тобто видільні органи, представлені трубками з кінцевими протонефридиальними клітинами. Але поряд із цими примітивними рисами організації ми бачимо ряд прогресивних ознак – розвиток вищезгаданої кровоносної системи, переміщення ротового отвору, на відміну від плоских хробаків, на передній кінець тіла, значний розвиток центральної нервової системи й особливо «мозку» немертин, підвищення загальної енергії життєдіяльності й рухливості, що пов’язане з розвитком хижацтва, і інші ознаки прогресу.
Все це поряд з оригінальною структурою хобота змушує зоологів розглядати немертин як особливий тип тваринного світу, що утворить одну з еволюційних галузей тваринного миру.