СІМЕЙСТВО БОБРОВІ (CASTORIDAE)

Боброві — великі гризуни. Тіло їх масивне, хвіст сплощений зверху вниз і покритий більшими роговими щитками. Пальці задніх ніг з’єднані плавальною перетинкою, а передні вільні. Пазур другого пальця задніх кінцівок роздвоєний, образуя своєрідну вилку, що, очевидно, допомагає боброві розчісувати волосся й видаляти эктопаразитов. Вушні раковини при зануренні звіра у воду складаються уздовж, ніздрі замикаються. Кутніх зубів 16: по 4 у верхній і нижній щелепі.
Боброві поширені в Європі, Азії й Північній Америці. У цьому сімействі виділений тільки один рід, у якому розрізняють 2 види.
Бобр (Castor fiber) многим добре відомий.

Довжина тіла його досягає 1 м, а маса — 30 кг. Посередине хвоста зверху тягнеться твердий роговий кіль. Між роговими пластинками на хвості розсіяні рідкі, короткі й тверді волосся. Волосяний покрив різко диференційований на грубу ость і густе м’яке підшерстя. Хутро від ясно-коричневого до майже чорного. Спереду від анальних залоз перебувають парні мускусні залози, секрет яких відомий за назвою бобрового струменя. Кутні зуби звичайно не мають корінь, слабко відособлені коріння утворяться лише в деяких старих особин. Різці ізольовані особливими виростами губ від ротової порожнини, що дозволяє гризти під водою. Маслянистим секретом парних анальних залоз бобр змазує хутро й захищає його від намокання.
Ще в ранній історичний час бобри населяли всю лесолуговую зону Європи, Азії й Північної Америки. По заплавах рік вони йшли до півночі через всю тайгову зону до лісотундри, а до півдня – через степову зону до напівпустель. У СРСР (на початку цього століття) вони жили лише в деяких місцях: у Білорусії (на ріках Соже, Березині й Прип’яті), на Україні (у басейнах Прип’яті, Тетерева й Вуха), в областях Смоленської (на ріці Соже) і Воронезької (у басейні ріки Воронеж), у Північному Зауралье (на ріках Конда, Сосьва, Пелим й ін.) і в Тувинської АРСР (у верхів’ях Єнісею). Щоб зберегти цього коштовного звіра, був прийнятий ряд ефективних заходів по охороні й відновленню його чисельності. Велике значення в цьому мала організація Воронезького й Кондо-Сосьвинского державних заповідників. За перші 25 років в одній тільки Європейській частині СРСР із Воронезького й Березинского заповідників було перевезено й випущене 2300 бобрів. Тепер у сприятливих місцях подзон змішаних і широколиственних лісів і лісостепу досягнута чисельність, що відповідає біологічної ємності вгідь, і початий регульований промисел коштовного хутра.
За межами СРСР бобри до теперішнього часу збереглися у Франції (у низов’ях Рони), у ФРН і ГДР (у басейні Ельби), у Польщі (на ріці Віслі), у більше значних кількостях — у Норвегії, а також у Північній і Західній Монголії (по ріках Урунгу й Би-ген, у басейні Чорного Іртиша) і в провінції Синьцзян у Китаєві.
Бобри поселяються по берегах повільно поточних лісових рік, стариц й озер, уникаючи широких і швидко поточних, а також, що промерзають до дна водойм. Важлива наявність у водойми заплавної дре-весно-кустарниковой рослинності з м’яких листяних порід (верби, тополі, осики), а також достаток водної й прибережної трав’янистої рослинності, що становить раціон бобра.
На вподобаній водоймі бобри влаштовують нори або хатки. Нори риють при наявності крутих берегів. Вхід у нору завжди розташовується під поверхнею води. Хатки будуються в місцях, де риття нори неможливо, – на низьких заболочених берегах або на обмілинах. Вони мають вигляд великої купи хмизу, скріпленого мулом, висотою до 1-3 м і діаметром до 10 м. Усередині хатки влаштовується велика порожнина, виходи з якої ведуть у воду. Зустрічається й перехідний тип притулку – напівхатки. Це нори, у яких замість зруйнованої стелі влаштовується настил з гілок. Узимку в хатках зберігається позитивна температура, вода не замерзає й бобри мають можливість виходити в підлідну товщу водойми. У водоймах з непостійним рівнем води, що при спаді могло б привести до осушення виходів з нір або хаток, бобри споруджують греблі – знаменитим приклад, що став, складної будівельної діяльності тварин. Греблі вони влаштовують нижче поселення зі зрізаних стовбурів дерев, гілок і хмизу, що скріплюють глиною, мулом, шматками сплавини й іншим матеріалом. Іноді бобри влаштовують ще канали, по яких сплавляють заготовлений деревний корм.
За допомогою своїх потужних різців звірі не тільки легко перегризають галузі, але й валять великі дерева, підгризаючи їх у підстави стовбура. Осику діаметром 5-7 див бобр валить за 2 хвилини. У поваленого дерева вони відгризають гілки й розділяють на частині. Частина гілок поїдають на місці, а інші зносять і сплавляють по воді до житла або до місця будівництва греблі. Дерево діаметром 10-12 див бобр валить й обробляє за одну ніч, так що до ранку на місці роботи звірка залишається лише пеньок і купка характерних стружок.
Улітку бобри воліють харчуватися трав’янистими рослинами (кубушкою, лататтям, ірисом, очеретом й ін.). Восени бобри інтенсивно валять дерева й зайняті заготівлею деревного корму на зиму.
Спарювання бобрів відбувається в січні — лютому. Вагітність триває 105-107 днів. У виводку буває від 2 до 5 дитинчат, рідко більше. Бобрята народжуються у квітні-травні видючі й покриті хутром. Через 1-2 дні вони вже можуть плавати, а у віці 3 тижнів переходять на самостійне харчування рослинним кормом. Підрослий молодняк довго не залишає батьків. І живуть вони звичайно родинами. Повна родина складається з пари дорослих й їхнього потомства минулого й поточний роки. Лише на третьому році життя молодняк досягає зрілості й створює своє сімейне поселення.
Боброве хутро високо цінується.
Американський бобр, виділюваний в особливий вид (Castor canadensis), біологічно подібний з європейсько-азіатським. Приведемо лише деякі деталі, що стосуються американської форми. Після заходів щодо охорони й розселенню ареал бобра там майже відновлений. Його перебування в невеликій кількості навіть у густонаселених районах уважається бажаним. У неволі бобри жили до 19 років.
Що пірнув бобр так ощадливо витрачає порцію вдохнутого повітря, що може триматися під водою до 15 хвилин. У штаті Монтана боброва гребля має довжину близько 700 ж, а хатка за рахунок щорічного добудування досягає висоти 13 м.