СІМЕЙСТВО ГРЕБНЕПАЛИЕ (СTENODACTYLIDAE)

Статура гребнепалих щільна, куце, мордочка коротка з довгими вибриссами, вуха короткі й округлі. Довжина тіла 16-24 див, хвоста -1-5 див. Лабети короткі й сильні з голими підошвами й з 4 пальцями на кожній лапі. Пальці збройні короткими гострими пазурами. Найбільш характерна зовнішня ознака гребнепалих, за який вони одержали свою назву, – це своєрідна щітка із двох рядів твердих рогових щетинок й одного ряду м’яких волосоподібних білих щетинок, розташованих над пальцями задніх ніг. Ці ряди щетинок утворять гребінь, зручний при ритті в піщаному ґрунті, а також при швидкому пересуванні по сипучому субстраті й голих скелях. З кожної сторони верхньої й нижньої щелепи по 5 або 4 кутні зуби (разом із предкоренними). Усього зубів 24 або 20. Різці слабкі й сильно вигнуті, перший предкоренной малий і часто відсутній, корінні зростають по величині від переднього до заднього. Ліва й права половини нижньої щелепи рухливо з’єднані між собою. Поширені гребнепалие в скелястих горах і на
Гунди (Ctenodactylus gundi) — невеликий звірок: довжина тіла 16—20 див, хвоста — 1—2 див; покритий дуже м’яким пухнатим хутром рожево-жовтого цвіту, по м’якості напоминающим хутро шиншилли. Предкоренной зуб один або відсутній зовсім. Жувальна мускулатура в гунди розвинена слабко у зв’язку зі схильністю до поїдання лише м’яких кормів. На пальцях ніг голі опуклі подушечки, що сприяють беганию по скелях.

Гунди живуть в ущелинах скель у гористих місцевостях й у напівпустелях. Вони спритно бігають і лазают по голих каменях, піднімаються по майже вертикальних стінах. Ці звірки активні в денний час. Незабаром після сходу сонця серед скель чутний їхній голос – своєрідний свист і писк, схожий на лементи дрібних птахів. Вилізши зі своїх притулків й уважно оглядівшись, гунди приступають до їжі, збираючи на околицях різні злаки, насіння й плоди інших рослин. Воду гунди споживають у невеликих кількостях, але регулярно. Наситившись, вони приступають до туалету: ретельно розчісують вовна гребневидними щетинками задніх ніг. Потім приймають сонячні ванни: розпластуються на плоскому камені й подовгу нерухомо лежать під променями ранкового сонця.
Коли сонце піднімається високо й наступає жару, гунди ховаються у свої притулки й з’являються знову, коли жара спадає — у передвечірній час.
У гунди немає певних ділянок. Вони живуть родинами й поодинці, але під час пошуків корму звірки забігають на території сусідів, і це не викликає ніяких інцидентів. У випадку тривоги гунди піднімається на задні лабети, оглядається й, помітивши небезпеку, блискавично ховається в ущелині, видавши короткий тривожний свист.
Гунди мають численних ворогів — це різні змії, варани, лисиці, шакали, кішки, які полюють на маленьких беззахисних гризунів. При несподіваному нападі гунди впадає в особливе «заціпеніння жаху». Він валиться набік, витягивет ноги, закочує ока. У мляво лежачого звірка рот напіввідчинений, подих не простежується. Такий стан може тривати від однієї до трьох хвилин, причому це не просте вдавання, а специфічне каталептоид-ное стан, що наступає мимоволі в результаті переляку.
Гунди приносять трохи дитинчати в калі, які з моменту народження вже мають хутряний покрив, видючі й можуть пересуватися. Один раз зоологам удалося спостерігати, як дорослий звірок перетаскував дитинчат з однієї ущелини в іншу, тримаючи їхніми зубами за шиворот, і так переніс по черзі чотирьох.
Крім гунди, відомі й інші види гребнепалих — представники інших пологів.
Кустохвостий гребнепал (Pectinator spekei) — невеликий звірок (довжина його тіла близько 17 ледве), з порівняно довгим хвостом (до 5 див). Хвіст пухнатий, вовна сріблисто-сіра. Живе гризун у горах і напівпустелях Сомалі й Східної Ефіопії.
Самі великі гребнепалие — масутьери (Massoutiera). Довжина їхнього тіла 24 див
хвіст короткий, до 4 див.