СІМЕЙСТВО НУТРИЕВИЕ (CAPROMYIDAE)

Древнє відособлене сімейство, представники якого нагадують величезних пацюків, масою в кілька кілограмів. По своїй будові, однак, ці тварини далекі від дійсних пацюків і мають деяке споріднення з восьмизубими.
Цепкохвостие хутии (рід Capromys, 4 види) живуть на Кубі й сусідньому з нею острові Пинос. Крім щелезуба й кажанів, це єдині споконвічні представники ссавців Куби. Живуть вони в горах на деревах, рідше серед скель.
Самий великий і широко розповсюджений вид — хутия конга (С. pilorides) довжиною близько 0, 5 м із грубим сірувато-коричневим хутром. Хвіст довжиною близько 25 див, майже голий. Зрідка попадається світла, майже біла хутия. Звір віддає перевагу більшій частині часу проводити на деревах, харчуючись листами й плодами. Іноді він також ловить дрібних ящериц-анолисов. У скелястих місцевостях цей гризун може іноді жити переважно на землі й навіть рити нори .
Короткохвоста хутия (Geocapromys browni) схожа на представників попереднього роду, але при довжині тіла 40 див має лише малюсінький хвостик в 5 див. Це повністю наземні, а не деревні гризуни. Короткохвоста хутия живе в Блакитних горах, на Ямайці, і на маленькому острові Сван, у берегів Гондурасу. Це рідкі нічні растительноядние тварини, що населяють зарості серед скель.
На Ямайці місцеве населення полювало на них із собаками заради смачного м’яса.
Загути (Plagiodontia aedium й P. hylae-um) живуть у лісах на півночі острова Гаїті. Звірок схожий на більшу морську свинку з голим хвостом, яким може хапатися за галузі дерев.
Дотепер спосіб життя загути майже не відомий. Харчуються загути листами, квітами й плодами високих дерев, у кроні яких їх майже неможливо помітити.

* * *

Нутрія (Myocastor coypus) — єдиний вид роду нутрія (Myocastor). Це великий гризун з яскраво-червоними різцями й голим хвостом. На батьківщині цього гризуна називають коипу.
Природний ареал виду охоплює переважно помірний і субтропічний пояс Південної Америки. Суцільних лісів звір уникає, у гори йде не вище 1200-1400 м над рівнем моря. Живе по болотах, рікам й озерам, що заросли по берегах соковитою водною рослинністю або наземними суккулентами, якими коипу харчується. Гніздо влаштовує в дрібних норах на березі або ж у хащі рослинності над водою. У підходящих умовах чисельність нутрії досягає 2000- 2500 особин на 1 км2 угідь. У деяких місцях Чилі вона живе в незамерзаючих водоймах, берега яких узимку покриваються метровим шаром снігу.
На волі молодняк з’являється навесні й улітку, а в теплих районах також восени й узимку. За один раз самка приносить до 8 добре розвинених, видючих дитинчат. Дитини мають здатність ссати молоко матері, перебуваючи під водою. Деякі спостерігачі розповідають, що дитинчата можуть «їздити» на спині пливучої мамаши. «Увечері коипу з’являються на поверхні води, де плавають і грають, перекидаючись між собою особливими дивними звуками, що нагадують стогони або лемент пораненого й страждаючим болем людини…»- писав у минулому столітті дослідник фауни Аргентини У. Xадсон.
Останнім часом через акліматизацію людиною область поширення коипу сильно розширилася. З 20-х років нашого століття звір сильно розмножився на півдні США (після вторинного завезення). Тепер він живе також у Закавказзя й у багатьох країнах Європи. Тварина страждає в суворі зими, коли утвориться крижаний покрив, тому в більше північних районах можливо лише його напіввільне розведення. До зими всіх коипу отлавливают, а навесні випускають у водойми маткове поголів’я. У неволі нутрія швидко стає ручною. Звір масою 4 кг з’їдає за добу 1-1, 5 кг буряка й інших коренеплодів. Крім відносно коштовного хутра, у нутрії використають смачне м’ясо.