КЛАС ПРИАПУЛИДИ (PRAPULDA)

ДО класу приапулид ставиться всього два роди морських раздельнополих свободноживущих хробаків: Приапулюс (Priapulus) з п’ятьма видами й Галикриптус (Halicryptus) з одним видом. Приапулиди широко поширені в помірних зонах Світового океану й на більших глибинах в екваторіальній зоні, що донедавна давало підставу вважати їхніми біполярними формами.
Приапулиди мають вальковатое тіло довжиною до 10—15 див і гіллясту метельчатую жабру на задньому кінці тіла. Галикриптус зовсім позбавлений придатків. Органи кровообігу, а в галикриптуса й органи подиху, відсутні; подих здійснюється всією поверхнею тіла.
Шкірно-мускульний мішок у приапулид складається із двох шарів м’язів — зовнішнього, кільцевого, і внутрішнього, поздовжнього, — і оточує велику вільну порожнину тіла, що займає більше половини загального обсягу тіла. Нервова система приапулид досить примітивна. У передній частині тіла є окологлоточное нервове кільце, від якого відходить черевний нервовий тяж і підшкірне нервове сплетення. Органи почуттів відсутні.
Кишечник у приапулид прямій і наскрізний, ротове й анальний отвори розташовані на кінцях тіла.
Характерна риса приапулид — їхній спосіб життя й пов’язані з ним риси організації, які вироблялися в них, видимо, протягом довгих геологічних періодів. Приапулиди живуть у щільних піщанистих ґрунтах. У зв’язку із цим у них виробилася особлива форма пересування в них, що трохи нагадує рух дощових хробаків у ґрунті, але в набагато більш яскраво вираженій формі.
Як приапулюси, так й галикриптуси мають навколишньому ковтку сильний, збройний спрямованими назад гаками й шипами хобот, що вивертається. Раздув тіло й заклинившись у такий спосіб у ході, хробак із силою викидає вперед, що вивертається при цьому хобот, і пробиває хід. Потім, раздув хобот і заклинивши його в ґрунті, хробак за допомогою поздовжньої мускулатури підтягує тіло, щоб у наступний момент знову викинути хобот уперед. Підтягуванню тіла вперед допомагають спеціальні м’язи ретрактори, прикріплені одним кінцем до переднього відділу кишечнику, а іншим – до стінки тіла в середній його частині. Треба при цьому відзначити, що в результаті описаного способу руху в приапулид виробилися елементи радіальної симетрії в будові покривів тіла. Ряди гачків і шипиков, що покривають тіло, розташовані радіально однаковими поздовжніми рядами. Кількість цих рядів кратно 5, і ця пятилучевая симетрія передньої частини тіла виражена дуже ясно (мал. 257). Це давало підставу деяким зоологам помилк
Очевидно, ця пятилучевая симетрія — самобутня ознака й виробився самостійно й незалежно від иглокожих.
Пояснення способу руху приапулид у щільному ґрунті було б неповним, якби ми не звернули уваги на вначение в цьому процесі великої порожнини тіла і її полостной рідини, що заповнює.
Стиск кільцевої мускулатури в задній частині тіла направляє вперед токовище порожнинної рідини й обумовлює викидання хобота. Такий спосіб руху може бути названий гідравлічним, про що говорилося у введенні. Через щільність ґрунту рух приапулид дуже повільне, вони проходять не більше 1 м у годину. Разом з тим такий рух вимагає витрати великої енергії. Сила, з якої приапулюс продавлює хід у ґрунті, у кілька десятків разів перевищує вагу його власного тіла. Порожнина хвостової залози в приапулюсов повідомляється із загальною порожниною тіла, і перекачування порожнинної рідини сприяє й обміну рідини в жабре.
У задній відділ кишечнику в приапулид відкриваються видільні залози (мал. 258), що представляють собою органи типу протонефридиев.
Всі перераховані ознаки дають підставу відносити приапулид до нижчих чирв, і є тільки одна ознака, що як би суперечить цьому — наявність у них епітеліального шару, що вистилає зсередини порожнина тіла, тобто так називаного целотелия. Наявність його начебто дає підставу вважати внутрішню порожнину вторинною порожниною тіла, або целомом, що свойствен вищим чирвам і пов’язаним з ними групам. Личинка приапулид (мал. 258) не має нічого загального із трохофорой, і процес дроблення не має особливостей спірального. Все це зміцнило положення приапулид серед нижчих хробаків, хоча вони й представляють дуже різко відособлену групу. Відбитки близького до приапулидам організму виявлені в среднекембрийских відкладеннях.
Морфологічна своєрідність і мале число видів приапулид дають підставу вважати їх дуже древньою групою хробаків.
Донедавна географічне поширення приапулид уважалося біполярним (див. введення), але глибоководні дослідження показали, що приапулиди в екваторіальному поясі живуть на більших глибинах й, таким чином, не є біполярними.
Priapulus candatus — одна з масових форм фауни літоралі північних морів. Приапулиди в основному – хижаки.