СІМЕЙСТВО СВИНКОВИЕ (CAVIIDAE)

У це сімейство поєднуються зовні двоякого виду звірки: одні схожі на відомих «морських свинок», інші (мара) — іншого складу. Близько 23 видів живуть у Південній Америці, уникаючи вологих і густих лісів басейну Амазонки.
Кавии (рід Cavia) — невеликі гризуни, відомі в Європі під ім’ям морських або гвінейських свинок, а в себе на батьківщині, у Південній Америці, як апэреа, апорэа, гуи. Зрозуміло, вони нічого загального з морем і свинями не мають. Добре відомий домашній звірок, що став класичним лабораторним об’єктом і завсідником живих куточків шкіл, дитячих садів і будинків піонерів. Ця морська свинка була одомашнена в Південній Америці ще інками. Звірок вирощувався на м’ясо й заради забави. Найближчий дикий родич її – Cavia cutleri із сухих долин Анд.
Відомо багато видів диких кавий. Всі вони зовні подібні з домашніми, безхвості, але фарбування хутра одноколірна, частіше сіра, бура або коричнювата.
Хоча в самки є всього два соски, в одному калі нерідко буває до 3—4 дитинчат. Вагітність триває близько 2 місяців. Дитинчата добре розвинені, видючі, швидко ростуть і ще через 2-3 місяці самі вже здатні давати потомство. У природі звичайно 2 кали в рік, а в неволі більше. Тривалість життя для гризуна порівняно велика – до 8-10 років.
Кавии живуть невеликими співтовариствами серед трави й чагарників, де споруджують нори. Деякі види в Болівії воліють селитися більшими скупченнями. Величезні підземні «городки» у цьому випадку бувають труднопроходими для подорожанина й особливо для вершника, тому що копита коня безперервно провалюються в численні неглибокі тунелі. Кавии одного виду пристосувалися до життя у вологих болотистих районах по периферії лісів півдня Бразилії, а також Уругваю, Парагваю й Аргентини, але більш характерно їхнє перебування в сухих рівнинах з невеликими чагарниками.
Гризуни більшості видів кавий, а також близького до них моко (Kerodon rupestris) високо цінуються як дичина з винятково смачним і ніжним м’ясом.
Воно трохи нагадує м’ясо кроликів, але значно соковитіше й ніжніше. Незважаючи на те що в місцях перебування їх розводять багато великої рогатої худоби, а овець і м’яса завжди вдосталь, місцеві жителі полюють за цими звірками для готування вишуканих частувань.

* * *

Мара (Dolichotis patagonica) з роду DoHchotis — велика тварина (до 1 м), не схоже на інших гризунів. Хутро в неї сіруватий або коричнювато-бурий з білим «дзеркалом» позаду, як в оленів. У мари довгі й сильні ноги, морда трохи нагадує заячу, але з більше короткими вухами.

Більші чорні очі — у густих віях, які захищають їх від яскравого сонця й сильного вітру, що несе пісок у сухих рівнинах Патагонії. Ці тварини активні вдень. Ніч вони проводять у норах. Звичайно зустрічаються парами або невеликими групами до 10-12 особин. У норах народжуються добре розвинені дитинчата, здатні відразу ж бігати. При небезпеці дорослі завжди рятуються втечею.
Прекрасний опис очевидця Дж. Дар-рела показує звички й життєву обстановку цього звіра з Південної Америки:
«У міру того як ми наближалися до моря, пейзаж поступово мінявся. Із плоскої місцевість ставала злегка хвилястої, подекуди вітер, здерши верхній шар ґрунту, оголив жовту й іржаво-червону гальку, більші плями якої нагадували болячки на хутряній шкірі землі. Ці пустельні ділянки, очевидно, були улюбленим місцем перебування цікавих тварин – патагонських зайців, тому що саме на блискаючій гальці ми завжди знаходили їхніми парочками, а те й невеликими групами – по трьох, по чотирьох. Це були дивні істоти, які виглядали так, немов їх зліпили досить недбало. У них були тупі морди, дуже схожі на заячі, маленькі акуратні кролячі вушка й маленькі тонкі передні лапки. Але задні ноги їх були більшими й мускулистими. Найбільше залучали їхні очі – більші, чорні, блискучі, з густою бахромою вій. Схожі на мініатюрних левів із Трафальгар-сквер, зайці лежали на гальці, гріючись на сонце й поглядаючи на нас із аристократичною зарозумілістю. Вони підпускали досить близько, потім раптом їхні довгі вії томно опускалися вниз, і зайці із приголомшливою швидкістю виявлялися в сидячому положенні. Вони повертали голів й, глянувши на нас, неслися до струмливого марева обрію гігантськими пружинистими стрибками. Чорно-білі плями на їхніх задах здавалися мішенями, що віддаляються,».
Мара — досить нервова й полохлива тварина й може навіть умерти від несподіваного переляку. Харчується вона різною рослинною їжею. Видимо, звір майже ніколи не п’є, задовольняючись вологою, що втримується в жорстких травах і галузях.