СІМЕЙСТВО ДРЕВЕСНОДИКОБРАЗОВИЕ (ERETHIZONTIDAE)

У це сімейство об’єднані середні й великі гризуни, покриті короткими, гострими голками. Вони зовні подібні з дійсними дикобразами, але ніколи не мають таких сильно подовжених голок на задній частині спини. Зубов – 20. У чотири роди поєднують 23 виду. Один вид (поркупин) розповсюджений у Північній Америці; інші древеснодикобразовие (22 виду) живуть у Центральній Америці, Південній Мексиці й Південній Америці (до Аргентини). Ці гризуни живуть у лісових районах, вони добре пристосовані до деревного способу життя. Харчуються вони плодами й зеленими частинами рослин. Інтенсивність розмноження порівняно низька. Самка народжує звичайно одного дитинчати раз у рік. Новонароджені великі й добре розвинені. Тривалість життя в природі, цілком ймовірно, не менш трьох років.
Содержащиеся в неволі древеснодикобразовие легко дратуються й приходять у лють, незважаючи на ледачий у природі вдача.
Поркупин (Erethizon dorsatum) один виділений в особливий рід. Це відносно великий гризун: довжина тіла його 64-86 див, товстий хвіст до 30 див. Голова невелика, ноги короткі. Тіло покрите жовтувато-білими голками (до 30 000 в особини) із чорними або коричневими кінцями. Їх мало на нижній стороні й вони короткі на голові. Остьові волосся трохи длиннее голок.
Розповсюджений у лісових районах Північної Америки від Аляски до Мексики. Віддає перевагу сосновим й осиковим лісам. Його перебування виявляється по скупченнях овальних і бобовидних отдельностей калу у входу в лігвище, по відбитках слідів на сирій землі й по знятій (погризеної) з дерев корі. Неважко помітити й самого звіра, що повільно йде по землі або лазающего по дереву.
Іноді створюється враження, що поркупин сам вириває в себе голки. Але це не так. Голки в нього сидять (особливо в період линяння) неміцно й випадають без додатка яких-небудь зусиль. Якщо поркупин стривожений або поставлений у безвихідне положення, він повертається своїм огузком до джерела небезпеки, піднімає голки й хвіст, лякаючи цим винуватця занепокоєння, але сам не нападає. Активний він цілий рік, головним чином уночі, і серії його протяжних або «унх»-ающих звуків лунають у лісовій темряві. Улітку він прагне бути самотнім, але взимку пори-купини поселяються по нескольку особин в одному притулку, ходять по одним стежках і харчуються на тих самих деревах. Поркупин умілий древолаз і добре плаває. Улітку він воліє харчуватися трав’янистими рослинами, у тому числі водними. Восени й узимку він здирає зовнішні шари деревної кори і їсть соковиті шари під нею, що містять крохмаль і цукор. Часто по нескольку днів поркупин гризе те саме дерево (наприклад, сосну, клен або грузнув). Навесні ласує на деревах квітками й ніжними листами.
Восени або ранньою зимою наступає шлюбна пора. Самці в цей час бродять по лісі, видаючи високі, фальцетні звуки.
Після 7 місяців вагітності, у квітні — червні самка народить єдиного дитинчати — добре розвиненого, видючого й великого. Довжина тіла немовляти більше 60 див, а маса до 560 р. Через півгодини після появи на світло голки в дитинчати вже твердіють. Він з першого дня життя треба за своєю матір’ю й добре проявляє всі типові захисні реакції. На 3-5-й день він починає клацати зубами. Годівля молоком повторюється часто. При годівлі самка сідає, опираючись на стегна й хвіст. Уже в перший місяць життя дитинча поїдає небагато й твердої їжі. У неволі молочне харчування триває до 4-5 місяців і живе поркупин більше 10 років, а в природі, імовірно, менше. Головні вороги поркупина – куниця-рибалка, рись, пума.
Помітної шкоди поркупин не приносить. А невелика шкода полягає в ушкодженнях кори або навіть кільцюванні дерев, у тому числі деяких фруктових і декоративних. Виходячи зрідка на поля із зерновими культурами, він більше рослин затоптує, чим з’їдає. Поркупин може прогризть стінку намету в пошуках столового сала й усього, на чому є сліди солі або навіть поту людини. Він може гризти залишені без догляду сокирища, човнові весла, сідла.
Цепкохвостие дикобрази (Coendou me-xicanus і близько 20 зовні подібних форм) мають довжину тіла від 30 до 60 див, хвіст небагато коротше; маса від 1 до 4 кг. Довжина голок не більше 10-12 див. У деяких цепкохвостих дикобразів розвинене коротке й м’яке підшерстя. Фарбування визначається сполученням ясно-жовтих і темно-коричневих або майже чорних голок; ЖИВІТ сіруватий. Довгий чіпкий хвіст, що виконує хватальні функції «п’ятої кінцівки», покритий че-шуями й рідкими волосками. Кінець його зовсім голий.
Поширені від Мексики через Центральну Америку до Перу й Болівії в Південній Америці.
Після заходу сонця цепкохвостие дикобрази залишають свої притулки в дуплах і галузях і повільно пересуваються з гілки на гілку в пошуках їжі. Харчуються вони всілякими плодами, горіхами й молодими пагонами. Один раз у рік у період з лютого по червень самка приносить одного, рідше двох дитинчати- Немовля добре розвинене й відносно великий (його маса 300-430 м, що становить більше третини маси самки). Тільки що зроблені на світло молоді дикобрази покриті високим гарним хутром, а на спині в них уже сформовані невеликі голки. Цепкохвостие дикобрази мають специфічний сильний захід, що вдобавок до голок робить його «несмачним» для хижаків. Зрідка спускаються на землю для водопою. По землі ходять легко, але повільно. Добре живуть у неволі й приручаються.
Гірський дикобраз (Echinoprocta rufes-cens — єдиний вид роду) зовні подібний з поркупином. Довжина тіла біля напівметра, хвіст не чіпкий, короткий (близько 15 див) і покритий голками. Голки на тілі від 5 до 10 див, особливо розвинені в задній частині спини. Навіть вуха в цього звіра колючі. Фарбування голови й шиї його майже біла, інша частина тіла строката, чорно-біла. Довгі чорні вуси й біла смужка на носі прикрашають звіра. Різці жовтого цвіту. Чотирипалі лабети збройні довгими пазурами.
Гірський дикобраз живе в лісах по схилах Анд у верхів’ях басейну Амазонки й у межах Перу й Колумбії, зустрічається на висоті від 600 до 1200 м над рівнем моря. Уперше цей звір був пійманий й описаний в 1860 р., але потім його ніхто не бачив до 1920 р. Спосіб життя його майже не вивчений, тому що місця перебування важкодоступні й малонаселени. Харчується плодами й молодими пагонами дерев.