СІМЕЙСТВО ЛІНИВЦІ (BRADYPODIDAE)

Лінивці — чисто деревні тварини, що харчуються листами й проводять всім життям на деревах у підвішеному положенні спиною вниз. У зв’язку із цим 3 пальці на задні й 2 або 3 пальці на передніх лабетах разом з потужними вигнутими пазурами утворять як би гачки, за допомогою яких тварини висять або повільно рухаються. На противагу всім прочим звірам їхня вовна має ворс, спрямований не до черева, а до хребта, так що дощова вода легко скачується з тіла. Єдиний спосіб самозахисту цих необразливих тварин – залишатися непоміченими, із чим і зв’язана їхня крайня повільність. Серед листя дерев у дощовому тропічному лісі ці тварини дійсно зовсім непомітні, чому сприяє зеленуватий відтінок їх довгої грубої вовни. Це зелене фарбування сіро-коричневої вовни залежить від синьо-зелених мікроскопічних водоростей (Trichophilus й Cyanoderma), що поселяються в поздовжніх і поперечних борозенках волось лінивців. На тілі цих тварин майже все життя проводить ще один співмешканець – особливий вид
Внутрішні органи лінивця у зв’язку з постійним положенням тварини спиною вниз також розташовані незвичайно для ссавців. Печінка повернена до спини, прикрита шлунком і не стикається із черевною стінкою; селезінка й підшлункова залоза лежать не ліворуч, а праворуч. Сечовий міхур дуже великої й майже стикається з діафрагмою, трахея робить два вигини й т.д.
Харчуються лінивці листами, молодими пагонами, квітками й плодами дерев, які обривають твердою, покритою ороговілою шкірою губами. У виняткових випадках, коли немає корму, лінивці переходять на сусідні дерева по землі. Але на землі вони зовсім безпомічні. Лежачи з витягнутими в сторони кінцівками, вони шукають, за що можна зачепитися пазурами, і із працею пересуваються на кілька метрів.
Лінивці сплять по 15 годин на добу, іноді збираючись по нескольку тварин разом у розвилці галузей, і тоді вони дивно нагадують оберемок сіна. Подих і кровообіг у них дуже вповільнене, а температура тіла може опускатися до 24—33°. Испражняются вони дуже рідко, приблизно раз у тиждень, звичайно після дощу, і для цього групою спускаються до підстави дерева. Лінивці стійкі до голоду й переносять такі травми, від яких інші звірі гинуть.
Незважаючи на те що на лінивців інтенсивно полюють, тому що їхнє м’ясо по смаку нагадує баранину, шкіра використається для покриття сідел, а вигнуті пазурі — для намист, — ці малопомітні тварини збереглися в багатьох місцях Південної й Центральної Америки там, де інші ссавці давно винищені. Рідкий ошейниковий лінивець узятий під охорону.
Сучасні лінивці об’єднані в 2 роди з 5 видами, поширені в лісах Центральної й Південної Америки.
Два види двопалих лінивців (Choloepus didactylus й Ch. hoffmanni) дуже близькі й мають подібні ареали, населяючи Північну Бразилію, Болівію, Еквадор, Гвіану, Венесуелу, Панаму й Нікарагуа.
Двопалий лінивець Гофмана зустрічається рідше, ніж перший вид — унау, і характеризується тим, що в нього 6 шийних хребців. Унау має 7 шийних хребців, але в нього 24-25 грудних хребців, тобто найвища кількість серед всіх ссавців. Довжина тіла двопалих лінивців 60-64 див, хвіст майже не розвинений, маса близько 9 кг. На передніх кінцівках 2 пальці, на задніх-3; пальці збройні серповидно вигнутими пазурами, і їхня довжина до 7, 5 див. Підошви лабетів голі, сильно ороговілі. У беземалевих коричневих зубів постійний ріст. Перший зуб у кожній половині щелепи подовжений, клико-подобний, особливо в самців. Тверда, від сіро-коричневої до бежевої вовна з густим підшерстям, на спині більше темна й довга (до 15 див). Мордочка гола, кирпата. Очі маленькі, темні, з коричневої радужницей. Маленькі вуха звичайно сховані у вовні.
Двопалі лінивці харчуються листами, квітками й плодами дерев, а в неволі швидко звикають до змішаної рослинної їжі (овочі, салат), охоче їдять варені яйця.
Спарювання й пологи відбуваються на деревах. Одне дитинча може народитися в будь-який час року. Вагітність самки триває 5-6 місяців. При пологах самка повисає на передніх лабетах, і добре розвите, видюче немовля, чіпляючись пазурами за вовну, сам добирається до соска матері. Мати перекушує пуповину, облизує дитинчати й тільки після цього знову повисає задніми лабетами на гілці. Перші 4 місяці дитинча висить на тілі матері, і вона майже не рухається. Однак приблизно через 2, 5 місяці він починає поїдати листи, тримаючись за матір. На сусідню гілку дитинча переходить у дев’ятимісячному віці. Розмірів дорослих він досягає в 2, 5 роки. Відомі випадки розмноження двопалих лінивців у неволі.
Трипалий лінивець, або аи (Bradypus tridactylus), має три пальці з довгими пазурами на передніх і задніх ногах. Кінцівки тонкі, дуже довгі.
Підошви лабетів, крім маленької овальної мозолі, покриті волоссями. Кликоподобних зубів немає. Довжина тіла 50—60 див, хвоста —6, 5—7 див, маса —4—5 кг. Має 9 шийних хребців, тобто найбільше, що відомо в ссавців. У зв’язку із цим у нього винятково більша рухливість голови, і він може повертати її, подібно совам, на 180°. Голова маленька, кругла, із приплющеною мордочкою, схованими у вовні вухами й маленьким ротом. Тверда вовна на зашийку подовжена. Фарбування сіро-коричнева, із чітким спинним ременем. У цього лінивця багатокамерний шлунок, розділений на праву й ліву половини. Ліва половина має три камери. У першу, наиболеее об’ємисту з них попадає їжа зі стравоходу. У правої, подковообразно вигнутої – дві камери, одна йз яких зветься пепсинового шлунка, а інша має ороговілі стінки й сильну мускулатуру й називається мускулистим або жувальним шлунком. Шлях харчової грудки по шлунку не вивчений. Кишечник дуже короткий, сліпа кишка слабко розвинена.
Аи розповсюджений від Гондурасу до Північної Аргентини; поселяється він на узліссях лісу й по берегах рік там, де росте церкопия ( Cercopia lyratiloba), харчується листами, квітками й плодами тільки цього дерева. Після 6 місяців вагітності а-и приносить одного дитинчати. Своя назва а-и одержав за двусложний лемент, що часто можна чути в березні – квітні під час спарювання. При невдоволенні цей лінивець голосно сопе. Перелякане дитинча видає деренчливу горлівку звук.
Ошейниковий лінивець (В. torquatus), що живе в Північно-Західній Бразилії й Перу, відрізняється тим, що в нього замість ременя на спині є чорний перев’яз на потилиці й плечах.
Капюшонний лінивець (В. cuculliger), що населяє лісу Гвіани й Болівії, має на голові й плечах подовжені волосся.