СІМЕЙСТВО ПРИГУНЧИКОВИЕ (MACROSCELIDIDAE)

Зовнішній вигляд звірків характерний і відрізняється від всіх інших комахоїдних. Довжина тіла від 10-12 до 30-32 див. Хвіст такої ж довжини, небагато коротше або длиннее тіла; він покритий короткими волосками, без пензлика на кінці. Ніс у вигляді довгого дуже рухливого (гнучкого) хоботка. В активному стані своїм хоботком звірки постійно зондують поверхню й щілини. Над підставою хоботка виступають пучки довгих вибрисс. Очі більші, яких немає в інших комахоїдних. У багатьох вони оточені широким білим кільцем і здаються ще більше. Вушні раковини теж більші, слабоопушенние, що виступають над рівнем густого хутра. Задні ноги з 4 або 5 пальцями значно длиннее передніх. У спокійному стані звірок повільно пересувається, опираючись на всі кінцівки, але переляканий стрімко мчиться, опираючись тільки на пальці задніх ніг і балансуючи витягнутим назад хвостом, подібно кенгуру або тушканчикам. Зубов – від 42 до 36 (у більшості видів 40). Череп з добре розвиненими скуловими дугами й ве
Пригунчики особливо рясні й різноманітні в гірських і пустельних ландшафтах Південної й Східної Африки. Ніч і пекучий полудень вони проводять у притулках: у нішах між каменями, у норах гризунів або в улаштованих самими простих і неглибоких норах. По ранках пригунчики гріються на сонце, розпушивши при цьому своє хутро й прикривши ока. Після нагрівання вони приступають до пошуків їжі, що складає переважно з комах. Дрібні пригунчики харчуються звичайно мурахами й термітами, а великі – жуками й прямокрилими. Знайшовши видобуток, вони спритно втягують неї в рот своєю довгою й гнучкою мовою. При нагоді поїдають й ягоди. Пригунчики багатьох видів ніколи не п’ють.
Самка народжує одного або двох дуже великих і відмінно розвинених малят, покритих хутром і видючих. Через кілька годин після появи на світло вони вже можуть бігати. Однак при небезпеці дитинча предпочитает не сам тікати, а причіпляється до соска матері, і вона несе його в безпечне місце. Вигодовування дитинчат молоком триває недовго. І дозрівання наступає швидко: у віці двох-трьох місяців молоді вже самі починають розмножуватися. Пригунчики добре живуть у неволі. Піймані дорослими, вони благополучно жили ще по 3-4 роки, хоча в природі їх «вік» рідко перевищує 1-1, 5 року. Цих досить рухливих і шустрих звірків ловлять багато хижаків – звірі, птахи й змії. Великі види добуваються й мисливцями заради смачного м’яса.
Пригунчиковие різко відрізняються по багатьом деталям будови й способу життя від всіх інших комахоїдних. Особливо привертає увагу їх сильно розвитий головний мозок, зір і слух. У недавній ревізії різних груп примітивних звірів С. Б. Макдоувелл (1958) показав, що пригунчиковие мають більше споріднення з тупайями, чим з будь-якими комахоїдними. Колись тупайи теж ставилися до загону комахоїдних. Але в новітніх систематичних зведеннях їх стали відносити до загону приматів. Тепер ставиться питання: не до чи приматів варто відносити й сімейство пригунчи-кових?
Із приматами, принаймні нижчими з них — тупайями й лемурами, пригунчикових ріднить не тільки сильно розвитий головний мозок, вилицюватий череп, помірковано зменшене число зубів, але й біологія розмноження: народження тільки одного або двох видючих дитинчат, манера дитинчати причіплятися до соска матері у випадку небезпеки, що грозить. У деяких пригунчиков у крові були виявлені плазмодії малярії – хвороби приматів, включаючи людини.
Короткоухий пригунчик (Macroscelides probescideuj) — один із представників дрібних видів: довжина його тіла 10—12 смг хвоста —10—14 див. Високе й м’яке хутро зверху піщано-коричнюватий з різними відтінками. Світлих кілець навколо очей немає. Низ сірувато-білий. Вуха менше, ніж в інших видів, але добре розвинені.
У самки 3 пари сосків. Звірок живе в поросших чагарниками піщаних і кам’янистих пустелях Південної Африки, від Капской провінції до Бечуаналенду й Дамараленда. Частіше інших пригунчиков риє власні нори під кущами. Звичайно живе парами. Дитинчата з’являються в період із серпня по листопад.
Коротконосий слоник (Elephantulus bra-chyrhynchus) теж дрібний. Коротке й м’яке хутро його коричнювато-червонуватий зверху й світлий знизу. Зубов -42 (найбільше число серед всіх видів сімейства). На череві 2 пари сосків. Розповсюджений від Конго й Кенії до Південно-Західної Африки, Трансваалю й Мозамбіку. Живе не тільки в чагарникових пустелях і савані, але також у сухих лісах з негустим підліском. Ховається в норах гризунів або серед каменів. За винятком періоду розмноження живе пустельником. Дитинчати буває звичайно 2, рідше 1 (із січня по квітень і вдруге – з липня до листопада).
Североафриканский слоник (Е. roseti) — єдиний із пригунчикових, що розповсюджений до півночі від Сахари — у Марокко, Алжирі й Тунісі.
Рудий слоник (Е. rufescens) знайдений зі збудниками малярії в крові. Пізніше став використатися як лабораторна тварина при вивченні цієї хвороби.
Лісові пригунчики (рід Petrodromus)— кілька видів (від 5 до 10, судячи з різних зведень), небагато крупніше слоників: довжина тіла й хвоста близько 20 див.
Фарбування хутра їх дуже гарна — ясно-коричнева з жовтогарячим або жовтим відтінком. Населяють вони Середню й Південну Африку (від Конго й Кенії) до Південно-Західної Африки й країни зулусів. Зустрічаються частіше серед лісових заростей й у скелях. Уночі вкриваються в норах, що пустують, гризунів або в термітниках. Харчуються різними комахами, але предпочитают термітів. Голос лісових пригунчиков схожий на звуки цвіркунів. Що розмножуються попадаються в різну пору року. Самка народжує звичайно одного дитинчати. Місцеві жителі полюють на лісових пригунчиков заради м’яса.
Червоно-руді пригунчики (рід Rhynchocyon, 5 — 10 видів) — самі великі із пригунчикових: довжина тіла до 30 — 32 див; хвіст такої ж довжини або небагато коротше. Фарбування різноманітна, але звичайно яскрава, темно-коричневою або руда, з білою й жовтою плямами. У пригунчиков деяких видів хвіст білий. Нерідко зустрічаються меланисти. Червоно-руді пригунчики поширені в Конго, Кенії, Танзанії, Замбії, Малаві й Мозамбіку. Вони вкриваються серед деревних корінь або під труском. Активними вони бувають у денні годинники. Вони дуже рухливі, безперервно діють своїм хоботком, ворушать вусами, час від часу тихо попискивают. Крім комах і молюсків, поїдають також дрібних хребетних: жаб, ящірок, гризунів. Нерідко розоряють гнізда птахів і з’їдають яйця або пташенят. Місцеві жителі люблять м’ясо цих великих пригунчиков і ретельно полюють за ними.