СІМЕЙСТВО НАМБАТИ, АБО СУМЧАСТІ МУРАВЬЕДИ (MYRMECOBIIDAE)

Намбати, цли сумчасті муравьеди, походять від хижих сумчасті сімейства Dasyuridae. Вони були вперше описані в 1836 р. зоологом Уотерхаузом. Намбати зустрічаються на західній і східній окраїнах Центральної австралійської пустелі. На початку колонізації Австралії вони були досить широко поширені в Західній і Південній Австралії. У західних звірків спина покрита чорними смужками, а в східних нам-батов більше однотонне фарбування.
Намбат — звірок завбільшки з більшого пацюка, із широким тілом, сплощеними головою й хрестцем, гострою мордою й пухнатим, як у білки, хвостом. Досить повільний, він все-таки може бігати й навіть пересуватися стрибками.

У намбата циліндрична мова довжиною близько 10 див й 50—52 зуба, уважаючи додаткові корінні. Ці численні зуби відзначені рисами вторинного «виродження», що пов’язане з дуже спеціалізованим режимом харчування звірка.
Самка намбата помітно менше самця. Ніяких слідів сумки в неї немає; є тільки молочне поле, облямоване по краї кучерявенькою вовною. Сосків 4, дитинчати звичайно теж 4.
Їжа намбата складається майже винятково з термітів. В 1942 р. відомий знавець австралійських тварин Д. Флей перевіз літаком молоду самку намбата з Південно-Західної Австралії у свій заповідник Хилсвилл. Флей пропонував своєї «мисс Намбат» дуже різноманітну їжу: мурах декількох видів, мурашині яйця, борошняних хробаків, жуків, клопів, дощових хробаків, сирі яйця, мед, варення, хліб, молоко й, звичайно, термітів. Звірок у всіх випадках предпочитал термітів, хоча їв і багато чого іншого. Спостереження Флея уточнили особливості харчування намбата.
Намбат розшукує деревину, уражену термітами, за допомогою свого надзвичайно гострого нюху. Добре лазая, він може добувати термітів і на деревах. Блискавичними рухами намбат дістає термітів по однією своєю тонкою й гнучкою мовою, згинаючи його під усілякими кутами, щоб дістати комах зі звивистих ходів. Пазурами передніх лабетів він розламує гнилу деревину й розкидає уламки мордою. Якщо потрібно, він переносить шматочки дерева в роті, щоб покласти їх більш зручно. Для пережовування їжі зуби він використає мало. Більшість термітів, позбавлених твердих часток, намбат ковтає цілком. Терміт-солдат з їхніми потужними щелепами він злегка пережовує, перед тим як проковтнути. Як і багато інші сумчасті, намбат з такою жадібністю накидається на їжу, що не обертає при цьому уваги ні на що інше: його можна в цей час торкати й навіть взяти на руки, і він не перерве свого заняття. Якщо перешкодити йому під час їжі, він видає звук, схожий на звук хекання, щось начебто глибокого вдиху.
Коли намбат ситий, він відпочиває в дуплі поваленого дерева, що вибирає для житла. Свій притулок він ретельно встеляє сухими листами й травою. Всю ніч він проводить у своєму лігвищі в глибокому сні, схожому на анабіоз.
У цей час ці боязкі й беззахисні звірки стали такими рідкими, що вони зникнуть у самому недалекому майбутньому, якщо не прийняти для їхнього захисту спеціальних мір. Причин скорочення чисельності намбатов багато. До появи європейців їх єдиним серйозним ворогом були динго. Після початку колонізації на південний захід Австралії були завезені й випущені лисиці, які широко розселилися й у багатьох місцевостях повністю знищили намбата. Крім того, згубної виявилася звичка намбатов проводити сутінки й ночі в дупластому труску. Відоме багато випадків, коли фермери й лісоруби, використовуючи трусок як дрова, мимоволі спалювали цих звірків, нездатних у короткий час опам’ятатися від свого глибокого сну.