ПОХОДЖЕННЯ ССАВЦІВ

Предками ссавців, безсумнівно, були древні палеозойські рептилії, що ще не втратили деяких чорт будови амфібій: шкірні залози, розташування зчленувань у кінцівках (між гомілкою й предплюсной і між передпліччям і зап’ястям) і, бути може, подвійний потиличний мищелок. Такий предковой групою вважають підклас звіроподібних (Theromorpha).
Особливо близький до ссавців один із загонів цього підкласу — загін зверозубих (Theriodontia), у представників якого зуби були диференційовані на ті ж категорії, що й у ссавців, тобто на різці, ікла й корінні, і сиділи вони в альвеолах. Було вторинне кісткове піднебіння – ознака досить характерний для ссавців. Квадратна кістка й сочленовная кістка нижньої щелепи були сильно зменшені. При цьому сочленовная кістка не була прирощена до нижньої щелепи. Зубна кістка, навпаки, була дуже великою. Тут варто врахувати, що в ссавців нижня щелепа складається тільки із зубної кістки, а сочленовная кістка перетворена в одну зі слухових кісточок – молоточек.
Такі відомі вищі зверозубие, як иностранцевия (з пермських відкладень на Північній Двіні) і циногнатус (із тріасових відкладень Південної Африки), не могли бути предками звірів, тому що були високоспециализированними й при цьому великими (2—3 м довжиною) тваринами. Малі розміри найдавніших ссавців дають підставу шукати предків звірів серед більше примітивних і дрібних зверозубих. Щодо цього становить інтерес иктидозавр (з верхнього тріасу Південної Африки). Це була тварина розміром з пацюка, кістяк якого дивно подібний з таким ссавців; тільки нижня щелепа в нього складалася з декількох костей. Очевидно, від таких дрібних зверозубих і відбулися ссавці.
Зверозубие проіснували недовгий час, лише до верхнього тріасу.
Знахідки найдавніших ссавців присвячені до юрських відкладень. Це були різноманітні й у ряді випадків високоспециализированние тварини; отже , виникнення ссавців треба віднести до більше раннього часу – до тріасу. З кінця цього періоду й до першої половини третинного часу існували так називані многобугорчатие. Це були дрібні, розміром з пацюка, звірки, і тільки деякі досягали розмірів бабака. Своя назва вони одержали у зв’язку з наявністю на кутніх зубах численних горбків. Іклів у них не було, а різці розвивалися, навпаки, дуже сильно.
Многобугорчатие представляли спеціалізованих растительноядних звірів, і їх не можна вважати прямими предками наступних груп ссавців. Лише приблизно допускають, що найбільш ранні форми могли дати початок однопрохідним. Підставою для такого припущення служить подібність будови їхніх зубів із зубами зародка качкодзьоба.
У відкладеннях із середини юри й до крейди виявляються різноманітні трехбугорчатие, що відкрили справжню історію класу ссавців. Зубна система в них менш спеціалізована, чим у многобугорчатих; зубний ряд суцільної.
Це були дрібні звірки, близькі до комахоїдного; харчувалися вони частиною тваринної, частиною рослинною їжею. Трехбугорчатие, зокрема пантотерии, – найбільш імовірні предки сумчастих і плацентарних.
Сумчасті з’явилися, видимо, на початку крейдового періоду. Однак перші викопні залишки їх відомі з верхнемелових відкладень Північної Америки. Це були дрібні звірки типу опосумів з горбково-ріжучими корінними й великими іклами. У відкладеннях нижнетретичного часу вони відомі й у Євразії. Таким чином, батьківщиною сумчастих варто вважати північна півкуля. Однак ще до кінця третинного часу вони були витиснуті більше високоорганізованими плацентарними ссавцями й у цей час збереглися тільки в Австралії, Новій Гвінеї, Тасманії, Південній Америці, тобто в південній півкулі, і лише почасти в Північній Америці (1 вид) і на острові Сулавеси (1 вид). Тільки в Австралії, куди із плацентарних проникнули лише рукокрилие й мишевидние гризуни, сумчасті далечіні велика розмаїтість форм звірів, пристосованих до існування в досить різній життєвій обстановці.
Вищі, плацентарні ссавці, як і сумчасті, відбулися від тр-горбкуватих на початку крейдового періоду й розвивалися самостійно, паралельно із сумчастими. Перші викопні залишки, относимие до комахоїдних, відомі з верхнемелових відкладень Монголії. Плацентарні утворили 31 загін, з яких 17 поширені в цей час, а 14 повністю вимерли.
Найдавнішим загоном, що дав, очевидно, початок всім іншим загонам, будуть комахоїдні, відомі з позд-немелових відкладень. Це були дрібні звірки, ведшие частиною наземний, частиною деревний спосіб життя. Поступове пристосування деяких деревних комахоїдних спочатку до планування, а потім і до польоту поклало початок загону рукокрилих. Збільшення плотолюбності й перехід на харчування усе більшими тваринами послужили передумовою для формування на початку третинного часу загону древніх хижаків, або креодонтів. Але вже в олігоцені, коли повільного травоїдного початку третинного часу замінили більше рухливі форми, креодонти були витиснуті новими спеціалізованими хижаками типу сучасних (Carnivora). В олігоцені вже існували предковие групи вівер, куниць, собак, кішок. У міоцені й пліоцені були звичайні оригінальні саблезубие кішки з величезними вигнутими іклами.
Дуже рано, на грані між эоценом й олігоценом, хижаки розділилися на дві нерівноцінні по достатку видів галузі: більшу — наземних хижаків і меншу — ластоногих.
Від древніх хижаків — креодонтів, що перейшли на харчування рослинністю, на самому початку третинного часу (у палеоцені) виникли первинні копитні, або кондилятри. Це були порівняно дрібні (розміром від куниці до вовка) всеїдні тварини з помірковано довгими іклами, горбкуватими кутніми зубами, з п’ятипалими кінцівками, у яких середній палець був розвинений сильніше інших, а перший і п’ятий пальці ослаблені. Від кондилятр виникли дві галузі сучасних копитних: непарнокопиті й парнокопитние. В эоцене виникли хоботні (коріння їхнього походження невідомі). Також неясне походження й китоподібних. Від древніх комахоїдних беруть початок гризуни, неполнозубие, трубкозубие й примати.
Найбільш древні викопні мавпи знайдені в палеоцені. Деревні мавпи нижнього олігоцену (проплиопитекуси) дали початок гібонам і великим мавпам з міоцену Індії (рамапитекусам), близьким до антропоидам. Залишки людиноподібних мавп (орангутана, горили, шимпанзе) відомі із пліоценових відкладень Африки, Індії, Китаю. Деякі з них (наприклад, австралопітек, плезиан-тропус і парантропус) по будові стояли близько до людини, і якась галузь їх дала початок всім його сучасним расам.
Варто підкреслити більшу самостійність двох основних галузей у філогенії ссавців. До однієї з них ставляться тільки види однопрохідних (качкодзьоб, єхидна й проехидна). Ця галузь бере початок від згадуваних раніше многобугорчатих і ніколи не мала великого розвитку. До іншої галузі, коріннями йде до трехбугорчатим, ставляться всі інші ссавці (сумчасті й плацентарні).
Сучасне подання про систему ссавців виглядає так:
Клас Ссавці (Mammalia)
Підклас Первозвери (Prototheria)
Загін Однопрохідні (Monotremata)
Підклас Дійсні звірі (Theria)
Инфракласс Нижчі звірі (Metatheria)
Загін Сумчасті (Marsupialia)
Инфракласс Вищі звірі (Eutherid)
17 загонів сучасних й
14 загонів вимерлих.