ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ССАВЦІВ

Значення ссавців у житті людського суспільства досить різноманітно. Це визначається, з одного боку, достатком і розмаїтістю видів звірів, з інш-розмаїтістю господарської діяльності людини. У цілому клас ссавців представляє величезне природне багатство, що заслуговує дбайливого відношення. У цей час це досить актуально, тому що за попередні сторіччя вже повністю винищено більше 100 видів. Серед винищених тварин такі унікальні, як морська корова, бик тур, дикий кінь тарпан й ін.
Зараз у багатьох країнах учені зайняті важливою проблемою — збереженням і збільшенням чисельності рідких тварин, зі ссавців — у першу чергу деяких видів китів і тюленів, білого ведмедя, азіатський лев, азіатського носорога, коня Пржевальська, кулана, горала, дикого плямистого оленя й інших.
Досвід показує, що при належній постановці справи відновлення чисельності видів цілком реально. Досить згадати чудові результати, яких удалося домогтися при відновленні поголів’я сагайдака, лося, соболі.
Особливе значення охорона корисних видів звірів придбала після прийняття Закону про охорону природи в РСФСР й аналогічних законів, прийнятих в інших республіках Радянського Союзу. Закон про охорону природи передбачає необхідність охорони й регулювання використання корисних диких тварин як ресурсів мисливського господарства, як об’єктів можливого одомашнювання. Закон передбачає охорону рідких і зникаючих видів тварин як коштовних пам’ятників природи.
Підсумкова оцінка значення ряду видів іноді натрапляє на труднощі, пов’язані з , тим, що той самий вид у різній природній і господарській обстановці відіграє різну роль. Багато видів дрібних гризунів шкідливі для польових культур. Місцями вони заважають лісонасадженню. Разом з тим ними харчуються хутрові хижаки, хутро яких представляє більшу товарну цінність. Лісові мишевидние гризуни становлять основу кормового благополуччя для таких коштовних звірів, як, наприклад, соболь, куниця, норка, колонок. Але у відомій ситуації вони становлять небезпеку для здоров’я людини як хоронителі інфекцій і про-кормители кліщів – передавачів хвороб. Лисиця небажана біля птахоферм і на території мисливських господарств, де розводять фазанів або інших птахів – об’єктів полювання. Цей же вид у тайговій смузі ніякої реальної шкоди не приносить й являє більшу цінність як хутровий звір.
Поблизу посівів, безсумнівно, шкідливі ховрашки й полівки. Вони шкодять посівам на різних стадіях виростання їх: поїдають висіяні насіння, псують сходи, знищують насіння дозрілих рослин. Місцями гризуни шкодять трав’яному покриву на пасовищах. Бувають випадки знищення в травостої більше 50 % самих коштовних рослин, наприклад злаків і бобових.
Деякі гризуни (більша піщанка й ін.) заважають піскозакріплювальним роботам, тому що розтаскують забиті в землю насіння чагарників і деревних рослин.
Слепиши, цокори, місцями водяні полівки й кроти, викидаючи при спорудженні нір землю на поверхню, утрудняють сінокосіння.
Деякі ссавці, в основному гризуни, мають істотне епідемічне значення, тому що є хоронителями й передавачами небезпечних для людини хвороб. Крім того, вони служать лрокормителями кліщів і деяких комах, що поширюють ці захворювання, називані антропозоонозними. Бабаки, ховрашки, піщанки, пацюки – бацилоносії й розповсюджувачі страшного захворювання людей – чуми. Чумні палички передаються людині при безпосередньому контакті або через, що харчується на хворих звірках бліх. Микробоноси-телями туляремії серед ссавців служать переважно гризуни, у першу чергу водяна полівка, звичайна полівка, будинкова миша, ховрашки, зайці. Збудник передається людині через кровососущих комах, кліщів, через воду або при безпосередньому контакті із хворим звірком, наприклад при знятті з його шкурки. При епізоотіях пасовищних сипнотифозних лихоманок збудники (риккетсии) передаються від хворих гризунів кліщами. При вірусних енцефалітах (важка поразка центральної нервової системи) збудників від хворих звірків також передають кліщі.
Із гризунами — шкідниками сільського господарства або небезпечними в епідемічному відношенні — ведеться планомірна боротьба.
Диких ссавців добувають для одержання різноманітних продуктів, а також ведуть на них спортивне полювання, що дотепер не втратила значення.
По промислі диких звірів СРСР посідає перше місце у світі. Приблизно з 350 видів, властивих нашій фауні, близько 150 потенційно можуть бути об’єктами полювання. Такі види є у всіх загонах, крім рукокрилих і непарнокопитих. Найбільше їх серед хижаків (близько 40 видів) і гризунів (близько 30 видів); найменше серед комахоїдних (5 видів). Для одержання хутра й хутряної сировини добувають більше 50 видів, але основну масу промислу становлять усього близько 20 видів. Найбільше значення мають білка, соболь й ондатра. Часткове значення кожного із цих видів у загальній вартості всього хутра приблизно 15%. На другому місці коштують лисиця, песець і ховрашки (всі їхні види) – приблизно по 10%. Далі йдуть кріт (всі види), водяна полівка, куниця (2 види) – приблизно по 5%. Часткове значення інших видів дорівнює 1-2%, а часто й того менш.
Наведені дані характеризують середнє значення видів за останнім часом.
У зв’язку з різкими змінами чисельності ряду з них у конкретні роки питоме значення їх може бути трохи іншим. Особливо це характерно для білки, ондатри, зайців.
Реальне практичне значення має також промисел копитних, при видобутку яких використаються м’ясо й шкіра, а в деякі й інші продукти. Практично повсюдно в лісосмузі добувають лося. У Нижнє Поволжя й у Казахстані існує регулярний проми
сіл сагайдака. Місцями добувають північного оленя, мазала, козулю, кабаргу, кабана. Добування коштовних хутрових (наприклад, соболі) і копитних звірів (наприклад, лося, сагайдака) ретельно регулюється й здійснюється тільки після видачі спеціальних дозволів. Промисел масових видів, особливо шкідливих у тім або іншому відношенні (наприклад, ховрашків), заохочується.
У Радянському Союзі мисливський промисел проводиться на науковій основі й передбачає не тільки добування звірів, але і їхню охорону й розведення. Уже проведена значні робота зі збагачення фауни відновленням вітчизняних й акліматизацією нових видів.
Дуже більших успіхів удалося домогтися у відновленні поголів’я одного з найцінніших хутрових звірів — соболя. Це було досягнуто багаторічною забороною видобутку, ретельною охороною й штучним розселенням. У цей час чисельність соболі вище, ніж вона була сто років тому. Значно збільшилася чисельність лісової куниці. Енергійно ведеться реакклиматизация річкового бобра шляхом штучного його розселення. Він живе тепер в 50 областях, краях й АРСР РСФСР, у Білорусії й у ряді областей України. Місцями вже початий вибірковий промисел бобра на шкурку. Чудові результати отримані при відновленні чисельності лося й сагайдака.
Проведено штучне переселення деяких вітчизняних видів хутрових звірів у нові райони, куди вони самостійно не могли розселитися. Так, соболь оселений у лісах Тянь-Шаню, далекосхідна енотовидная собака – у Європейській частині СРСР, білка – у лісах Кавказу, Криму й Тянь-Шаню, заєць-русак – у степах Сибіру, хохуля – у водоймах Західного Сибіру, плямистий олень – у деяких областях Європейської частини СРСР, тут же місцями оселений кабан.
Одночасно були поставлені досвіди акліматизації в СРСР хутрових видів з інших країн. Найбільший ефект був отриманий при розселенні північноамериканського напівводного гризуна ондатри, розповсюдженої тепер у басейнах всіх великих рік нашої країни. Ондатра стала найважливішим у СРСР хутровим видом. Місцями в Сибіру й на Далекому Сході успішно акліматизувалася коштовна американська норка, видобуток якої має істотне промислове значення. У Закавказзя ведеться видобуток акліматизованих там північноамериканського єнота-полоскуна й південноамериканського напівводного гризуна нутрії.
Акліматизація чужоземних видів звірів проводилася й в інших країнах. Так, у Західній Європі широко розселена лань, місцями розповсюджена корсиканський муфлон й ондатра. В Англії була акліматизована сіра американська білка, що незабаром довелося винищувати, тому що вона виявилася шкідливою. У Північну Америку завезені заєць-русак, кабан, шляхетний олень, плямистий олень, індійські олені замбар й аксис, індійська антилопа нильгау. Були випадки пагона з ферм разводимих там муфлонів, африканських антилоп гну й зебр. Місцями ці види тепер існують у природній обстановці.
Близько 20 видів звірів (частіше навмисно, рідше випадково) завезено в Нову Зеландію, де місцевих ссавців практично немає. Навмисне акліматизовані 3 види австралійських сумчастих (чернохвостий кенгуру й 2 види кузу), шляхетний олень, американський олень вапити, лань, індійський олень зам-бар, американський белохвостий олень, американський лось, гімалайський козел тар, сарна, тхір, горностай, пещення, кролик, заєць-русак, їжак. Випадково завезені будинкова миша й 2 види пацюків. Загальний вигляд новозеландської фауни після акліматизації звірів і птахів (24 виду) і здичавіння деяких свійських тварин, наприклад свиней, змінився до невпізнанності.
Відомі випадки, коли завезення й акліматизація звірів приносили не користь, а шкода. Так, наприклад, обстоит справа з акліматизацією європейського кролика в Австралії, де він виявився страшним шкідником сільського, головним чином пасовищного, господарства. Кролика не могли винищити завезені й акліматизовані хижаки (лисиці, тхори) і навіть поширення серед кроликів особливо небезпечної для них хвороби – миксоматоза.
Приручення й одомашнювання ссавців, почате в далекій давнині, триває й зараз, хоча види звірів перебувають на різному ступені одомашнювання й приручення. Повністю одомашненими треба вважати ті види, які добре підкоряються людині й вільно розмножуються в неволі. Такі, наприклад, собака, кінь, рогата худоба й багато хто інші. Однак буває й так, коли зазначені дві умови не збігаються. Тисячоріччя назад були приручені слони, що слухняно виконують різноманітні роботи. Але в неволі слони практично не розмножуються. Леви й тигри добре розмножуються в неволі, але не приручаються до людини й не можуть уважатися одомашненими тваринами.
У малій мері одомашнені деякі хутрові звірі, хоча в клітинах вони успішно розмножуються. Такі песці, лисиці, норки, соболі й деякі інші. В умовах повної волі їх, у відмінність, наприклад, від собак, кішок, містити не можна.
Хутрове звірівництво виникло менш ста років тому, і число видів, разводимих у неволі, продовжує збільшуватися. Порівняно недавно стали розводити норок і шиншилл. Однак у результаті спрямованого підбора й добору, знаючи закони спадкування ознак, за короткий строк удалося вивести ряд нових порід. Такі, наприклад, сріблисто-чорна лисиця й різноманітні кольорові породи норок.
У порівнянні з дикими предками мало змінилися одомашнений північний олень, верблюд, як і південноазіатські бики. Це обумовлено тим, що умови змісту їх мало відрізняються від обстановки, у якій живуть дикі родичи. Крім того, не регулюється належною мірою підбор пара й добір потомства. Навпаки, більшість домашніх звірів утворить велика розмаїтість порід, відмінних не тільки по зовнішньому вигляді, але й по господарському використанню.
Це визначилося в основному селекційною роботою, при якій людина відбирала тварин по яким-небудь потрібним для господарства ознакам. Так виникли численні породи коней, корів, овецг собак.
Однак потрібно враховувати, що деякі свійські тварини виникли, видимо, не від одного, а від декількох диких предків. Думають, що одні породи собак відбулися від вовка, інших – від шакалів. Складне походження мають породи домашніх свиней, що виникли в результаті одомашнювання декількох видів диких кабанів, нащадки яких надалі піддавалися схрещуванню. Також обстоит, видимо, і з походженням порід овець.
У цілому історія одомашнювання й по-родообразования багато в чому ще залишається нез’ясованої, і мають бути різноманітні палеонтологічні, археологічні й генетичні дослідження. Разом з тим безсумнівні більші перспективи приручення й одомашнювання нових видів ссавців з різноманітними господарськими й эстетическими цілями. Поряд з акліматизацією диких звірів це забезпечить збільшення розмаїтості навколишніх нас видів.