СІМЕЙСТВО БЕЛОГЛАЗКОВИЕ (ZOSTEROPIDAE)

Це маленькі лісові або деревні птахи, по зовнішньому вигляді трохи нагадують пеночек. Довжина тіла їх 10-13 див, дзьоб відносно довгий, тонкий, злегка зігнуть униз, язик на кінці роздвоєний. Лапки досить короткі, але сильні. У більшості видів фарбування верхньої сторони тіла зелений або зелено-жовта, низ сірий або желтоватосерий. Характерна ознака видів сімейства – біле кільце навколо ока із дрібних шовковистих перинок, у деяких африканських видів превратившееся в білу пляму. Іноді ця пляма розірвана, украй рідко білого цвіту біля ока немає. Полового диморфізму немає.
Белоглазки широко поширені в Африці південніше Сахари, на Мадагаскарі й Маскаренских островах; у Південній Азії на північ до Радянського Примор’я (один вид) і півдня Японських островів, на південь до південних меж материка, і потім уже поза його межами белоглазки поширені аж до Австралії й Нової Зеландії, на схід по островах Тихого океану аж до островів Фіджі, Самоа, Тонга. Примітно, що ці погано літаючі птахи виявилися найбільше що далеко розселилися із всіх горобиних на схід убік Полінезії. У Нову Зеландію вони проникнули з Тасманії (відстань близько 2000 км) у середині минулого сторіччя й швидко стали там звичайними птахами.
Зустрічаються ці птахи всюди, де є дерева: у рівнинах на рівні моря й у горах до 3000 м над рівнем моря; від акацієвих заростей Африки до мангрових боліт Австралії й розкішних тропічних лісів. Найчастіше вони тримаються на деревах й у кущах, дуже рідко можна побачити цих птахів на землі. Їжею більшості видів служать різні комахи, але деякі види харчуються фруктами. Птаха проколюють своїм гострим дзьобом шкірочку соковитих плодів і вибирають зсередини м’якоть. В Австралії, де розвинене садівництво, вони, збираючись у садах більшими зграями, можуть приносити істотну шкоду.
Гніздо в белоглазок — глибока чаша з різних рослинних матеріалів, поміщена в розвилці гілок дерева. У повній кладці 2-3 палево-блакитні яйця. Насиджують обидві підлоги протягом 11-12 днів, вигодовування пташенят триває від 9 до 13 днів.
У сімействі 85 видів, що належать 12 родам. Два види – Zosterops semiflava із Сейшельських островів й Z. strenua з острова Лорд-Хау, видимо, вимерли. Сейшельська белоглазка відома всього лише в одному екземплярі, що перебуває в Лондоні. Винуватницями зникнення Z. strenua є пацюки, які проникнули на Лорд-Хау в 1918 році.
У Радянському Союзі водиться буробокая белоглазка (Z. erythropleura). Вона поширена по нижньому Амуру, на північ до 50° північної широти, на південь до границь із Кореєю. Поза СРСР вона населяє Корею й прилежащие частини северовостока Китаю. Вона дотримується прибережних заростей верболозу, вільхи й тополі. Це перелітний птах, прилітає в останню третину травня, відлітає у вересні. Екологія її не вивчена.

Буробокая белоглазка — маленький птах, величиною приблизно з пеночек (довжина крила 56—61 мм), яскраво-зелена на спинний, переважно біла на черевній стороні, з рудо-бурими боками. Самці трохи яскравіше самок. Як у всіх белоглазок, навколо ока кільце з білих шовковистих перинок.
Австралійська белоглазка (Z. australasiae) – одна із самих звичайних маленьких птахів південно-заходу Австралії. Вона відкладає 2-3 блакитні яйця й насиджує їх протягом 9-12 днів. Після гніздування австралійська белоглазка збирається в більші зграї й кочує, залітаючи в сади, де поводиться дуже довірливо, підпускаючи до себе людини зовсім близько. Через шкоду, що ця белоглазка заподіює садам, ушкоджуючи фрукти, її там винищують у великій кількості. Відповідно до повідомлення западноавстралийского щорічника за 1901 рік, тільки по ріці Суан на околицях міста Перт було винищено 20 тисяч птахів, а в садах у Банбери (Західна Австралія) протягом дня отстреливали цих белоглазок більше тисячі (відповідно до щорічника – 1200) особин.
У горах Камеруну біля верхньої границі лісів і трохи вище їх гніздиться велика (довжина крила 61—65 мм, вага 9—12, 5 г) чорноока белоглазка (Speirops melanocephala), у якої біле кільце навколо очей відсутній. Немає білого кільця також й в Chlorocharis emiliae з острова Калимантан.