СІМЕЙСТВО СОРОКОПУТОВИЕ (LANIIDAE)

Добре відособлена група птахів розміром від горобця до великого дрозда.
Сорокопуди щільної статури, з великою головою, із сильними чіпкими ногами й міцним стислим з боків і крючкообразно загнутим дзьобом із зубцем у предвершинной частини надклювья. Такий дзьоб подібний із дзьобом хижих птахів і пристосований для розривання великого живого видобутку. Крило короткий, закруглене, хвіст східчастий, іноді клиноподібний. Ноги сильні із загнутими гострими пазурами, зручними для схоплювання рухливого видобутку. Оперення м’яке й пухке, фарбування різноманітна, більше яскрава в тропічних форм. Різниця у фарбуванні самців і самок у багатьох видів незначна.
Населяють сорокопуди зарості чагарників, опушки лісів, заплави рік, культурний ландшафт як на рівнинах, так й у горах. Густих лісів вони уникають.
Гнізда відкриті, чашеобразной форми, розташовуються на кущах і деревах. У кладці 3-7, частіше 4-6 яєць строкатого фарбування.
Дорослі птахи линяють один раз у році, у деяких видів буває й друга, часткова зміна пера взимку або провесною.
Сорокопуди ведуть значною мірою хижацький спосіб життя. Харчуються великими комахами, дрібними плазуючими й земноводними, пташками й звірками. Звичайно виглядають видобуток з піднесеного пункту: з верхівки дерева, куща, телеграфного стовпа й т.д. Схоплений видобуток не заковтують відразу, а рвуть по шматочках. Багато хто наколюють жертву на гострі шипи й колючки рослин, щоб легше з нею впоратися. Знищенням комах і дрібних гризунів приносять користь, що у ряду видів обмежується винищуванням корисних птахів і землерийок.
Поширено сорокопуди у всіх частинах світла, крім Південної й Центральної Америки, а також Антарктики, переважають у східній півкулі й особливо численні в Африці. Усього налічується 67 видів, з яких 10 зустрічаються в СРСР.
Сірий сорокопуд (Lanius excubitor) — самий великий з наших сорокопудів, розміром з невеликого дрозда, важить 68—75 р. Верхня сторона тіла пофарбована в рівний попелясто-сірий цвіт, нижня біла або злегка сірувата. Крила чорні з більш-менш помітним білим або охристим краєм на вершині й одним або двома білими дзеркальцями. Хвіст чорний, але бічні кермові майже повністю білі. Вуздечка й пляма під оком і за оком чорнуваті або темно-бурі.
Розповсюджено сірий сорокопуд у Європі й Азії від лісотундри на півночі до Канарських островів, Північної Африки, Аравії, Середньої й Центральної Азії на півдні, від узбережжя Атлантичного до узбережжя Тихого океану. Зустрічається також в Індії й Північній Америці. Населяє лісові, лісостепові й навіть пустельні місцевості. На півночі й у пустелях перелітний, в інших частинах ареалу осілий і що кочує.
Живе у відкритих місцевостях з високорослим чагарником або древостоем. На півночі гніздиться на мохових болотах, лугах, по долинах рік, у горах – по схилах, що поростив чагарником, у пустелі – у саксауловому лісі або чагарникових насадженнях. Його можна часто спостерігати сидячої на вершині дерева або куща й що виглядає або очікує видобуток.
На більшій частині ареалу гніздової період триває із квітня по серпень. У північної межі навесні прилітає тільки на початку червня. Гнізда влаштовує на деревах і чагарниках, звичайно на висоті 2-5 м. Кладка найчастіше з 5-7 яєць зеленувато-сірого фарбування з бурими цятками.
Насиджує самка в продовження 15 днів. Самець стереже гніздо й підгодовує самку, потім разом з нею протягом 19-20 днів вигодовує пташеняти. Відліт у середній смузі нашої країни спостерігається в жовтні.
По характері харчування сірі сорокопуди подібні з хижаками, харчуються переважно дрібними птахами, мишами, дрібними ящірками й жабами й лише почасти великими комахами. Видобуток часто наколюють на гострі гілки, шипи або затискають у розвилці, щоб легше з нею впоратися.
Сірий сорокопуд корисний винищуванням шкідливих комах і гризунів і шкідливий знищенням корисних птахів і рептилій.
У Примор’я, а також у Кореї, Китаєві й Південно-Східній Монголії зустрічається клинохвостий сорокопуд (L. sphenocercus). Це великий сорокопуд, по фарбуванню схожий на сірого, з довгим східчастим хвостом. Населяє широкі річкові долини, луги з окремими деревами й чагарниками, схили сопок з такою же рослинністю. У біології багато подібного з іншими видами сорокопудів.
Чернолобий сорокопуд (L. minor) по фарбуванню подібний із сірим сорокопудом, але помітно менше його, важить 47-53 р.
Тім’я, шия, спина в нього ясно-сірі; горло, груди й черевце білі з легенею розоватим нальотом. Чоло, вуздечка, пляма під оком і за оком чорні. Крила чорні з білими дзеркальцями, середні кермові чорні, крайні – білі. Самка майже не отличима від самця.
Розповсюджено цей сорокопуд у Західній і Південній Європі й Малій Азії. У СРСР він звичайний на Україні, у Криму, на Кавказі, зустрічається в Західному Сибірі й Середній Азії. До півночі окремі пари доходять до Пскова, Смоленська, Рязані, а в Західному Сибірі — до 57° північної широти.
Чернолобий сорокопуд — перелітний птах. Зимує в Південній Африці. Повертається навесні в гніздові місця порівняно пізно, наприкінці квітня – початку травня на півдні, у травні на півночі ареалу. Прилітає поодинці або парами й відразу ж поселяється на своїх характерних місцях: у степових місцевостях по берегах річок і схилам балок, що заросли чагарником, з окремими високими деревами, а в більше лісистих місцях по узліссях і відкритих галявинах. Нерідко парочки поселяються й у фруктових садах, іноді зовсім близько від житла людини. Спів одноманітне, зі скриплячими звуками, часто запозиченими в інших птахів – ластівок, щиглів, славок й ін. Позив – різке «чок-чок», як в інших сорокопудів.
Гніздо чернолобий сорокопуд улаштовує на листяних деревах або чагарниках, частіше на висоті 7—10 м. У степовій зоні, де немає високих дерев, воно розташовується нижче, до 2 м. Гніздо – акуратна будівля, що споруджує самцем і самкою. Звивається воно в основному з не що цілком розпустилися свежесорванних шовковистих або бархатистих листів трав, переважно полинів. Усередині й особливо по краях вистилається рослинним пухом осокора й верби. Виходить гніздо сизувато-зеленого розцвічення з білим опушенням. Іноді воно покривається грудочками верблюжої або овечої вовни або вистилається ще волоссям і пір’ям.
Відкладання яєць відбувається в різних числах травня й у червні. У повній кладці від 3 до 8, частіше 5-6 яєць. Вони мають зеленувате або блакитнувате основне тло й бурі поверхневі цятки. Насиджують обоє батька, але більше самка. Тривалість насиживания 15 днів. Самець і самка хоробро захищають гніздо від нападу ворон, сорок й інші хижаки. Вигодовують пташеняти обидві птахи протягом двох тижнів; пташенята залишають гніздо, ще не вміючи добре літати. Подлетки зустрічаються з кінця травня (Туркменія) до кінця липня (Україна).
Після вильоту пташенят виводки збираються в зграйки й починають кочувати по окраїнах степів й узліссям лісів. Відліт відбувається рано, і вже до вересня птаха зникають навіть із України. Старі птахи відлітають, не перелинявши, молоді – не закінчивши линьку.
Чернолобие сорокопуди харчуються головним чином комахами й лише у вигляді виключення дрібними хребетними тваринами. Охоче їдять вони жуків (навозников, мертвоедов), капустянок, саранових; ловлять також багатоніжок й ін. Тільки при недоліку їжі нападають на дрібних пташок і взагалі набагато менш хижі, чим сірі сорокопуди. Видобуток виглядають із піднесеного місця – з вершини дерева, що видається сука, телеграфного стовпа й т.д. Літаючих комах спритно ловлять на лету. Часто, не сідаючи, сорокопуд тріпотить низько над землею, виглядаючи видобуток, і схоплює її із трави. Крім того, він охоче спускається на землю й розшукує корм, наприклад, серед наносів, залишених повіддям. Поїдаючи величезну кількість шкідливих комах, сорокопуд приносить більшу користь сільському господарству.
На Курильських островах, Сахаліні й у Примор’я, а також у Північно-Західному Китаєві, Японії й Кореї зустрічається японський сорокопуд (L. bucephalus). Це середньої величини сорокопуд з відносно довгим хвостом. Характерне руде фарбування тімені в контрасті із сірою спиною й руде черево (у дорослого самця). Самка з рудуватою спиною й сіруватими кермовими. Звичайно тримається цей сорокопуд на вершині кущів, сухих галузях й інших місцях з гарним оглядом. Спів приємн і звучне, складається з наслідування голосам інших видів птахів.
У Південній і Південно-Східній Азії, а в СРСР у Середній Азії гніздиться довгохвостий сорокопуд (L. schach). Він схожий на сірого й чернолобого сорокопудів, але відрізняється головним чином рудуватим фарбуванням на спині й відносно довгим хвостом. Населяє переважно культурний ландшафт. У Середній Азії перелітний, на півдні ареалу осілий або робить вертикальні кочівлі.
У Таджикистан цей сорокопуд прилітає в другій половині квітня. Гнізда влаштовує як у кущах, так і на деревах. У кладці 3-6 яєць. На початку липня з’являються перші виводки. Відліт відбувається в середині вересня.
Довгохвостий сорокопуд дуже корисний, тому що харчується майже винятково комахами, зокрема сараною. На пташок і дрібних плазуючих нападає вкрай рідко.
Червоноголовий сорокопуд (L. senator) по розмірах трохи менше чернолобого, важить 35-45 р. Тім’я, потилиця, задня частина шиї червонясто-руді; плечові й надхвостье білі. Через вуздечку, щоки, що криють юшка проходить чорна смуга. Крила й верхня частина спини чорні, поперек сіра. На крилі біле дзеркальце. Середні кермові чорні, інші білі із чорним. Черевна сторона біла.
Розповсюджено цей вид у Північно-Західній Африці, Південній і Центральній Європі й, крім того, у Західній і Малій Азії, Ірані, Палестині. У межах СРСР зустрічається в Східне й Центральне Закавказзя. На території всього гніздового ареалу це перелітний птах. Зимує в північній частині Африки.
Подібно іншим сорокопудам населяє переважно відкриті ландшафти з перелісками, гаями або окремо вартими деревами посередині чагарників. У Закавказзя гніздиться по пологих кам’янистих схилах, що поростив рідким чагарником. Навесні прилітає на початку травня. Самці прилітають на кілька днів раніше самок і вибирають гніздові ділянки. Співати починає у квітні, ще на зимівлях. Пісня його краще й звучніше пісень інших видів сорокопудів.
Гнізда краснолобий сорокопуд поміщає на деревах, рідше на кущах. У травні й червні з’являються яйця. У кладці 5-7 блідо-зеленуватих яєць із бурими й сірими цяточками. Насиджує самка протягом 16 днів. Пташенята залишаються в гнізді біля трьох тижнів. У серпні виведення поступово розпадаються, а з кінця серпня й до другої половини вересня відбувається відліт.
Харчується цей сорокопуд дрібними хребетними — жабами, ящірками, співочими птахами, але основний корм становлять комахи. Серед останніх велике місце займають саранові.
У Північному Китаєві, Кореї, а на території СРСР у басейні Уссурі зустрічається тигровий сорокопуд (L. tigrinus). Від інших видів сорокопудів він відрізняється яскраво-рудою спиною із чорним поперечним малюнком у самців і таким же малюнком на білуватих боках у самок. Населяє чагарникові зарослиг опушки лісів, сади й парки в культурному ландшафті.

Жулан (L. cristatus) – дрібний по розмірі сорокопуд, важить 25-35 р. У самця спина й кроющие крило руді, голова, шия, поперек сірі, крила темнобурие, хвіст чорний з білим цвітом по його боках. Щоки й вуздечка чорні, черевна сторона біла з розоватим відтінком по сторонах грудей і на боках. У птахів, що живуть у Сибіру й інших частинах Азії, загальний тон фарбування спинної сторони більше одноманітн-рудий. У самки спинна сторона руда різних відтінків, черевна білувата з більш-менш розвиненими поперечними смужками.
Розповсюджено цей сорокопуд широко на більшій частині території Європи й Азії. Перелітний птах. Зимує в Африці, Індії й Південно-Східній Азії.
Живе жулан у відкритих і напіввідчинених місцевостях із чагарниковими заростями, по уремам і тугаям річкових долин, у садах, парках і т.п. У пустелях тримається переважно в оазисах, у горах – у середньому й нижньому поясі до 3100 м над рівнем моря.
Навесні прилітає на батьківщину досить пізно: у Туркменії наприкінці березня — у квітні, у середній смузі в травні, на Анадирі в червні. Самці прилітають раніше самок. Незабаром можна чути спів самців і спостерігати розбивку на пари. Спів – досить голосне щебетання, приємне на слух. У ньому чутні цілі строфи, запозичені в інших видів птахів. Гніздо будує самка, поміщаючи його в кущах, рідше на деревах або в траві на землі. Воно має вигляд чашечки, сплетеної із прутиків, стебел трав’янистих рослин, листів, вистеленої зсередини корінцями, мітелками злаків, пір’ям і вовною.
Із середини травня по липень у гніздах з’являються повні кладки з 3—8, частіше 4—7 яєць розоватого, жовтуватого й навіть злегка зеленуватого цвіту з бурими й коричнюватими цяточками, що згущаються до тупого кінця. Насиджує самка протягом 14-15 днів, самець у цей час тримається звичайно недалеко від гнізда, носить корм самці або наколює його біля гнізда на шипи. Пташенята перебувають у гнізді 12-15 днів і часто залишають його, не вміючи ще літати. Батьки продовжують їх годувати ще біля місяця.

Осінній відліт у середній смузі країни починається в серпні, на півночі у вересні, на півдні закінчується в жовтні. Жулани летять поодинці, як і прилітають, тільки іноді спостерігаються маленькі зграйки.
Харчуються жулани переважно різноманітними комахами, у тому числі такими шкідливими для сільського господарства, як жук-кузька, хрущ, капустянки й ін. Нападають вони також на дрібних звірків, пташок, пташеняти, ящірок. Із птахів їхніми жертвами бувають горобці, чечітки, зяблики, вівсянки, жайворонки, ковзани, трясогузки, синиці й багато інших дрібних видів, зі ссавців – миші, полівки, землерийки, кажани. Інстинкт наколювання видобутку на шипи розвинений сильно. Для жулана характерне збирання запасів їжі шляхом наколювання добутих тварин на шипи, гілочки й т.п.
Оскільки в кормовому раціоні переважають комахи, жулана треба визнати корисним птахом.
В Індії, Афганістані, Східному Ірані, а в СРСР на південно-сході Туркменії гніздиться індійський жулан (L. vittatus). Він дуже схожий на жулан, але відрізняється від нього строкатими крильми й відносно довгим хвостом. Населяє зарості фісташки, гнізда влаштовує на деревах.