СІМЕЙСТВО МЕДОУКАЗЧИКИ (INDICATORIDAE)

Представники цього сімейства по зовнішньому вигляді мають дуже мало загального з дійсними дятлами. Це невеликі (лише небагато крупніше горобця), скромно пофарбовані пташки, у загальному сірих або буруватих тонів, з недовгим, прямо зрізаним хвостом. У сімействі 4 роди, що поєднують 14 видів птахів, розповсюджених головним чином в Африці (9 видів) і частиною в Азії – у Гімалаях, а також на островах Індонезії. Медоуказчики дотримуються головним чином лісової місцевості, але живуть й у саванах.
Медоуказчикам властиві три чудові особливості. Одна з них полягає в тім, що медоуказчики не будують свого гнізда й не насиджують яєць, а, подібно нашій зозулі, підкладають свої яйця в гнізда інших птахів (так званий гніздовий паразитизм). Він установлений для 5 видів медоуказчиков, що живуть в Африці, але є всі підстави думати, що й інші птахи цієї групи теж гніздові паразити.
Кожен вид медоуказчиков має своїх хазяїв. Великий, або черногорлий, медоуказчик (Indicator indicator) підкладає яйця дуплогнездникам, головним чином своїм найближчим родичам – бородаткам і дятлам. Інші види медоуказчиков кладуть яйця у відкриті гнізда белоглазок, камишовок (або славок), мухоловок.
Новонароджені пташенята медоуказчиков мають на кінчику дзьоба гострий гачок, яким вони можуть убивати своїх побратимів, можливо, вони проколюють їм також й яйця в гнізді. Не виключено, що пташенята медоуказчиков викидають інших пташенят із гнізда так само, як це роблять зозулі. У всякому разі, через якийсь час пташеня медоуказчика залишається в гнізді один, і приймальні батьки вигодовують, таким чином, тільки одного пташеняти.
Друга чудова, тільки медоуказчикам властива особливість, за якої вся група одержала свою назву, полягає в наступному. Помітивши людини, що йде по лісі, птах близько до нього підлітає, голосним лементом і своєрідними рухами залучає до себе його увага й у буквальному значенні слова веде його за собою в глиб лісу. Місцеві жителі, знаючи в чому справу, охоче йдуть за птахом і наприкінці шляху виявляються біля бджолиного гнізда. Залишається тільки вибрати з нього мед. Пташка розшукує в розореному гнізді поживу й для себе. Медоуказчики водять у такий спосіб до бджіл не тільки людини, але частіше диких лісових тварин, переважно медоеда. Цей великий звір, що має великі пазурі й сильні лабети, вільно розгрібає гніздо, що перебуває в землі, роблячи його доступним медоуказчикам.
Довгий час думали, що медоуказчики харчуються личинками бджіл і заради них ведуть до бджолиних гнізд медоеда, а при нагоді й людини. Виявилося, однак, що медоуказчиков цікавлять не личинки й тим більше не мед. Медоуказчики їдять віск! Віск – не їжа для тварин, шлункові соки його не переварюють. Тільки далеко не всі комахи, а серед хребетних медоуказчики здатні переварювати віск. У кишковому тракті медоуказчиков розвивається спеціалізована бактеріальна флора (недавно описані нові види, відомі тільки в медоуказчиков). Ці бактерії й руйнують віск, переводячи його в перетравлюваний стан. Подібним чином, як відомо, інфузорії допомагають корові засвоювати малопоживну й трудноперевариваемую клітковину. Віск знайдений у шлунках і тих медоуказчиков, які не вказують твариною бджолине гніздо. Здатність переварювати віск – третя особливість медоуказчиков.
Великий, або черногорлий, медоуказчик (Indicator indicator) на перший погляд схожий на горобця, але трохи більше його й строкатіше розфарбований. Статура щільне, крила довгі, хвіст короткий. Довжина тіла медоуказчика 18 див. Спинна сторона цього птаха сероватобуроватого цвіту, черевна білувато-сірувата. Горло чорне, навколо вуха сірувато-біла пляма, на кожнім плечі по жовтій плямі. Крила із численними поздовжніми білими пестринами. Хвіст бурий, але три крайні пари кермового пір’я білі, і тільки кінчики в них бурі. Ока в медоуказчика карі зі свинцевого цвіту кільцем навколо. Дзьоб жовтувато-білого цвіту, міцний, але не масивний. Короткі ноги бурувато-сірого цвіту.
Поширено більші медоуказчики в Африці до півдня від Сахари. Тут вони зустрічаються в саванах і степових ділянках з рідкими, окремо вартими деревами, де тримаються в густому чагарнику або в трав’янистих заростях. Густих тропічних лісів і зовсім безлісних територій у Західній і Південній Африці ці птахи уникають.
У період розмноження, що відбуває в Південній Африці з вересня до січня, самці роблять дуже гарний струмовий політ: злетівши вгору, плануючи те нагору, те вниз, кружляючись і поступово знижуючись, птаха крильми або хвостом видають характерний шум, щось начебто «жур-жур… жур-жур…». А сівба на високе дерево неподалік від самки, самець представляється «віктор», тріскуче викрикуючи близько 10 разів у хвилину: «Вик-турр… вик-терр… вит-турр…».
В африканців цей птах відомий під двома названиями—кукушка-медоуказчик і бджолина зозуля. Зозулею її називають тому, що вона, подібно зозулі, підкидає свої білі блискучі яйця в гнізда інших птах-строкатого шпака, удода, бородаток і деяких інших дятлів, желтозобих горобців, ластівок, пегих зимородків, карбівок, сорокопудів, іволг. Самка медоуказчика підкидає в кожне гніздо по одному яйцю, попередньо викинувши одне або кілька яєць хазяїв гнізда; рідше викидаються всі яйця птаха-хазяїна. Подібно зозуленятам, що вилупилося з яйця пташеня медоуказчика іноді викидає із гнізда своїх «зведених» братів, але нерідко цього не трапляється, і тоді молодий медоуказчик росте разом із пташенятами птаха-хазяїна.
Харчуються медоуказчики головним чином комахами, іноді їдять віск.
У більшості випадків медоуказчики приводять людей і тварин до диких бджолиних роїв, тому що дикі бджоли у великій кількості живуть у місцях перебування цих птахів. Інший раз медоуказчик приводить людей і до вуликів домашніх бджіл.