СІМЕЙСТВО СИЗОВОРОНКОВИЕ (CORACIIDAE)

Птаха щільної статури з великою головою й короткою шиєю. Дзьоб сизоворонок сильний, злегка зігнуть донизу. Крила сильні, хвіст помірковано довгий, прямо зрізаний, у деяких видів глибоко вирізаний. Ноги короткі, пальці сильні. Розцвічення оперення яскрава- зелена, блакитна, нерідко каштанова. Розходжень у розцвіченні оперення між самцями й самками або немає зовсім, або вони дуже слабко виражені.
Сизоворонки належать східній півкулі: вони гнездятоя в Європі, південній частині Азії й далі на південь до Австралії включно. В Африці вони гніздяться до півдня від Сахари. Є вони й на Мадагаскарі. Птаха, що гніздяться в помірних широтах, перелітні.
Ці гучні й крикливі, добре помітні птахи тримаються звичайно розрізнено. Гнізда вони влаштовують у дуплах, норах, іноді й у скелях. Яйця білі, числом 3-5. Пташенята лупляться голими, без пуху. Насиджують яйця й вигодовують пташеняти обоє батька.
У сімействі сизоворонок 16 видів, що ставляться до 3 родам (відомий ще 1 вимерлий рід з 3 видами). Сімейство ділять на 2 підродини – наземні ракші (Brachypteraciinae) і дійсні сизоворонки (Coraciinae). Деякі орнітологи розглядають їх як 2 самостійні сімейства.
У підродині наземних ракш 1 рід з 5 видами, властивими Мадагаскару, з них 4 види поширені в лісах, один у напівпустелях. Коротконога ракша (Brachypterus leptosormis), наприклад, тримається по лісових галявинах як на низьких рівнинах, так й у горах до 1800 м над рівнем моря. Веде вона наземний спосіб життя. Стривожена, пробігає коротка відстань, потім із шумом злітає, але незабаром сідає на низьку гілку, щоб, перечекавши небезпеку, опуститися на землю. На гілці цей птах сидить майже у вертикальній позі, трохи піднявши дзьоб. Годується коротконога ракша на землі ящірками, маленькими зміями, хамелеонами, жуками, гусеницями. Зовнішній вигляд цієї ракші такий: верхня сторона тіла оливковозеленая, груди й боки тулуба білуваті з бурими й чорними смугами, інший тулуб синьо-зелене. Довжина птаха близько 30 див.
У підродині дійсних сизоворонок 11 видів, що ставляться до 2 родам.
Звичайна сизоворонка (Coracias garrulus) може бути названа типовим представником сімейства. Її легко можна довідатися завдяки яркою зеленовато-голубой фарбуванню оперення й швидкому, сильному й спритному польоту. Звичайно її можна бачити сидячої на товстій гілці зростаючі на узліссі дерева, на телеграфному стовпі, нарешті, на стозі сіна або на береговому обриві. По землі вона ходить досить незграбно, але не уникає ходити, тому що харчується головним чином наземними тваринами.
Звичайна сизоворонка розміром приблизно з галку. Точніше, довжина крила в неї 18-20 див, вага 180-200 р. Дзьоб у птаха сильний, стислий з боків, у вершини злегка гачкуватий. У підстави дзьоба є тверді щетиноподобние вибрисси. Крила сильні. Першорядних махових 11. Хвіст середньої довжини, обріз його прямій, кермових 12. Ноги й пальці сильні. Що стосується розцвічення, то голова, шия, черевна сторона тіла й верхні кроющие крила блакитний-блакитну-блакитне-блакитна-зеленувато-блакитні, спина рудувато-коричнева, поперек ц махові пір’я темно-бурі, причому махові із синюватим тоном на зовнішніх опахалах. Хвіст сині-синю-синє-синя-блакитнувато-синій, тільки середня пара кермових темнобурая із синювато-ліловим нальотом.
Поширена сизоворонка в Європі на північ до Ленінграда й в Азії на схід до Західного Алтаю й Кашміру. У північних границь ареалу вона дуже рідка й спорадична. На південь сизоворонка поширена до Перської затоки і Йорданії, до північних берегів Середземного моря, гніздиться також у Північно-Західній Африці. Зимувати цей птах відлітає в Африку південніше Сахари.
Місця, які обирає для гніздування сизоворонка, — це лісостепу, відкриті степи з окремо вартими деревами або зовсім їх позбавлені, напівпустелі; живе вона й у пустелях, охоче дотримується культурного ландшафту. У північної границі поширення сизоворонка селиться в розріджених соснових борах і дібровах, охоче тримається по вирубках і гарам. Але взагалі це не лісовий птах; відкритий, сухий ландшафт – от де швидше за все її можна зустріти.
Сизоворонки прилітають досить пізно й до розмноження приступають пізно. Тримаються вони звичайно окремими парами й улаштовують гнізда на великій відстані одне від іншого, хоча бувають і виключення. Залежно від обставин притулку для гнізда бувають різними. У лісовій місцевості це майже без виключень дупла дерев і порожнечі пнів, у степах – головним чином нори в обривах й ярах, у берегах рік, у тріщинах будинків і колодязів, а іноді й у дуплах дерев. Нори, які риють самі птахи, мають довжину близько 60 див, із гніздовою камерою на кінці. Підстилка в норі або дуплі може бути й може отсутствовать.
У другій половині травня в південних частинах ареалу й на початку червня в більше північних місцях птаха починають відкладати яйця. Звичайно буває від 4 до 6 яєць, які мають правильну округлу форму й блискучу білу шкарлупу. Середній розмір яєць 35, 4 X X 28, 4 мм. Протягом літа птаха мають тільки одну кладку.

Як тільки відкладене перше яйце, птах приступає до насиживанию, що триває 18—19 днів. Як у всіх ракшевих птахів, пташенята народжуються голими, вони сидять у гнізді 26-28 днів, і все це час їх годують обоє батька. Після вильоту пташенят із гнізда родина тримається якийсь час біля своїх гнізд, а потім починає кочувати. Якщо поблизу є які-небудь ліси, то сизоворонки на ніч летять туди.
Сизоворонки в основному животноядние птаха. Їхню головну їжу становлять різні великі комахи: капустянки, коники, сарана, жуки (особливо жужелиці, щелкуни). Збирається ця їжа звичайно на землі. Інший раз сизоворонки ловлять видобуток і покрупнее. Іноді вони ловлять ящірок, а в рідких випадках можуть схопити також жабу, дрібного гризуна й навіть пташку. У другій половині літа сизоворонки охотнее всього тримаються на прибраних полях, виловлюючи там у великій кількості прямокрилих. Наприкінці літа ці птахи харчуються також фруктами, зокрема на півдні нашої країни виноградом, але шкоди це практично не приносить.
Відлітає звичайна сизоворонка з перших чисел серпня до жовтня. Першими відлітають дорослі птахи, потім летять молоді.
У Центральній і Південній Африці гніздиться вилохвостая сизоворонка (С. caudata). Вона в загальному схожа на звичайну, але в неї сильно подовжені крайнє кермове пір’я, причому опахало їх звужено. Крім того, ця сизоворонка має червоне горло й білу смугу над оком.
В Африці поширена також ракетохвостая сизоворонка (С. spatulata), у якої крайнє кермове пір’я закінчуються широким прапорцем.
До підродини дійсних сизоворонок належать також широкоротий (рід Eurystomus). Вони виглядають трохи незграбними в порівнянні зі звичайної сизоворонкой, і, крім того, у них дзьоб коротше, значно ширше в підстави, грубіше. У нашій країні водиться так званий східний широкоротий (Е. orientalis), розповсюджений на незначній території Приморського краю, на північ приблизно до 50° північної широти. Поза Радянським Союзом він широко розповсюджений по всій Південно-Східній Азії до заходу до східних частин Індії й Цейлону, до півдня до Австралії й Соломонові островів. У СРСР це перелітний птах.

У східного широкорота голова й спина чорнуваті із зеленим відтінком на голові, що переходить на спині в темно-зелений цвіт. Хвіст чорний з темно-синьою підставою. На крилі блідо-голубе дзеркальце. Черевна сторона птаха темноголубая із зеленуватим відтінком і фіолетово-синьою плямою на горлі й зобі. Дзьоб червоний із чорною вершиною. Досить слабкі ноги червонуваті. Довжина крила східного широкорота 18-19 див.
Широкороті дотримуються високоствольних лісів, особливо якщо в них є невеликі галявини, вирубки й річкові долини. Водяться вони й у густих лісах. У Японії ці птахи селяться в лісах, що оточують буддійські монастирі, в Індокитаєві воліють селитися у високих бамбукових заростях. Не уникають вони й культурний ландшафт. Так, у Китаєві широкороті нерідко гніздяться в лісах, що оточують рисові поля.
Східні широкороті — дуплогнездники.
Для гніздування вони використають високо розташовані дупла (20—30 м від землі) у більших деревах. Втім, іноді широкоротий може розташуватися й зовсім низько – у дуплі пня. Буває, що він захопить собі гніздо сороки. Найчастіше для гніздування використається дуб, а в більше південних частинах Примор’я бамбукове дерево. Птаха можуть збільшити дупло, над чим трудяться й самець і самка. Отвір у дуплі завжди буває дуже невеликим, так що в нього ледь пролазить самка.
У долині ріки Иман відкладання яєць відбувається в червні. У більше південних місцях строки гніздування широкороті зовсім інші. Так, у штаті Траванкор (Індія) гніздової сезон тягнеться з вересня по травень, втім, пік гніздування, час, коли буває масова откладка яєць, там спостерігається в березні – квітні.
У повній кладці широкорота 4—6 яєць, у південних частинах ареалу трохи менше — 4 й іноді тільки 3 яйця. Середній розмір яєць: 36, 3 х 28, 2 мм. Як у всіх ракшевих птахів, пташенята в східного широкорота лупляться голими, із гнізд вони вилітають у серпні, а з початку вересня вже починається осінній відліт.
Широкороті харчуються головним чином різними лісовими комахами: жуками, клопами, цикадами, кониками, мухами, бджолами. Крім того, широкороті поїдають і молюсків.