СІМЕЙСТВО КОЛІБРІ (TROCHILIDAE)

Приналежні до цього сімейства птаха настільки відрізняються від двох описаних вище сімейств загону довгокрилих (від стрижів), що виділяються, як уже було сказано, в окремий підзагін — Trochili. Сюди ставляться дуже маленькі птахи, вагою приблизно 1, 6-1, 8 р. Це самі маленькі птахи миру. Правда, є колібрі й більших розмірів, наприклад, навіть із ластівку: довжина тіла гігантської колібрі (Patagona gigas) – близько 20 див.
Дзьоб у колібрі тонкий і довгий, іноді дуже довгий, наприклад у мечеклювой колібрі (Ensifera ensifera) дзьоб перевершує по довжині всю довжину птаха (тобто голову, шию й тулуб). Таким чином, цей вид колібрі виявляється самої длинноклювой птахом миру. Маються на увазі, звичайно, співвідносні розміри. Звичайно дзьоб прямої, іноді буває злегка зігнуть донизу, рідко сильно зігнуть. Ніздрі щелевидние, розташовані поблизу країв дзьоба. Язик колібрі являє собою довгу тонку трубочку з бахромками на кінці.
Крила в колібрі не дуже довгі. Основну поверхню їх, як й у стрижів, становлять сильно розвинені щільні першорядні махові пір’я, у колібрі їх 10. Крило характеризується зменшеним числом другорядних махових, у деяких випадках їх усього тільки 6. Хвіст у колібрі має найрізноманітнішу форму й довжину. Іноді він досить короткий і прямо зрізаний, іноді вирізаний, інший раз схожий на розкриті ножиці, буває, що одна пара кермових дуже сильно подовжена. Звичайне число кермового пір’я 10, але в деяких видів усього 4 кермових пера, причому одна пара має нормальну будову, а інша подовжена, стрижні їх майже по всій довжині позбавлені опахала, виглядають як дріт, і лише на кінці опахало їх розширюється у вигляді прапорця. Ніжки в колібрі чотирипалі, дуже слабкі, ходити по землі колібрі не можуть.
Оперення колібрі найрізноманітнішого цвіту, часто з металевим блиском. Цвіт оперення в дуже сильному ступені залежить від мікроструктури пір’я, від відбиття ними світла. Тому при різному положенні щодо світла розцвічення однієї й того ж птаха виглядає по-різному.
Деякі види колібрі мають добре виражений чуб, в інших є подовжене пір’я з боків голови або шиї, що утворять своєрідний комір.
З анатомічних ознак варто згадати надзвичайний розвиток серця, воно по обсязі майже втроє більше шлунка й займає половину порожнини тіла. Це пов’язане з великою рухливістю птахів і швидким обміном речовин. Додамо, що червоних кров’яних кульок у колібрі більше, ніж в інших птахів. Частота скорочень серця в колібрі надзвичайно висока, у деяких видів вона доходить до тисячі у хвилину. Дуже великий кіль грудини, довга й високий, і дуже сильно розвинена мускулатура, що управляє рухами крила. М’яз, що піднімає крило (підключичний м’яз), важить лише вдвічі менше, ніж м’яз, що опускає крило. Подібне співвідношення спостерігається ще в пінгвінів. Це пов’язане з великою роботою, виробленої під час підйому крила пінгвінами й колібрі. Плечова кістка дуже коротка, ще коротше, ніж у стрижів, при цьому вона спрямована паралельно довжині тіла. Це обумовлює своєрідний рух крила колібрі під час польоту: плечова кістка не піднімається й не опускається, а обертається навколо своєї осі, і кінчик крила при цьому описує подовжену вісімку.
Ще одна чудова особливість колібрі полягає в тому, що температура тіла в них дуже нестійка. Теплокровни колібрі тільки тоді, коли вони рухаються (літають), що, щоправда, буває протягом усього дня. З настанням сутінків птах поспішає сісти на гілку, температура тіла в неї різко знижується (до 17—21° С), і вона впадає в заціпеніння. Відомо, що в стані заціпеніння колібрі можуть пробути 15-20 годин.
За спостереженнями в неволі, колібрі у випадку недоліку їжі стає млявої, опускається на підлогу, стискується в грудочку, намагаючись закрити своє маленьке тільце крильми. Температура тіла її знижується, і наступає заціпеніння, з якого птаха можна вивести, обогрев її в руках і відразу ж запропонувавши їй їжу. Залишається поки невідомим, чи може колібрі пробути в заціпенінні всю зиму. Втім, відомо, що колібрі, що живуть у прохолодних широтах, на зиму роблять перельоти в жаркі країни.
Колібрі дуже багато їдять, з’їдаючи за добу корму по вазі приблизно у два рази більше, ніж важать самі. Тільки в такий спосіб вони можуть підтримувати посилений обмін речовин і постійну температуру тіла. Харчуються вони рослинної (нектар квітів) і тваринної (дрібні м’які комахи й павучки) їжею. Підлетівши до квітки й зупинившись перед ним у повітрі, колібрі вводить у квітку дзьоб й, не відкриваючи його, лише злегка піднімає нагору надклювье й висуває складений трубочкою кінець язика. Потім сильними ковтальними рухами нектар накачується в порожнину рота, надходить у стравохід і далі, минаючи шлунок, ллється у дванадцятипалу кишку. Що стосується дрібних комах і павуків, то вони попадають у шлунок. Деякі види збирають павуків і комах з листів і дрібних гілочок на лету («зависаючи» у повітрі). Іноді колібрі ловлять літаючих комах. Пташеняти колібрі годують, накачуючи їм нектар у дзьоб, при цьому вони теж «зависають» у повітрі.
Досвід змісту колібрі в неволі показав, що обходитися одним нектаром вони не можуть. Їм необхідно додавати в їжу тваринний білок.
Як уже було сказано, під час польоту кінчик крила птаха описує подовжену вісімку. При цьому крило перекручується, обертаючись те однією стороною нагору, те іншої. Рухаються крила надзвичайно швидко, так що спостерігач бачить тільки навколишнього птаха легка хмарина й чує легкий шум маленьких крил. Ніж дрібніше колібрі, тим число змахів більше. Важить близько 2 м червона колібрі (Phaethornis ruber) робить у секунду 50-51 змах, що важить 6 м хвостата колібрі (Eupetomena macroura) – 21-23 змаху. Під час шлюбного польоту число змахів у деяких видів колібрі може підвищуватися до 100. Перебуваючи в польоті, колібрі постійно «зависають», тобто залишаються в повітрі на одному місці. Тіло їх при цьому перебуває в положенні, близькому до вертикального.
Вигляд сидячої на гілці колібрі досить характерний. Вона сидить, звичайно зібравшись у компактну грудочку, сильно сутулячись й опустивши донизу хвіст. Виставлені в багатьох музеях опудала колібрі зроблені без обліку цієї обставини.
Заради гарного оперення колібрі їх добувають у дуже великій кількості, що повело за собою різке зменшення чисельності багатьох з них. У минулому сторіччі мільйони шкурок колібрі вивозилися в Європу з Південної Америки й з Антильських островів. Тільки з Вестиндии на ринки Лондона завозилося іноді до 400 тисяч штук колібрі в рік. Багато птахів заготовлюється для використання їх на місці, зокрема в Бразилії.
Колібрі належать винятково західній півкулі. Там вони широко поширені, причому проникають й у холодні місцевості на півночі й півдні обох материків Америки. Але найбільше число видів їх (163) властиво тропічній півночі Південної Америки – басейну Амазонки. Найбільше видів колібрі в Еквадорі й прилежащих частинах Колумбії й Перу. На самому півдні Південної Америки й на Вогненній Землі гніздиться тільки один вид. Один вид зустрічається в Південно-Східній Алясці, і один вид розповсюджений у східній частині Північної Америки на північ до Лабрадору. На Антильських островах ці птахи є, на островах Галапагос вони відсутні.
Колібрі населяють рівнини й гори, вологі місцеперебування й напівпустелі. Деякі види мають великий ареал, а деякі поширені на зовсім невеликій території, іноді на вершині однієї гори. Останнє звичайно пов’язане з наявністю тільки там кормової рослини, до розмірів і форми квіток якого пристосований дзьоб птаха.
Пара колібрі не утворять. Всі гніздові справи в них, починаючи від спорудження гнізда й кінчаючи вихованням пташенят, падають винятково на частку самки. Для пристрою гнізда використаються самі ніжні матеріали як тварини, так і рослинного походження. Зовні гніздо маскується павутиною або мохами. Як правило, гніздо влаштовується на гілці, нерідко в її розвилці, воно може висіти на листі пальми або прикріплюватися до невеликого виступу скелі.
Відомий випадок, коли колібрі залітала в кімнату, де працював препаратор, і тягала в нього вату для свого гнізда. Інша колібрі спорудила гніздо в житловій кімнаті на висячій лампі.
Розміри гнізд колібрі коливаються залежно від величини птахів від половини волоського горіха майже до розмірів голови дитини. Іноді гнізда бувають дуже глибокими, так що птах, що насиджує, буквально потопає в гнізді, висуваючи з нього нагору тільки дзьоб і хвіст.
Кладка майже у всіх випадках складається з 2 яєць, дуже рідко буває тільки одне яйце. Яйця эллипсовидной форми, білого цвіту. У самих маленьких видів одне яйце важить 2 мг. Пташенята лупляться сліп і голими й потім оперяють, не надягаючи, хоча б на короткий строк, пухового вбрання. Тривалість насиживания 14-19 днів, а перебування пташенят у гнізді – 19-25 днів. Іноді буває, що, поки батьки зайняті пошуками корму, пташенята гублять занадто багато тепла, стають млявими й навіть упадають у заціпеніння. Однак мати, що прилетіла з кормом, термосить пташенят, годує їх майже насильно й у такий спосіб повертає до життя.
Самець хоча й не приймає участі в гнездостроении й насиживании, все-таки ревно охороняє зайняту їм територію й енергійно проганяє всіх небажаних прибульців.
У сімействі колібрі налічується 320 видів (крім того, відомий 1 викопний вид) об’єднаних в 123 роду. При великій зовнішній розмаїтості видів сімейство колібрі повинне бути визнане досить гомогенним, однорідним. Час походження колібрі, як видно, верхній плейстоцен.
Багато видів колібрі ще дуже слабко вивчені. Деякі види відомі лише по декількох екземплярах. Заслуговує згадування вже названа нами вище мечеклювая колібрі (Ensifera ensifera). Це велика колібрі, у загальному зеленого кольори, з дуже довгим (8 – 10 див) дзьобом. Довжина його дорівнює довжині тіла птаха, обмірюваного від підстави дзьоба до кінця хвоста. У самки дзьоб трохи длиннее, ніж у самця.

Ця колібрі населяє Анди від Венесуели до Північної Болівії. Довгий дзьоб дозволяє їй добиратися до нектару великих трубчастих квітів різних пасльонових. У спокійному стані мечеклювая колібрі тримає свій дзьоб спрямованим прямо нагору. Під час польоту він має горизонтальне положення, спрямований уперед.
Рубиногорлая колібрі (Archilochus соlubris) — один із самих маленьких видів сімейства — належить сходу Північної Америки й дуже широко поширена там. На північ її ареал доходить до південної частини Канади. Зверху цей птах зелена, знизу сірувато-біла, цвіт горла в самця рубіновий.

Це перелітні птахи, що відлітають на зиму на територію від півдня Мексики до Панами. Їхній шлях від гнездовий у Лабрадорі до місць зимівель дорівнює 4000-5000 км. Деякі пташки перетинають під час перельотів великі простори Мексиканської затоки, залітають на Флориду й Кубу. Окремі екземпляри були зустрінуті «заблудлими» на Бермудських островах, тобто в 1100 км від материка.
Колибри-сапфо (Sappho sparganura) властива південної частини Болівії й Північно-Західній Аргентині. Вона дотримується сухого відкритого ландшафту передгір’їв і високогірного плато Боливианских Анд. Голова й передня частина тіла в неї блискучо-зелені, спина пурпурно-фіолетова, довгий вильчатий хвіст червоний із чорними закінченнями кожного пера. Коли птах з великою легкістю здіймається вгору, її «палаючий» хвіст робить враження сліду комети. Через непомірне переслідування в цей час цей птах став дуже рідкої.

Колібрі-ангел (Heliomaster furcifer) — досить строкато розцвічений птах. Горло в неї матово-червоне, інший низ блискучо-синій, з боків горла виступають синє пір’я у вигляді коміра, нижні кроющие хвоста зелені. Верх голови салатного цвіту. Кожне перо облямоване темним бордюром і робить враження лусочки. Колібрі-ангел живе в Бразилії й Північній Аргентині.
Довгохвоста колібрі (Phaethornis superciliosus) населяє Центральну й Південну Америку. Центральна пара кермового пір’я в цього птаха сильно подовжена, виступаюча частина цього пір’я білого цвіту. Гнізда довгохвоста колібрі влаштовує на кінцях звисаючих униз листів дерев.
Топазова колібрі (Topaza pella) властива північному сходу Південної Америки. На противагу більшості інших колібрі, що населяють низинні тропічні ліси, відносно скромно розцвічених, топазова колібрі має винятково яскраве розфарбування. У неї ясно-зелене горло, синього цвіту верх і боки голови, світло-рубінове черево, зеленуваті нижні кроющие крила, фіолетові кермові пір’я, причому два з них сильно подовжені. Цей птах тримається переважно в пишних лісах по берегах більших рік або по берегах тихих лагун, де вона полює низько над водою за літаючими комахами. Удень вона ховається від жари в тіні високих дерев. Гніздо влаштовує звичайно на звисаючій над водою рослинності, у переплетенні ліан. У подібних місцях можна інший раз побачити цілі колонії самок, що гніздяться. Раніше звичайна в цих місцях, топазова колібрі стала дуже рідкої через непомірне переслідування її заради прекрасного оперення.

Ракетохвостая колібрі (Loddigesia mirabilis) — одна із самих маленьких колібрі, знайдена у високогірній долині Перу на висоті близько 900 м. Протягом ряду років вона була відома всього лише по одному екземплярі. В 1880 році її знайшли ще в одній полонині, і більше вона ніде не зустрінута. Ця колібрі переважно зеленого цвіту з фіолетовим верхом голови й синьою потилицею. У неї всього 4 кермових пера. Крайня пара їх подовжена, на більшому протязі стрижні цього пір’я позбавлені опахал і нагадують дріт і тільки на самому кінці опахала розширюються у вигляді прапорців фіолетового з металевим відливом цвіту. Це пір’я вигнуті й перехрещуються один з одним.